Справа №2-715 Головуючий у суді у 1 інстанції - Лебедько

Номер провадження 22-ц/1890/1541/12 Суддя-доповідач - Маслов

Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2012 року м.Суми

Колегія суддів з розгляду справ цивільного судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Маслова В. О.,

суддів - Сибільової Л Л. О., Лузан Л Л. В.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м.Суми цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2012 року в цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на заставлене майно,

ВСТАНОВИЛА:

03 травня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» заявив у суді позов про вилучення та передачу на відповідальне зберігання в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 176961,63 грн. предмету застави - автомобіля ЗАЗ - Daewoo, модель ТТЗ110, рік випуску - 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, а також комплекту ключів та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, крім того про звернення стягнення на предмет застави - вказаний автомобіль. Зазначав, що з відповідачкою з ним 10 квітня 2007 року було укладено кредитний договір на суму 51874 грн. та цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, укладено договір застави автомобіля ЗАЗ - Daewoo, модель ТТЗ110, рік випуску - 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1, в той же час ОСОБА_1 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала, тому утворилась заборгованість в розмірі 176961,63 грн.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2012 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено: постановлено вилучити та передати на відповідальне зберігання ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Сумської філії автомобіль ЗАЗ - Daewoo, модель ТТЗ110, рік випуску - 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу вказаного автомобіля, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ЗАЗ - Daewoo, модель ТТЗ110, рік випуску - 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на те, що судом було невірно встановлено суму коштів, отриманих позичальником від банку, нею з Банком було укладено договір страхування, вважає, що нею обов'язки по договору були виконані, договір застави автомобіля не був нотаріально посвідчений, банк не звернувся до страхової компанії з вимогою про виплату страхової премії, представник Банку не мала встановлених законом повноважень представляти його в суді, просить рішення суду скасувати та відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи в межах заявленого позову і апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного договору №SUC0AW00101510 від 10 квітня 2007 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 41344 грн. на купівлю автомобіля, 10530 грн. на оплату страхових платежів, зі сплатою відсотків за користування кредитом, виходячи із 1,34 % в місяць, терміном до 09 квітня 2012 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_1 10 квітня 2007 року було укладено договір застави рухомого майна, відповідно до умов якого, позивачу передано в заставу автомобіль ЗАЗ - Daewoo, модель ТТЗ110, рік випуску - 2007, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Згідно з п.23, 24 якого, Банк у випадку порушення заставодавцем умов кредитного договору набуває права звернення стягнення на предмет застави в порядку будь-якого із способів, передбачених умовами договору застави.

Відповідно до умов кредитного договору, а саме п.4.1 при порушенні позичальником будь-якого з зобов'язань, передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного Договору, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу.

Відповідач ОСОБА_1 умови кредитного договору порушила, своєчасно не сплачувала кредитні кошти, в зв'язку з чим за розрахунками позивача виникла заборгованість станом на 27 березня 2012 року в розмірі 176961,63 грн., з якої: 44270,26 грн. - заборгованість по кредиту, 68459,89 грн. - заборгованість по відсотках, 2778,24 грн. - заборгованості по комісії за користування кредитом, 61453,24 грн. - пені за прострочення зобов'язання.

Рішення суду першої інстанції про задовлення позову Банку про звернення стягнення на заставлене майно колегія суддів знаходить обґрунтованим, відповідаючим вимогам ст.ст.16, 526, 572, 590, 591, 1054 ЦК України.

В той же час, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік. Зазначаючи суму боргу суд першої інстанції не урахував цієї вимоги закону.

Тому встановлення судом наявності заборгованості у ОСОБА_1 перед Банком 61453,24 грн. пені за прострочення зобов'язання, на думку колегії суддів є помилковими, оскільки така заборгованість, відповідно до наданих банком розрахунків, які містяться на а.с.6-7, враховує суму накопиченої пені за період з 17 вересня 2007 року по 27 березня 2012 року, а до суду з вимогами про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості Банк звернувся лише 03 травня 2012 року.

Встановлюючи суму заборгованості відповідачки з пені слід враховувати лише ту заборгованість, яка відповідно до вимог ч.2 ст.264 ЦК України виникла за останній рік до звернення позивачем до суду з вимогою про стягнення цієї заборгованості, тобто 28870 грн. (61453 грн.27 коп. - 32583 грн.22 коп., які знаходяться поза межами річного строку).

Тому рішення суду підлягає зміні в частині встановлення суми заборгованості ОСОБА_1 з пені за прострочення зобов'язання та, у зв'язку з цим, загальної суми невиконаного нею зобов'язання, з 176961 грн. 63 коп., як зазначив місцевий суд, до 144378 грн. (44270 грн.26 коп. + 68459 грн. 89 коп. + 2778 грн. 24 коп. + 28870 грн.02 коп.) саме ці цифри суд першої інстанції повинен був зазначити у своєму рішенні, як того вимагає п.1 ч.2 ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Вказані цифри не є остаточними, вони можуть змінюватись в залежності від строків виконання зобов'язань по кредитному договору, який і досі залишається невиконаним.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що договір застави автомобіля не було нотаріально посвідчено, тому він є нікчемним, не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно ст.13 Закону України «Про заставу» в редакції, що діяла на час укладання договору не містила вимогу про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів застави транспортних засобів.

Що стосується грошей, отриманих від страхової компанії у вигляді страхової виплати за пошкодження автомашини під час дорожньо-транспортної пригоди, з участю відповідачки, про яку вона згадує в апеляційній скарзі, то за документальним підтвердженням позивача з 13699 грн.25 коп., які отримані від страхової компанії 5160 грн. направлено на погашення кредиту 10 квітня 2008 року, а 6919 грн. 25 коп. відповідачка просила видати їй на ремонт автомашини після дорожньо-транспортної пригоди і ці гроші перераховані на її рахунок 11 квітня 2008 року. З цього приводу позивач надав документальні докази.

Посилання апелянта щодо незаконного способу звернення стягнення на предмет застави, то слід відзначити, що обраний позивачем спосіб захисту свого права, порушеного відповідачкою, обраний у відповідності зі ст.591 ЦК України і укладеним сторонами договором застави, який і передбачає вказаний вище спосіб захисту порушеного права. Тому суд захистив порушене право у спосіб, передбачений ст.16 ЦК України.

Представництво інтересів позивача в суді здійснювалось на підставі належним чином завіреної довіреності №119 від 06 березня 2012 року, виданої ПАТ КБ «Приватбанк» Материнській М.О., яка міститься на а.с.18, тому доводи в апеляційній скарзі щодо порушення судом норм процесуального права у зв'язку з прийняттям позовної заяви, поданої особою без належних повноважень, суперечать матеріалами справи.

Доводи апелянтки з приводу того, що судом не було з'ясовано розмір зобов'язання, покладеного на відповідача та термін, в який воно мало бути виконано, є безпідставними. Судом на підставі наявних в справі доказів було вірно встановлено і термін, протягом якого мало бути виконано зобов'язання і розмір кредиту, визначений сторонами у договорі кредитування, який становив на час його укладання 51874 грн., до суми якого входили кошти не лише перераховані позивачкою на придбання автомобіля, але і кошти на оплату страхових платежів, які сплачувались на підставі договору страхування придбаного за кредитні кошти автомобіля. Тобто, в суму кредиту входили і гроші, які використані для страхування придбаного автомобіля. Крім того, вказуючи в апеляційній скарзі про сплату нею станом на квітень 2008 року готівкою, безготівково та шляхом погашення зустрічних вимог, кредиту в сумі 51239 грн., апелянтка погоджується з тим, що сума зобов'язання значно перевищує 40500 грн.

Що стосується судових витрат, то апеляційна скарга також підлягає частковому задоволенню. В даній справі розглядався спір не про стягнення з відповідачки всієї суми заборгованості за кредитним договором від 10 квітня 2007 року, а про звернення стягнення на предмет застави - автомашину ЗАЗ, яка була придбана відповідачкою за 41344 грн. за рахунок вказаного кредиту. Саме ця сума і є ціною позову. Банк звертаючись до суду з позовом повинен був сплатити 1 відсоток від вказаної суми - 413 грн., а не 1769 грн.62 коп., як це фактично сплатив. Отже, 1356 грн. 62 коп. підлягають поверненню Банку з бюджету як помилково сплачені на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» окремою ухвалою. Оскільки рішення місцевого суду про звернення стягнення на предмет застави залишається без зміни, то з відповідачки на користь Банка підлягають стягненню на підставі ч.1 ст.88 ЦПК України судові витрати в розмірі 413 грн., а не 1769 грн. 62 коп. як зазначив суд у рішенні. У зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги судові витрати за апеляційний перегляд справи покласти на сторони в розмірах ними фактично понесеними.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 316 ЦПК України,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково зодовольнити, а рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 травня 2012 року в частині визначення суми пені за прострочення зобов'язання в сумі 61453,24 грн., та у зв'язку з цим загальної суми зобов'язання в сумі 176961,63 грн. змінити, зазначивши, що сума заборгованості за кредитним договором становить 144378 грн.41 коп., з яких 28870 грн. 02 коп. складає пеня за прострочення зобов'язання.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Банка 413 (чотириста тринадцять гривень) повернення судових витрат, а не 1769 грн., як це зазначив місцевий суд у своєму рішенні.

Рішення в іншій частині в даній справі залишити без змін.

Рішення місцевого суду і ухвала апеляційного суду набрали законної сили, але можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -