Справа № 2-8006/11 провадження № 22-ц/0390/1308/2012 Головуючий у 1 інстанції:Кихтюк Р.М.

Категорія: 48 Доповідач: Гапончук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.08.2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого судді - Гапончука В.В.,

суддів -Шевчук Л.Я., Подолюка В.А.,

при секретарі -Галицькій І.П.,

з участю

представника позивача ПАТ КБ «Приватбанк»- Місюри І.В.,

представника відповідачів ОСОБА_2, ПФ «Ельбе»- Давидова О.В.,

представника відповідача ОСОБА_4 -ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6 -ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4, приватної фірми «Ельбе» про стягнення заборгованості, за апеляційними скаргами позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»та відповідачів ОСОБА_4, приватної фірми «Ельбе» на рішення Луцького міськрайонного суду від 19 червня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»(далі ПАТ КБ «Приват Банк», банк) звернулося в суд з даним позовом, який обґрунтований тим, що між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2 18.01.2007 року був укладений кредитний договір №М-19 (далі -кредитний договір №М-19), за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних з кінцевим терміном повернення 14.01.2010 року.

Зобов'язання за даним кредитним договором забезпечено договорами поруки №М3-19 від 18.01.2007 року (далі -договір поруки №М3-19), укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_6, та №М3-19/2 від 18.01.2007 року (далі -договір поруки №М3-19/2), укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_4

Зазначають, що позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором №М-19 не виконав, в зв'язку з чим станом на 13.10.2011 року існує заборгованість в розмірі 49756,30 дол. США, яку просили стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь банку.

Крім того, ОСОБА_2 не виконав умови п.2.2.7. кредитного договору №М-19, стосовно інформування позивача про хід виконання даного договору, внаслідок чого повинен сплатити на користь останнього штраф в розмірі 7184,07 грн.

Зобов'язання за кредитним договором №М-19 також забезпечені договорами застави автотранспорту від 19.01.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_2, від 19.01.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_4, від 19.01.2007 року, укладеним між банком та ОСОБА_6 Дані відповідачі порушили п.17.1. договорів застави, кожний зокрема, щодо переукладення договорів страхування заставленого автотранспорту, внаслідок чого повинні сплатити, визначений умовами договорів, штраф на користь позивача. Так, просили стягнути на свою користь з ОСОБА_2 42609,36 грн. штрафу, з ОСОБА_6 -17043,75 грн. шрафу, з ОСОБА_4 -15907,50 грн. штрафу.

Також 07.05.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №М3-32 (далі -кредитний договір №М3-32), за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 190000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 03.12.2012 року.

Зобов'язання за кредитним договором №М3-32 забезпечено договором поруки №М3-32 від 07.05.2007 року (далі -договір поруки №М3-32), укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк»та приватною фірмою «Ельбе»(далі -ПФ «Ельбе»).

Зазначають, що позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором №М3-32 не виконав, в зв'язку з чим станом на 04.10.2011 року існує заборгованість в розмірі 312314,23 дол. США, яку просили стягнути солідарно з ОСОБА_2 та приватної фірми «Ельбе»на користь банку.

ОСОБА_2 не виконано умови п.2.2.7. кредитного договору №М3-32, стосовно інформування позивача про хід виконання даного договору, внаслідок чого повинен сплатити на користь останнього штраф в розмірі 30332,74 грн.

Зобов'язання за кредитним договором №М3-32 також забезпечені договорами іпотеки від 10.05.2007 року, укладеними між банком та ОСОБА_2, а також ПФ «Ельбе». Дані відповідачі порушили п.21.1. договорів іпотеки, кожний зокрема, щодо переукладення договорів страхування заставленого нерухомого майна, внаслідок чого повинні сплатити, визначений умовами договорів, штраф на користь позивача. Так, просили стягнути на свою користь з ОСОБА_2 244293,75 грн. штрафу, з ПФ «Ельбе»-81810,00 грн. шрафу та судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 19.06.2012 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»заборгованість за кредитним договором №М-19 від 18.01.2007 року в розмірі 38040,98 дол. США, пеню -93515,20 грн., штраф -82744,68 грн. Стягнуто з ПФ «Ельбе»на користь позивача заборгованість за кредитним договором №М3-32 від 07.05.2007 року в розмірі 269194,77 дол. США, пеню -344192,47 грн., штраф -356436,49 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат по справі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, ПАТ КБ «Приватбанк»подало апеляційну скаргу в якій просило скасувати оскаржуване рішення Луцького міськрайонного суду в частині відмови в стягненні заявленої суми заборгованості з ОСОБА_2 та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Відповідач ОСОБА_4 в поданій апеляційні скарзі з підстав порушення судом норм матеріального права просив скасувати рішення в частині стягнення з нього та відмови в стягненні заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволення позовних вимог щодо нього та задовольнити позов про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів.

Приватна фірма «Ельбе»в поданій апеляційній скарзі вказувала на порушення судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення. Просили скасувати рішення від 19.06.2012 року в даній справі в частині стягнення заборгованості з ПФ «Ельбе».

Відповідач ОСОБА_6 в своїй апеляційні скарзі зазначав, що рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки наявний в матеріалах справи договір поруки №М3-19 є недійсним внаслідок відсутності його волевиявлення на його укладення. Даний правочин він не підписував і про його існування йому взагалі не було відомо. Просив рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог до нього та винести нове рішення, яким відмовити в позові в даній частині. Ухвалою від 09.07.2012 року, яка неодноразово надсилалася ОСОБА_6, його апеляційну скаргу було залишено без руху. Ухвалою від 17.08.2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 було повернуто особі, яка її подала, внаслідок не усунення недоліків.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача ПАТ КБ «Приватбанк» слід задовольнити частково, апеляційну скаргу ОСОБА_4 -повністю, а апеляційну скаргу приватної фірми «Ельбе»необхідно відхилити з наступних підстав.

Під час розгляду справи встановлено що між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2 18.01.2007 року був укладений кредитний договір №М-19, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 45000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13% річних з кінцевим терміном повернення 14.01.2010 року (а.с. 14-17).

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №М-19 було укладено між позивачем та ОСОБА_6 договір поруки №М3-19 від 18.01.2007 року (а.с. 18) за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитною угодою в тому ж розмірі, що і боржник.

Також 18.01.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір поруки №М3-19/2 (а.с. 19) за умовами якого поручитель відповідає солідарно з боржником перед кредитором за виконання обов'язків за кредитною угодою №М-19.

19.01.2007 року відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, відповідно до підписаних договорів, передали в заставу банку автотранспорт з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №М-19 (а.с. 21-32).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 16.03.2010 року, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №М-19 звернуто стягнення на заставлене майно за договорами застави автотранспорту від 19.01.2007 року (а.с. 167-169).

07.05.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №М3-32, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 190000 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,5% річних з кінцевим терміном повернення 03.05.2012 року (а.с. 33-36).

Виконання зобов'язань боржником перед ПАТ КБ «Приватбанк»за кредитним договором №М-19 забезпечувалося договором поруки №М3-32, укладеним 07.05.2007 року з ПФ «Ельбе»(а.с. 38-40), договором іпотеки, укладеним 10.05.2007 року з ОСОБА_2 (а.с. 41-43), та договором іпотеки, укладеним 10.05.2007 року з ПФ «Ельбе»(а.с. 45-47).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 03.03.2010 року, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №М3-32 звернуто стягнення на заставлене майно за договором іпотеки від 10.05.2007 року (а.с. 158-162).

На підставі вище викладених фактичних обставин справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні правові підстави для стягнення грошових коштів з ОСОБА_2, оскільки відносно нього вже вчинюються такі дії відповідно до згаданих рішень суду та виконавчих листів.

Проте, в п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК. Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Під час розгляду справи було встановлено, що заборгованість за кредитними договорами на даний час не погашена відповідачами, а майно на яке було звернуте стягнення за договорами застави та іпотеки не реалізоване та існують труднощі щодо його реалізації. Відповідно, врахувавши дані обставини та положення ст.ст. 526, 598-601, 604-609 ЦК України, роз'яснення Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову.

Не є обґрунтованим оскаржуване рішення Луцького міськрайонного суду і в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №М-19 з поручителів.

Так, згідно ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

П.1.3. кредитного договору №М-19 та додатком №1 до даної угоди термін повернення кредиту визначено не пізніше 14.01.2010 року.

З позовом про стягнення коштів за вказаним договором позивач звернувся 22.11.2011 року.

Відповідно, порука, як вид забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором №М-19, на момент судового розгляду даного спору припинилася.

Відповідач ОСОБА_6 в своїх запереченнях на позов, наданих в суді першої інстанції та апеляційні скарзі, зазначав, що договір поруки №М3-19 є недійсним внаслідок відсутності його волевиявлення на його укладення, оскільки він його не підписував і про його існування не знав. Ухвалою від 09.07.2012 року, яка неодноразово надсилалася ОСОБА_6, його апеляційну скаргу було залишено без руху. Ухвалою від 17.08.2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 було повернуто особі, яка її подала, внаслідок не усунення недоліків.

Ч.1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_6 не розглядалася судом по даній цивільній справі, то, відповідно, колегія суддів вважає за необхідне залишити без змін оскаржуване рішення в частині стягнення з нього грошових коштів, як поручителя, за кредитним договором. Проте, він не позбавлений права звернутися з окремим позовом до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Врахувавши вище викладені обставини справи та норми закону суд приходить до висновку, що рішення Луцького міськрайонного суду від 19.06.2012 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №М-19 з ОСОБА_4, як поручителя за кредитним договором, слід скасувати, а в задоволенні позову до нього - відмовити.

Доводи апеляційної скарги ПФ «Ельбе»щодо не отримання письмової вимоги банку про необхідність виконання грошових зобов'язань і, як наслідок, відсутності підстав для стягнення з даного відповідача коштів не заслуговують на увагу, оскільки чинним цивільним законодавством не визначено такого обов'язку кредитора. Виходячи зі змісту ст.ст.554-555 ЦК України, кредитор наділений правом безпосереднього звернення до суду у разі порушення його прав та інтересів.

Не є обґрунтованою і апеляційна скарга ПФ «Ельбе»в частині оскарження рішення суду щодо стягнення штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору та договору іпотеки.

Так, п.п. 2.2.7., 6.2. кредитного договору №М3-32 визначено обов'язок боржника інформувати кредитора про цільове використання наданих в кредит грошових коштів та відповідальність за порушення даного обов'язку у виді штрафу в розмірі 2% від отриманої суми. В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виконання ОСОБА_2 зазначених умов кредитного договору №М3-32. 1.

В силу положень договору поруки №М3-32 та ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно, ПФ «Ельбе», як поручитель за кредитним договором №М3-32, несе в повній мірі відповідальність перед ПАТ КБ «Приватбанк»за порушення зобов'язання ОСОБА_2

Також, п.п. 21.1., 22 договору іпотеки від 10.05.2007 року визначено, що іпотекодавець повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору страхування продовжити строк його дії. У разі порушення даного обов'язку іпотекодавець сплачує штраф в розмірі 30% від вартості іпотеки.

Доказів, які б доводили продовження ПФ «Ельбе»строку дії договору страхування предмету іпотеки також не було надано суду, внаслідок чого позивач правомірно ставить вимогу про стягнення штрафу за порушення зазначених зобов'язань.

Твердження апелянта з приводу того, що вимоги позивача до ПФ «Ельбе»повинні розглядатися за правилами господарського судочинства також не заслуговують на увагу.

Так, в роз'ясненнях, викладених в п.2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", зазначено, що оскільки у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог статей 15 - 16, частини другої статті 118 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку (іншої фінансової установи) до фізичної особи - позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які виникли з одних і тих самих правовідносин - отримання кредиту.

Договір поруки має додатковий (акцесорний) до основного зобов'язання - кредитного договору - характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність. Неможливість окремого розгляду цих договорів може бути пов'язана, зокрема, із визначенням суми заборгованості, способу виконання зобов'язання та іншими умовами договорів.

Оскільки основною підставою для звернення позивача до суду стало невиконання ОСОБА_2 умов кредитних договорів то, відповідно, позов до ПФ «Ельбе», що виник з договору поруки, є пов'язаним та похідним від зазначених правовідносин між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_2 за кредитним договором і повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Таким чином колегія суддів приходить до переконання, що оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині.

Відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають розподілу і судові витрати по справі. Так, позивачем по справі було сплачено 4526,60 грн. судового збору, який підлягає стягненню по 1508,87 грн. з кожного з відповідачів в рівних частинах. Крім того, відповідачем ОСОБА_4 було сплачено при поданні апеляційної скарги 1609,50 грн. судового збору, який необхідно стягнути на його користь з позивача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу відповідача приватної фірми «Ельбе»відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 19 червня 2012 року в частині відмови в задоволенні позову до відповідача ОСОБА_2, задоволення позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»заборгованість за кредитним договором №М-19 від 18.01.2007 року в розмірі 38040 (тридцять вісім тисяч сорок) доларів США 98 (дев'яносто вісім) центів, пеню в розмірі 93515 (дев'яносто три тисячі п'ятост п'ятнадцять) гривень 20 (двадцять) копійок, штраф в розмірі 82744 (вісімдесят дві тисячі сімсот сорок чотири) гривні 68 (шістдесят вісім) копійок.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та приватної фірми «Ельбе»на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»заборгованість за кредитним договором №3-32 від 07.05.2007 року в розмірі 269194 (двісті шістдесят дев'ять тисяч сто дев'яносто чотири) долара США 77 (сімдесят сім) центів, пеню в розмірі 344192 (триста сорок чотири тисячі сто дев'яносто дві) гривні 47 (сорок сім) копійок, штраф в розмірі 356436 (триста п'ятдесят шість тисяч чотириста тридцять шість) гривень 49 (сорок дев'ять) копійок.

В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_4 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»1508 (одну тисячу п'ятсот вісім) гривень 87 (вісімдесят сім) копійок судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»1508 (одну тисячу п'ятсот вісім) гривень 87 (вісімдесят сім) копійок судових витрат.

Стягнути з приватної фірми «Ельбе»на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»1508 (одну тисячу п'ятсот вісім) гривень 87 (вісімдесят сім) копійок судових витрат.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»на користь ОСОБА_4 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) гривень 50 (п'ятдесят) копійок судових витрат.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді :