ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
16.10.06р. | Справа № А17/234-06 |
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецмонтажсервіс”, м. Нікополь Дніпропетровської області
до Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції, м. Нікополь Дніпропетровської області
про скасування податкових повідомлень-рішень
Суддя —Стрелець Т. Г.
Секретар судового засідання —Хохлова Т. А.
Представники:
від позивача: представник не з’явився;
від відповідача: Багно Ю.В., довіреність № 41 від 16.08.2006р., завідувач сектору
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Спецмонтажсервіс” (у подальшому —позивач) звернулось до господарського суду з позовом про скасування актів ненормативного характеру —податкових повідомлень-рішень Нікопольської об’єднаної державної податкової інспекції (у подальшому —відповідач) № 0000072342/0/940 від 17.01.2006р., № 0000072342/1/5026 від 14.02.2006р., № 0000072342/2/13868 від 06.04.2006р., № 0000072342/3/24346 від 20.06.2006р., якими позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним належними документами було підтверджено фактичне виконання робіт за договорами доручення і договором на переробку давальницької сировини, тому, на думку позивача, відповідач неправомірно зменшив валові витрат позивача на підставі пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. № 334/94-ВР (у подальшому —Закон “Про прибуток”). Також позивач посилається на пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону “Про прибуток”, у відповідності з яким до валових витрат відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податків.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначає, що оскільки позивач укладав договори з пов’язаними особами, то він повинен був відносити вартість отриманих від пов’язаних осіб послуг до складу валових витрат по мірі їх оплати у відповідності з пп. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5 Закону “Про прибуток”.
У Доповненнях до позовної заяви, поданих у матеріали справи 05.10.2006р., позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000072342/1/13868 від 06.04.2006р.
У судовому засіданні 16.10.2006р. була проголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Дослідивши докази, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, —
В с т а н о в и в :
Відповідачем було здійснено планову виїзну документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004р. по 30.09.2005р., за результатами якої був складений Акт від 26.12.2005р. № 197/231.30617433.
Актом перевірки було встановлено, зокрема, порушення позивачем п. 1.26 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону “Про прибуток”, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2004р. на 5268,31 грн. та завищено податок на прибуток за 9 місяців 2005р. на 430,42 грн.
Не погодившись з актом перевірки, позивачем були подані зауваження до акту перевірки від 30.12.2005р.
У Листі відповідача від 12.01.2006р. відповідач повідомив позивача про відповідність дій і висновків перевіряючих чинному податковому законодавству.
На підставі акту перевірки відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 17.01.2006р. № 0000072342/0/940, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 10592,70 грн., у тому числі 5268,31 грн. –основний платіж, 5324,39 грн. —штрафні (фінансові) санкції.
Не погодившись з рішенням, позивач 26.01.2006р. подав на ім’я відповідача скаргу, у якій просив скасувати зазначене рішення.
Рішенням про результати розгляду первинної скарги від 14.02.200р. відповідач відмовив позивачеві у задоволенні скарги у повному обсязі.
Також відповідачем було винесене нове податкове повідомлення-рішення від 14.02.2006р. № 0000072342/1/5026, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 10592,70 грн., у тому числі 5268,31 грн. –основний платіж, 5324,39 грн. —штрафні (фінансові) санкції.
Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав повторну скаргу від 24.02.2006р. на ім’я Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, у якій просив скасувати їх у повному обсязі.
Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 29.03.2006р. скаргу позивача було задоволено частково, а саме було скасовано спірне податкове повідомлення-рішення відповідача у частині застосування штрафної санкції у розмірі 1515,09 грн., у решті податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а повторна скарга —без задоволення.
Також відповідачем було винесене нове податкове повідомлення-рішення від 06.04.2006р. № 0000072342/2/13868, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 9077,61 грн., у тому числі 5268,31 грн. –основний платіж, 3809,30 грн. —штрафні (фінансові) санкції.
Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач 07.04.2006р. звернувся до Державної податкової адміністрації України зі скаргою, у якій просив скасувати їх.
Рішенням про результати розгляду повторної скарги від 09.06.2006р. Державна податкова адміністрація України відмовила позивачеві у задоволенні його скарги.
Відповідачем було винесене нове податкове повідомлення-рішення від 20.06.2006р. № 0000072342/3/24346, яким позивачу було визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 9077,61 грн., у тому числі 5268,31 грн. –основний платіж, 3809,30 грн. —штрафні (фінансові) санкції.
З матеріалів справи і пояснень представників сторін вбачається наступне:
– 19.09.2003р. між позивачем (довіритель) і ПП Петренко Ю.І. (повірений) був укладений договір доручення № 4, відповідно до якого повірений зобов’язується здійснювати від імені та за рахунок довірителя за певну плату юридичні та фактичні дії, а довіритель зобов’язується прийняти та сплатити їх;
– додатковою угодою № 1 від 31.12.2003р. дія договору доручення № 4 була продовжена до 31.12.2004р., а додатковою угодою № 2 від 03.01.2005р. — до 31.12.2005р.;
– на виконання договору доручення № 4 позивачем і ПП Петренко Ю.І. були складені специфікації № 10 від 10.06.2004р., № 11 від 06.09.2004р., № 12 від 02.12.2004р., № 13 від 24.01.2005р., № 14 від 03.02.2005р., № 15 від 16.02.2005р., а також акти здачі-приймання робіт (послуг) від 30.09.2004р., 30.12.2004р., 28.02.2005р.;
– при цьому позивач сплатив повіреному лише 22500,00 грн., в той час як до валових витрат включив всю вартість наданих послуг у розмірі 35600,00 грн.;
– 01.07.2003р. між позивачем (довіритель) і ПП Лома М.Ю. (повірений) був укладений договір доручення №1, відповідно до якого повірений зобов’язується здійснювати від імені та за рахунок довірителя за певну плату юридичні та фактичні дії, а довіритель зобов’язується прийняти та сплатити їх;
– на виконання договору доручення № 1 позивачем і ПП Лома М.Ю. були складені специфікації № 01 від 18.07.2005р., № 02 від 08.08.2005р., а також акти здачі-приймання робіт (послуг) від 29.09.2005р., 05.09.2005р., 28.02.2005р.;
– при цьому позивач на час здійснення перевірки не оплатив повіреному його послуги, в той час як до валових витрат включив всю вартість наданих послуг у розмірі 8270,00 грн.;
– 02.01.2004р. між позивачем (замовник) і ТОВ “Ореол” (виконавець) був укладений договір на переробку давальницької сировини № 002-Д, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов’язується виконати у відповідності з умовами цього договору роботи з обробки (переробки) давальницької сировини у готову продукцію, а замовник зобов’язується прийняти готову продукцію і сплатити здійснену роботу;
– додатковою угодою № 1 від 03.01.2005р. дію вказаного договору було продовжено до 31.12.2005р.;
– на виконання договору на переробку давальницької сировини виконавцем були виставлені рахунки № 70/Д від 30.07.2004р., № 71/Д від 31.08.2004р., № 72/Д від 30.09.2004р., № 75/Д від 31.10.2004р., № 76/Д від 30.11.2004р., № 77/Д від 31.12.2004р., № 80/Д від 31.01.2005р., а також виписані податкові накладні на відповідні суми;
– за перевіряємий період позивач отримав від ТОВ “Ореол” послуги на загальну суму 154330,10 грн., вартість яких відніс до складу валових витрат, в той час як фактично перерахував ТОВ “Ореол” лише 149128, 71 грн.;
– відповідно до статуту позивача його засновниками, зокрема, є: Лома Михайло Юрійович —20% статутного фонду, Петренко Юрій Іванович —20% статутного фонду;
– згідно з установчими документами ТОВ “Ореол” засновниками цього підприємства є ті ж самі особи, що і засновники позивача, а саме Лома Михайло Юрійович —20% статутного фонду, Петренко Юрій Іванович —20% статутного фонду, Кияшків Юрій Леонідович —20% статутного фонду; Скорін Сергій Матвійович —20% статутного фонду; Одарченко Сергій Миколайович — 20% статутного фонду;
– зазначені факти не заперечується позивачем.
Суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі на підставі наступного.
Пунктом 1.26 статті 1 Закону “Про прибуток” надане визначення повязаної особи, а саме це особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
- юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;
- фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку;
- посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.
Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.
З навеленого вбачається, що уклавши договори доручення № 1 і № 4, а також уклавши договір на переробку давальницької сировини, позивач уклав договори з пов'язаними особами, оскільки Лома Михайло Юрійович і Петренко Юрій Іванович є засновниками позивача, кожний з який володіє 20% статутного фонду.
Стосовно ТОВ “Ореол” господарський суд приходить до висновку, що воно також є пов’язаною особою відносно позивача, оскільки є одночасно юридичною особою, яка контролюється позивачем і одночасно здійснює контроль над позивачем, так як засновниками цих юридичних осіб є одні і ті ж фізичні особи.
У відповідності з п. 5.1 ст. 5 Закону “Про прибуток” валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону “Про прибуток” не включаються до складу валовиих витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.
З наведеного вбачаються, що вартість винагороди, що має бути сплачена пов'язаним особам, може відноситись до складу валових витрат лише у випадку її фактичної сплати.
У відповідності з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
У порушення наведеної норми, позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що суми винагород на користь повірених осіб і ТОВ “Ореол” на час віднесення їх до складу валових витарт були фактично сплачені вказаним особам.
Посилання позивача на пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону “Про прибуток” є необгрунтованими, оскільки повірені особи, а тим більше ТОВ “Ореол” не перебували у трудових відносинах з позивачем.
Таким чином, господарський суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, —
П о с т а н о в и в :
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Спецмонтажсервіс” відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження або апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.
Суддя Т. Г. Стрелець
30.10.2006р.