Справа №2а-24/08
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2008 року Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:
головуючого судді Сіренко М.О.
при секретарі Солонцовой М.М.
за участю позивача ОСОБА_1
представника відповідача Остроушко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Макіївці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Центрально-Міської районної адміністрації Макіївської міської Ради „Про визнання дій неправомірними та стягнення недоплачених сум”,
УСТАНОВИВ:
В травні 2008р. ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Центрально-Міської районної адміністрації Макіївської міської Ради про стягнення недоплачених сум на оздоровлення, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на день фактичної виплати, а також визнання дій відповідача неправомірними.
В судовому засіданні позивач змінила свої вимоги, пояснив, що є інвалідом ЧАЕС 2 групи, у зв'язку з чим користується правами та в пільгами, передбаченими Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зокрема щорічними грошовими допомогами на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, та перебуває на обліку в УПСЗН Центрально-Міського району м. Макіївки. Але, в порушення зазначеного Закону, відповідачем щорічна допомога у визначеному розмірі не нарахована и не сплачена, тому що за 2001р. вона отримала 26,70грн.; за 2002р. - 26,70грн.; за 2003р. - 26,70грн.; за 2004р. - 26,70грн.; за 2005р. - 120грн.; за 2006р. - 120грн., за 2007р. - 120грн., виходячи з сум, встановлених постановами Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996р. та №562 від 12.07.2005р. Вважає дії позивача неправомірними, тому що з 2001р. він неправильно нараховував та виплачував компенсацію на оздоровлення, створив заборгованість у сумі 9413,20грн.
Представник відповідач позов не визнала та пояснила, що позивач дійсно має право на щорічну грошову допомогу на оздоровлення, розмір якої нараховувся відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996р. та №562 від 12.07.2005р. Тому, управління праці та соціального захисту населення Центрально-Міської районної адміністрації Макіївської міської Ради нікоїм образом не порушило права позивача по виплаті цієї допомоги.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідив надані докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, по наступних підставах.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Центрально-Міської районної адміністрації Макіївської міської Ради, як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, та віднесена до 1 категорії, є інвалідом 2 групи, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи”.
Відповідно до ст. 48 названого Закону передбачена щорічна допомога у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, що сторонами не заперечується.
Але, при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення Управління керувалося постановою КМУ від 26.07.1996р. №836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а з 2005р. - постановою КМУ №562 від 12.07.2005р. „Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, нарахував та виплатив позивачу: за 2001р. - 26,70грн. /10.09.2002р./; за 2002р. - 26,70грн. /09.03.2004р./; за 2003р. - 26,70грн. / 3.09.2004р./; за 2004р. - 26,70грн. /29.03.2005р./; за 2005р.- 120грн. /18.11.2005р./; за 2006р. - 120грн. /26.09.2006р./; за 2007р. - 120грн./19.03.2007р./
Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Постановами КМУ №836 від 26.07.1996р. та №562 від 12.07.2005р. усупереч Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, установлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.
Але, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню вимоги ст.. 48 Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003,2004,2005 роки, а не постанови Кабінету Міністрів України.
Крім того, на підставі пункту 30 статті 70 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 9.07.2007р.
Таким чином, дії відповідача в частині виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення у розмірах нижчих, ніж це передбачено законодавством, є неправомірними.
При цьому, суд бере до уваги, що дія абзацу другого та третього частини четвертої статті 48 була зупинена в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік. Згідно із п. 37 ст. 77 Закону України №3235-!У від 20.12.2005р. „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, який до цього часу не визнаний неконституційним.
Тому, в задоволенні вимог щодо недоотримання коштів на оздоровлення за 2006 рік необхідно відмовити.
Так, за 2001р. позивач отримала 10.09.2002р. 26,70грн., але повинна була отримати 165х5=825грн. /Закон України №2896-Ш від 13.12.2001р./ , різниця склала 798,30; за 2002р. позивач отримала 09.03.2004р. 26,70грн., але повинна була отримати 205х5=1025грн. /Закон України №380-1У від 26.12.202р./, різниця склала 998,30грн.; за 2003р. позивач отримала 3.09.2004р. 26,70грн., але повинна була отримати 237х5=1185грн. /Закон України №1344-!У від 27.11.2003/, різниця склала: 1158,30грн.; за 2004р. позивач отримала 29.03.2005р. 26,70грн., але повинна була отримати 262х5=1310грн., різниця склала: 1283,30грн.; за 2005р. позивач отримала 18.11.2005р. 120грн., але повинна була отримати 332х5=1660грн., різниця склала: 1540грн.; за 2007р. позивач отримала 19.03.2007р. 120грн.. але повинна була отримати 400х5=2000грн., різниця склала: 1880грн., а всього 7658,20грн.
Відповідно до с ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свої прав, свобод та інтересів.
В судовому засіданні встановлено, що листом від 06.05.2008р. Управління відмовило позивачу в задоволенні вимог про порушення прав по недонарахованим сумам на оздоровлення /а.с.5/, тому позивачем не пропущений строк для звернення до суду з позовом.
Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути недоотриманні кошти на оздоровлення в сумі 7658,20грн. за 2001,2002, 2003,2004,2005,2007 роки.
Керуючись ст. ст. 9,11,70,71,89,94,158-164 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дії Управління праці і соціального захисту населення Центрально-Міської районної адміністрації Макіївської міської Ради по не донарахованим сумам на оздоровлення ОСОБА_1 неправомірними.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Центрально-Міської районної адміністрації Макіївської міської Ради на користь ОСОБА_1 недоотриманні кошти на оздоровлення за 2001, 2002, 2003, 2004, 2005, 2007 роки в розмірі 7658грн. 20коп.
Постанова може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через районний суд шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення, а апеляційної скарги - протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.О. Сіренко