ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
19.10.06р. | Справа № 27/254 |
За позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську
до Державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова", м Дніпропетровськ.
Приватного підприємства "Гарант", м. Дніпропетровськ
про визнання договору недійсним
Суддя В.О.Татарчук
Секретар П.М.Сергієнко
представники:
від позивача –Васільєв В.О. дов. від 10.01.2006р. №206/10/08-09-15, Тютенко Р.М. дов. від 04.10.2006р. №23704/10/08-09-15
від відповідача 1 –Галаніна В.М. дор. №157/68 від 14.02.2006р.
від відповідача 2 –не з’явився
Суть спору:
Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську звернулася з позовом до державного підприємства "Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (далі ДП „Південний машинобудівний завод”) та приватного підприємства "Гарант" (далі ПП „Гарант”) про:
- визнання недійсним договору №1954-р/131 від 03.11.2003р., укладеного між відповідачами, як такого, що суперечить інтересам держави, на підставі ст.49 ЦК України;
- стягнення з ПП „Гарант” на користь ДП „Південний машинобудівний завод” грошових коштів у розмірі 37972,84грн., отриманих за спірним договором;
- стягнення з ДП „Південний машинобудівний завод” в доход держави 37972,84грн. –вартості товару, отриманого за спірним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:
- з боку відповідача-2 угода була укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства і повинна бути визнана недійсною на підставі ст.49 ЦК України;
- рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2005р. по справі №2-2191 визнано недійсними установчі та засновницькі документи ПП “Гарант” з 22.05.2003р.: свідоцтво про державну реєстрацію, статут ПП „Гарант”, свідоцтво платника податку на додану вартість №04601749, первинні бухгалтерські і податкові документи з реквізитами ПП „Гарант”, визнана неправомірною підприємницька діяльність ПП „Гарант” з 22.05.2003р.
- підприємство за юридичною адресою не знаходиться, що підтверджується актом від 29.09.2004р. №2967;
- згідно акту ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 15.08.2005р. №4035/1 анульовано свідоцтво №04601740 про реєстрацію платника податку на додану вартість;
- відповідно до листа Ленінського районного відділу Дніпропетровського міського управління УМВС України в Дніпропетровській області №43/313 від 13.01.2005р. ПП „Гарант” не отримувало дозвіл на виготовлення печаток та штампів у дозвільній системі.
Відповідач-1 проти задоволення позову заперечує з посиланням на те, що:
- є безпідставним посилання позивача на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, оскільки вказаним рішенням суду не було встановлено факту ненадання ПП „Гарант” податкової звітності та не сплати податків за результатами виконання спірного договору;
- позивачем не доведено правомірність своїх вимог щодо визнання договору недійсним як такого, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;
- спірний договір було укладено згідно з вимогами чинного законодавства і умови договору виконані сторонами в повному обсязі;
- позовна заява повинна розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України у зв’язку з чим, порушено строк звернення до адміністративного суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Відповідач-2 відзив на позов не надав та не забезпечив явку представника в судове засідання. Суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, так як останній був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
Згідно з довідкою головного управління статистики у Дніпропетровській області від 29.06.2006р. №22/11-3354 адресою відповідача-2 є: м. Дніпропетровськ, вул.Кам’янська.11. Саме за вказаною адресою направлялися ухвали суду від 11.09.2006р., 05.10.2006р.
В судовому засіданні 19.10.2006р. були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, суд -
встановив:
03.11.2003р. між ДП „Південний машинобудівний завод” (покупець) і ПП „Гарант” (продавець) був укладений договір купівлі-продажу №1954-р/131. Відповідно до якого продавець зобов’язується виготовити та поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію (дизпаливо, бензин А-76) в кількості згідно специфікації. Загальна сума договору становила 37972,84грн.
На виконання умов вказаного договору ПП „Гарант” поставило на адресу ДП „Південний машинобудівний завод” товар згідно податкових накладних №591 від 31.10.2003р., №599 від 05.11.2003р., №602 від 06.11.2003р., №600 від 06.11.2003р., №607 від 10.11.2003р.з
Відповідно до платіжного доручення №4777 від 05.11.2003р. ДП „Південний машинобудівний завод” сплатило грошові кошти у розмірі 37972,84грн. за поставлений товар.
Суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову з таких підстав.
Частиною 1 статті 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Предметом доказування по даній справі є наявність у відповідача-2 на час укладення спірного договору мети на приховування доходів від оподаткування. Матеріали справи дозволяють зробити беззаперечний висновок про те, що позивачем не доведені обставини наявності в діях ПП „Гарант” мети завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, як умови застосування ст.49 ЦК України;
Так, позивач просить визнати недійсним договір №1954-р/131 від 03.11.2003р. як такий, що укладався з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
В підтвердження вказаних обставин позивач посилається виключно на факти встановлені рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.04.2005р. по справі №2-2191.
При цьому вказаним рішенням визнаються недійсними установчі та засновницькі документи ПП „Гарант” з 22.05.2003р. у зв’язку з перереєстрацією підприємства на підставну особу.
Факту ухилення від сплати податків ПП „Гарант” вказаним рішенням суду не встановлено. У зв’язку з чим, викладені податковим органом доводи не можуть свідчити про наявність умислу у відповідачів на ухилення від сплати податків саме при укладенні договору купівлі-продажу №1954-р/131.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо ухилення ПП „Гарант” від сплати податків при виконанні спірного договору купівлі-продажу. Встановлення вказаних обставин є обов’язковим для висновку про наявність в діях відповідача-2 відповідного умислу. Наведене зумовлено наступним.
Згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.1978р. “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст.49 Цивільного кодексу України (1540-06) судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Задовольняючи позов у такій справі, суд повинен у рішенні вказати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.
Відповідно до п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання застосування законодавства про відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів” від 08.10.2004 №15 ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів може бути вчинене як шляхом неподання документів, із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), так і шляхом приховування об’єктів оподаткування, а також шляхом заниження об’єктів оподаткування та іншими способами. При цьому неподання податкової декларації, як правило, є одночасно і приховуванням об’єктів оподаткування.
Податковим органом надано до суду копії податкових декларацій по податку на додану вартість за жовтень, листопад 2003р. (податковий період в якому укладався та виконувався спірний договір) згідно яких, відповідач-2 вказав загальний обсяг продажу по декларації за жовтень 2003р. - 42118грн., ПДВ –8424грн., по декларації за листопад 2003р. –42025грн., ПДВ - 8405грн. Загальний обсяг продажу та ПДВ за спірним договором не перевищують вказані показники.
За умови відсутності доказів ухилення від сплати податків неможливо зробити висновок про наявність в діях відповідача-2 мети завідомо суперечної інтересам держави і суспільства при укладенні договору купівлі-продажу.
Не можуть свідчити про наявність у відповідачів умислу при укладенні договору купівлі-продажу такі обставини як відсутність за юридичною адресою відповідача-2, неотримання дозволів на виготовлення печаток та штампів.
Враховуючи безпідставність доводів позивача суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Статтею 12 ГПК України чітко встановлено, що господарським судам підвідомчі спори, які виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав.
Відповідний спір не може розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки згідно з ч.1 ст.2 вказаного Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, Кодекс адміністративного судочинства України за визначенням не передбачає захисту прав та інтересів органу владних повноважень, якими в даному випадку є ДПА у Дніпропетровській області.
Частина 2 статті 162 вказаного Кодексу не передбачає можливості прийняття судом постанови про визнання недійсною угоди, а в останньому абзаці цієї статті мова йде про можливість прийняття іншої постанови, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів саме людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.
Керуючись ст.207 ГК України, ст.ст.49, 82-85 ГПК України, суд -
в и р і ш и в :
В позові відмовити.
Суддя В.О.Татарчук
Дата підписання рішення, оформленого у відповідності до ст.84 ГПК України –24.10.2006р.