У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 серпня 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Мазур Л.М., Макарчука М.А.,Маляренка А.В.,Писаної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Київської області від 1 березня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2010 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до суду, в якому просила зобов'язати ОСОБА_7 звільнити її недобудований будинок АДРЕСА_1.
ОСОБА_6 подала уточнений позов, в якому просила виселити відповідачів із садиби, яка складається із земельної ділянки та розташованих на ній житлового будинку та господарських споруд.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 5 грудня 2011 року позов задоволено.
Виселено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з садиби, площею 0,18 га, що належить на праві приватної власності ОСОБА_6, згідно державних актів на право власності на земельну ділянку та розташованих на ній житлового будинку з господарськими спорудами.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 1 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивачка звернулася із касаційною скаргою, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Обгрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_6 посилалися на те, що відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 листопада 2006 року за договором купівлі-продажу ОСОБА_6 придбала у власність земельну ділянку загальною площею 0.18 га з яких 0.15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0.03 га для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_6 9 листопада 2007 року отримала державні акти на право власності на земельні ділянки і сплачує податки. Окрім того нею отримані відповідні дозволи на будівництво житлового будинку, домовилася із приватною особою на зведення будівлі та побудувала будинок, який не зданий в експлуатацію.
Судом встановлено, що у будинок вселилися відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і чинять перешкоди позивачці в користуванні власністю.
З матеріалів справи також вбачається (а.с. 132, 133, 134), що слідчим СВ Баришівського РВГУ МВС України в Київській області 6 липня 2011 року порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_9 відповідно до ч. 4 ст. 190 КК України.
Постановою Баришівського районного суду Київської області від 30 вересня 2011 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_9 закрито у зв'язку зі смертю винного.
Зазначеним судом встановлено, що в листопаді 2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 укладено усну домовленість про організацію останнім будівництва будинку на земельній ділянці ОСОБА_6 за вказаною адресою з подальшим його продажем. Крім цього між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 досягнута усна домовленість про купівлі зазначеного будинку після його добудови. На виконання цієї домовленості, а також на вимогу ОСОБА_9 1 листопада 2007 року, 20 листопада 2007 року ОСОБА_7 передав йому грошові кошти на загальну суму 380 000 дол. США, факт яких підтверджується розписками. Після закінчення будівництва у 2008 році ОСОБА_7 разом зі своєю родиною вселився у будинок, що був збудований на земельній ділянці ОСОБА_6 Після того, як ОСОБА_7 разом зі своєю родиною вселилися у вказаний будинок, то ні ОСОБА_9 ні ОСОБА_6 документи на право власності на будинок та земельну ділянку не оформили, а отриманні грошові кошти ОСОБА_9 ОСОБА_7 не повернув.
Копію зазначеного судового рішення та копію постанови про порушення кримінальної справи разом із запереченням на апеляційну скаргу ОСОБА_7 було долучено ОСОБА_6
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
В матеріалах справи відсутні докази, що будинок завершений, прийнятий до експлуатації та відбулася державна реєстрація права власності на цей будинок за позивачкою.
Проте з такими висновками не може погодитися колегія суддів з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Зазначене положення повністю кореспондується із ст. 15 ЦК України.
У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_6 додатково повідомляла суд про те, що на підставі замовлення представника ОСОБА_6 до Баришівського БТІ, від 3 листопада 2009 року (Про вихід інженера для обміряння збудованих споруд та виконання інвентаризаційних робіт) за адресою: АДРЕСА_1, що знаходиться на приватній земельній ділянці ОСОБА_6, була спроба в присутності представника ОСОБА_10, інженера БТІ та дільничного інспектора, потрапити на територію садиби. Але усі спроби виявилися марними оскільки зазначені особи не мали можливість потрапити ні до будинку, ні навіть до двору, оскільки земельна ділянка огороджена парканом, а у дворі знаходилася собака.
Оскільки ОСОБА_6 недобудувала будинок на власній земельній ділянці, здійснити необхідні дії для ведення будинку до експлуатації перешкоджають також відповідачі, суд першої інстанції цілком обгрунтовано послався на положення ст. 391 ЦК України, а колегія суддів касаційної інстанції враховує також і положення ст. 375 ЦК України щодо прав власника земельної ділянки зводити на ній будівлі та споруди.
Зазначеним положенням закону та поясненням ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції належної оцінки не надано, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 1 березня 2012 року скасувати.
Справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді:Л.М. Мазур
М.А. Макарчук
А.В. Маляренко
Т.О. Писана