Справа № 2607/3272/12

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2012 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Гребенюк В. В. ,

при секретарі - Литовченко Д. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недостовірною інформацію, такою, що не відповідає дійсності інформацію у Акті від 03.12.2011 року, стосовно позивача та його родини, зокрема: «… сімя ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалище…», визнання Акту від 03.12.2011 року незаконним та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн., -

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11.04.2012 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання правочину недійсним та стягнення моральної шкоди, було відкрито.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18.06.2012 року прийнято заяву позивача про зміну предмету позову до розгляду по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання правочину недійсним та стягнення моральної шкоди та змінено предмет позову за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на визнання недостовірною інформацію, такою, що не відповідає дійсності інформація у Акті від 03.12.2011 року, стосовно позивача та його родини, зокрема: «,,, сімя ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалишще…», визнання Акту від 03.12.2011 року незаконним та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Відповідно до поданої позовної заяви ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (надалі за текстом - відповідач 1), ОСОБА_3 (надалі за текстом - відповідач 2), ОСОБА_4 (надалі за текстом - відповідач 3), ОСОБА_5 (надалі за текстом - відповідач 4), про визнання недостовірною інформацію, такою, що не відповідає дійсності інформацію у Акті від 03.12.2011 року, стосовно позивача та його родини, зокрема: «…сім'я ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалище…», визнання акту від 03.12.2011 року незаконним та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Зазначила, що 13 грудня 2011 року позивачем на пошті був отриманий Акт від 03.12.2011 року за підписами членів правління садового товариства «Десна-3», зокрема, відповідачів 1-4. У цьому акті вказано, що «… за забруднення прибережної зони та території садового товариства «Десна-3» установлений штраф 5 000,00 грн. … сім'я ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалище, вважаємо за необхідне попередити ОСОБА_1, прибрати протягом трьох днів гори піску з камінням та різний непотріб. У разі невиконання рішення сплатити штраф».

Зазначений Акт містить недостовірну інформацію, а саме: позивач та його родина не організовували ніякого звалища, територій, земель загального користування для здійснення своєї статутної діяльності с/т «Десна-3» немає. Разом з тим, 05.05.2012 року недостовірна інформація про позивача була оприлюднена та поширена на загальних зборах с/т «Десна-3». Своїм рішенням с/т «Десна-3» зобов'язало своїх членів: «Поддержать членов правления, которые обратились к ОСОБА_1 убрать мусор, подтвердить факт наличия мусора возле дома ОСОБА_1 на прибрежной зоне по сегодняшний день».

Відповідачі складаючи Акт від 03.12.2011 року, стосовно позивача та його родини, вийшли за межі своїх повноважень, а саме: території та ділянки громадської організації с/т «Десна-3», що обумовлено свідоцтвом про реєстрацію об'єднання громадян від 26.07.2005 року № 08. Підтвердженням цього є відсутність у зазначеної організації нерухомого майна та земель, для здійснення своєї статутної діяльності.

Примусове спонукання позивача до зазначених дій не відповідають вимогам чинного законодавства та є обмеженням прав позивача, у зв'язку з чим позивач звернулась до суду за захистом порушеного права.

В подальшому позивачем уточнювались та змінювались позовні вимоги.

Відповідачі в обґрунтування своїх заперечень проти позову вказали, що 17.09.2011 року на загальних зборах учасників с/т «Десна-3» було прийнято рішення про затвердження штрафів за забруднення прибережної зони та території садового товариства. Дане рішення має загальний характер і визначає в яких випадках і в якому розмірі має застосовуватися даний штраф. Таким чином, твердження позивача про те, що рішенням правління с/т «Десна-3» на неї було накладено штраф суперечить дійсності.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в ньому, та просив його задовольнити.

Відповідачі в судовому засіданні позов не визнали, просили в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Акту від 03.12.2011 року за підписами членів правління садового товариства «Десна-3» відповідачів 1 - 4, мовою оригіналу: «… У зв'язку з тим, що сім'я ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалище, вважаємо за необхідне попередити ОСОБА_1, прибрати протягом трьох днів гори піску з камінням та різний непотріб. У разі невиконання рішення сплатити штраф» (а.с. 4).

Відповідно до п. 15 виписки із протоколу № 1 загальних зборів від 05.05.2012 року зазначено: «Поддержать членов правления, которые обратились к ОСОБА_1 убрать мусор, подтвердить факт наличия мусора возле дома ОСОБА_1 на прибрежной зоне по сегодняшний день» (а.с. 68).

При вирішенні даного спору судом враховані міжнародно-правові зобов'язання України в сфері свободи слова, свободи вираження поглядів. Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28). Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та ст. 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

За правилами ст. ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації.

Разом з тим, згідно ст. 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. В силу положень даного закону ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, вимагати спростування недостовірної інформації можуть фізичні особи стосовно яких поширена неправдива інформація, що порушує їх особисті немайнові права.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'являти фізична особа у разі поширення проти неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім»ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Пунктом 15 вказаної Постанови визначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної особи чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим не майновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч. 3 ст. 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

У відповідності до п. 18 даної Постанови згідно з положеннями ст. 277 ЦК України і ст. 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Належними та допустимими доказами відповідачами не доведено, що поширена інформація про позивача є достовірною, в той час, як позивачем по справі доведений факт поширення інформації відповідачами. З урахуванням презумпції добропорядності, суд приходить до висновку, що негативна інформація, поширена щодо позивача є недостовірною, а відтак наявні правові підстави для визнання недостовірною інформацію викладену у Акті від 03.12.2011 року стосовно ОСОБА_1 та її родини, зокрема: «… сімя ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалище…».

Разом з тим, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання Акту від 03.12.2011 року незаконним. Так, позивачем по справі було визначено відповідачами по справі фізичних осіб, в той час, як відповідачі 1 - 4 при винесенні Акту від 03.12.2011 року діяли, як члени правління садового товариства «Десна - 3», позивачем дане садове товариство в якості відповідача чи третьої особи, до участі у розгляді справи, залучено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Пункт 2 статті 23 ЦК України визначає, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно з п. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»№ 4 від 31.03.1995 р. при визначенні розміру моральної шкоди також враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди позивачем в судовому засіданні не доведена.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони судові витрати. Враховуючи зазначене, з відповідачів солідарно підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 35 грн. 76 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 23, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, положеннями ЗУ «Про інформацію», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року, ст. ст. 3-4, 10-11, 57-60, 88, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання недостовірною інформацію, такою, що не відповідає дійсності інформацію у Акті від 03.12.2011 року, стосовно позивача та його родини, зокрема: «… сімя ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалище…», визнання Акту від 03.12.2011 року незаконним та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 грн. - задовольнити частково;

Визнати недостовірною інформацію викладену у Акті від 03.12.2011 року стосовно ОСОБА_1 та її родини, зокрема: «… сімя ОСОБА_1 біля прибережної зони організували звалище…»;

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити;

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі у розмірі 35 (тридцять п'ять) гривень 76 копійок;

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. В. Гребенюк