УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа № 0624/1-249/2011
Стаття 185 ч.2 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого-судді Крижанівського В.В.,
суддів Ляшука В.В.,Слісарчука Я.А.,
з участю прокурора Селюченко І.І.,
засудженого ОСОБА_1
та його захисника ОСОБА_2,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року, яким
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця смт. Черняхова Житомирської області, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, проживаючого в АДРЕСА_1, раніше судимого:
- Черняхівським районним судом Житомирської області за ч.2 ст.140 КК України на 1 рік з іспитовим строком на один рік, штраф 680 грн.;
- 02 серпня 2000 року Черняхівським районним судом за ч.2 ст.140, 43 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі в колонії загального режиму з конфіскацією ? частини майна та призначене примусове лікування від наркоманії;
- 29 жовтня 2001 року постановою Ізяславського районного суду Хмельницької області звільнений від покарання умовно-достроково на 4 місяці 18 днів;
- 25 лютого 2004 року Черняхівським районним судом за ч.2 ст.185, ч.1 ст.309 КК України, ч.1 ст.70 КК України на 1 рік 3 місяці позбавлення волі;
- 26 вересня 2006 року Черняхівським районним судом за ч.2 ст.309, 69 КК України на 1 рік 3 місяці позбавлення волі;
- 24 січня 2008 року за ч.1 ст.187, ст.69 КК України на два роки позбавлення волі, постановою Бердичівського міськрайонного суду звільнений умовно-достроково на 6 місяців 6 днів;
- 19 травня 2011 року Черняхівським районним судом за ч.1 ст.301 КК України - 3400 грн. штрафу з конфіскацією порнопродукції, відео обладнанням і мобільних телефонів,
-
засуджено за ч.2 ст.185 КК України на 2 роки обмеження волі.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання, повністю приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Черняхівського районного суду від 19 травня 2011 року - 3200 грн. штрафу. Покарання у вигляді штрафу постановлено виконувати самостійно.
Запобіжний захід ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили залишено попередній - підписку про невиїзд.
Згідно вироку суду ОСОБА_1, визнаний винним та засуджений за те, що близько 16 години 22 вересня 2011 року, зайшовши в будинок своєї знайомої ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 в одній із кімнат будинку виявив на тумбі мобільний телефон марки SAMSUNG-C 3050 та зарядний пристрій до нього. Переконавшись, що поруч немає сторонніх осіб, він таємно, повторно викрав мобільний телефон марки SAMSUNG-C 3050 вартістю 380 грн.; зарядний пристрій вартістю 20 грн.; флеш-карту на 512 гігабайт вартістю 25 грн. завдавши потерпілій ОСОБА_4 425 гривень матеріальної шкоди. Після чого з викраденим з місця вчинення злочину зник.
В апеляції засуджений просить вирок суду скасувати, а справу закрити на підставі п.п. 1,2 ст.6 КПК України. Посилається на те, що даний злочин він не вчиняв. Обвинувачення у вчиненні даного злочину ґрунтується лише на його визнавальних показах, які він змінив у судовому засіданні. Зазначає, що з боку працівників міліції до нього були застосовані незаконні методи дізнання та слідства. Вказує, що показання свідків з приводу того, що саме він вчинив крадіжку є їх вимислом та не відповідають дійсності, у зв'язку з тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які протоколи впізнання по фотознімках. Стверджує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви повинні тлумачитися на користь підсудного. Суд першої інстанції під час розгляду справи дійшов хибного висновку про доведеність його вини у вчиненому злочині та не усунув суперечності між показаннями потерпілої ОСОБА_5 та свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7 Всупереч вимогам ст.323 КПК України вирок суду є необґрунтованим, оскільки в ньому не зазначено чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші.
Заслухавши доповідь судді, засудженого та його захисника, які підтримали апеляцію, прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляції засудженого, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляція засудженого до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Доводи засудженого ОСОБА_1, викладені в його апеляції не ґрунтуються на матеріалах справи. Зокрема, безпідставними є доводи про те, що вирок суду не відповідає вимогам ст.323 КПК України, що під час судового розгляду справи не в повному обсязі були встановлені всі обставини справи та досліджені докази, не усунуті суперечності між показаннями свідків, не вказано чому суд взяв до уваги одні докази та відкинув інші.
Вирок суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам ст.ст. 323, 324 КПК України. У вироку міститься формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Зазначено місце, час, спосіб вчинення, форма вини та мотив злочину. Наведено докази на яких ґрунтується висновок суду про винуватість ОСОБА_1 та зазначено, чому суд критично віднісся до показань підсудного у судовому засіданні про невизнання вини у вчиненому злочині. Суд під час розгляду справи в повній мірі дослідив всі докази, допитав свідків, задовольнив всі клопотання засудженого, в тому числі про допит свідка ОСОБА_6, призначення адвоката. Висновок суду про винність ОСОБА_1 у вчиненні крадіжки мобільного телефону з флеш-картою та зарядним пристроєм до нього ґрунтується на зібраних слідством і перевірених судом доказах, які є допустимими та вказують, що саме він вчинив зазначену крадіжку.
Зокрема показами свідків: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, що ОСОБА_1 обіцяв повернути мобільний телефон або за нього гроші.
Так свідки в своїх показах показали:
- ОСОБА_8, що їй розповідали сусіди, що ОСОБА_11 в день вчинення крадіжки перебував у с. Славів, заходив до кожної хати та просив продати мак. Після вчинення злочину приходив до неї додому та обіцяв, що поверне телефон або гроші, коли приїде із заробітків його брат (а.с. 132);
- ОСОБА_9, що він з дружиною ОСОБА_8 їздили до ОСОБА_1 додому, щоб владнати ситуацію з крадіжкою, але його дома не було. Після спливу трьох днів, не дочекавшись приїзду ОСОБА_1, оскільки той раніше обіцяв, що поверне телефон, пішли до міліції та написали заяву, а згодом отримали записку від ОСОБА_1 з проханням йому зателефонувати, що вони не зробили у зв'язку з тим, що вже подали заяву до міліції ( а.с. 133);
- ОСОБА_10, що під час провадження кримінальної справи ОСОБА_1 зізнався у вчиненому злочині, добровільно без примусу давав покази, просив у ОСОБА_8, щоб вони забрали заяву, тому що хотів повернути їм гроші. Скарг на дії працівників міліції ОСОБА_1 не подавав (а.с. 152).
В ході судового слідства перевірялася версія засудженого ОСОБА_1, про те, що того дня він не був у с.Славів і не вчиняв даної крадіжки, оскільки в той день та час перебував у лікарні біля хворої матері. Така версія не знайшла свого підтвердження і спростовується показами свідка ОСОБА_12, яка працює медсестрою і чергувала у лікарні у день вчинення злочину і підтвердила, що 22 вересня 2011 року ОСОБА_1 не перебував у лікарні біля своєї матері ОСОБА_13 ОСОБА_13 поступила до лікарні лише 23 вересня 2011 року та раптово померла (а.с.130).
За показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_14, які є оперуповноваженими карного розшуку вбачається, що інформацію про вчинення крадіжки ОСОБА_1 вони отримали від ОСОБА_8 та перевіряли її шляхом опитування жителів села та пред'явлення фотографій. Після того, як побачили ОСОБА_1 в центрі смт. Черняхова на вулиці, запропонували йому пройти до райвідділу міліції, на що опору останній не чинив. Психологічного та фізичного тиску на затриманого ОСОБА_1 вони не чинили (а.с. 186-187).
Під час досудового слідства ОСОБА_1 давав детальні покази з приводу вчиненого злочину, вказував на обставини, які могла знати лише особа, яка безпосередньо вчинила цей злочин.
Доводи засудженого ОСОБА_1 про застосування до нього недозволених методів слідства були предметом перевірки під час судового слідства і не зайшли свого підтвердження.
За показами працівників міліції ОСОБА_15 і ОСОБА_16, ОСОБА_1 давав пояснення без будь-якого примусу, власноручно написав явку з повинною ( а.с. 153, 154).
Покази свідка ОСОБА_6, на які посилається засуджений в своїй апеляції про те, що ОСОБА_6 не розповідав ОСОБА_5 та ОСОБА_9, що крадіжку мобільного телефону вчинив ОСОБА_1, не є визначальними показаннями у даній кримінальній справі та не підтверджують і не спростовують факту крадіжки мобільного телефону.
Таким чином, досудове та судове слідство проведено у даній кримінальній справі з достатньою повнотою. Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України відповідає обставинам справи та ґрунтується на сукупності зібраних та належним чином оцінених судом доказах.
Зміна показань ОСОБА_1 під час судового слідства та висунення нових версій не причасності до вчинення крадіжки мобільного телефону, свідчить про його намагання ухилитися від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.
Покарання засудженому ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України.
Доводи засудженого, викладені в його апеляції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Порушень вимог кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставою для зміни або скасування вироку суду не встановлено.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 травня 2012 року щодо нього, - без зміни.
Судді: