ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.10.06р. | Справа № А9/367-06 |
За позовом Прокурор Дзержинського району м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі:
Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,
м. Дніпропетровськ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родон", м. Кривий Ріг
Дніпропетровської області
про стягнення 6543 грн. 75 коп.
Суддя Подобед І.М.
Представники сторін:
Від позивача - Іващенко С.Г. - провідний спеціаліст – юрисконсульт, довіреність № 03-
06/22 від 11.01.06 р.
Від відповідача - Ковальчук В.В.- юрисконсульт
Від прокуратури - Овчар Т.В. - прокурор відділу обл.прокуратури, посв. № 173
від 28.10.03 р.
СУТЬ СПОРУ:
Прокурор Дзержинського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області звернувся у серпні 2006 року із позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ „Родон”, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на користь позивача 6543,75 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2005 році місяця для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтовує позовні вимоги не виконанням відповідачем зобов’язань встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що 01.11.2005р. ТОВ „Родон” було прийнято на роботу 8 чоловік, разом із якими 1 інвалід, Вказує, що підприємством були виконані вимоги ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо обов’язку створити 1 робоче місце для інваліда. Вважає позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін і прокурора, дослідивши надані докази, суд -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Родон” (далі –відповідач) - є суб’єктом підприємницької діяльності, який використовує працю найманих працівників.
На підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами і доповненнями) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у визначеній кількості вважається працевлаштування підприємством, у тому числі підприємством громадської організації інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
У відповідності до п. 9 ст. 19 вищевказаного Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338.
З даних наведених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) видно, що середньооблікова чисельність штатних працівників на цьому підприємстві –8 осіб; середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4% нормативу –1 особа; за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 році інваліди не працювали; сума штрафних санкцій за цим звітом –13088 грн.
Виходячи із того, що на підприємстві відповідача працювало від 8 до 15 осіб, згідно ч.1 ст. 20 вищевказаного Закону, позивач обчислив розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, у сумі 6543,75 грн., який визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Визначена позивачем сума 6543,75 грн. штрафних санкцій за нестворені в 2005 році робочі місця відповідачем добровільно не сплачена, що стало приводом для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача до суду про її примусове стягнення.
Проте, позовні вимоги прокурора задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Як видно із уточненого Звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна), середньооблікова чисельність штатних працівників на протязі 2005 року складала 7 осіб, а після розширення штату у листопаді 2005 року до 8 осіб відповідачем був працевлаштований 1 інвалід. Ці уточнені дані підтверджені наказами по підприємству та розрахунково-платіжними відомостями, тому були прийняті позивачем до відома.
Таким чином, протягом 2005 року відповідач виконав вимоги Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” щодо нормативу по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів, оскільки до листопада 2005 року відповідач не повинен був створювати робочі місця для інвалідів, з огляду на приписи ст. 19 названого Закону та штатну кількість працівників, яка становила меншу ніж 8 осіб, а з листопада 2005 року виконав цей норматив шляхом працевлаштування 1 інваліда.
На підставі викладеного у позовних вимогах прокурора в інтересах держави в особі позивача про примусове стягнення відповідача суми 6543,75 грн. штрафних санкцій за нестворені в 2005 році робочі місця слід відмовити, як необґрунтованих, оскільки допущені відповідачем помилки при первісному заповненні Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) були самостійно виправлені ним в подальшому під час розгляду даної справи шляхом подання уточненого Звіту і встановлені судом фактичні обставини свідчать про відсутність зі сторони відповідача порушень законодавства про соціальний захист інвалідів.
Судові витрати у справі з відповідача не стягуються, згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У позові відмовити.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя | І.М. Подобед |
|
|
|
Повний текст постанови підписаний –01.11.06р.