ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/7236/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіБорисенко П.О
при секретаріКалиті І.В.
за участю:
прокурора представника позивачів представника відповідача 1 представника відповідача 2 Стаценка М.О Лук’янченко О.В. Левашової О.Л Шевченко А.А..
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_7 та Державної установи «Український державний науково - дослідний інститут медико - соціальних проблем інвалідності МОЗ України»
до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області та Контрольно - ревізійного відділу при Головному управлінні охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації
про визнання дій протиправними
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_7 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області та Контрольно-ревізійного відділу при Головному управлінні охорони здоров'я облдержадміністрації про визнання протиправними дій суб'єктів владних повноважень при складанні довідок протиправними.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами перевірки Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (далі за текстом «Інститут») Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області (далі за текстом «ДФІ») в особі її посадової особи ОСОБА_8 було складено довідку від 23 березня 2012 р. Перевірка проводилася стосовно додержання Інститутом вимог законодавства при використанні і збереженні державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності при проведенні клінічних випробувань лікарських засобів за період з 01.01.2005 р. по 01.01.2012 р.
За результатами перевірки Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» (далі за текстом «Інститут») Контрольно-ревізійним відділом при Головному управлінні охорони здоров'я Дніпропетровської облдержадміністрації (далі по тексту «КРВ») в особі її співробітника ОСОБА_9 було складено довідку від 22 березня 2012 р. Перевірка проводилася стосовно питань фінансово-господарської діяльності Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2011 р.
До початку судового розгляду справи надійшло клопотання від Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» про залучення її в якості другого позивача. Суд задовольнив дане клопотання.
Позивачі вважають протиправними дії відповідачів, які виразилися в діях, що передували проведенню перевірки, наданні аналізу грошовим коштам, які не є бюджетними, складанні відповідних довідок, встановленні фактів порушення позивачами закону, що призвело до матеріальної шкоди (збитків), оскільки зроблені з порушенням закону та спростовуються матеріалами справи.
Судом задоволено клопотання про вступ прокуратури Дніпропетровської області у справу.
Під час судового розгляду справи позивачами було подано клопотання про уточнення позовних вимог. Суд задовольнив дане клопотання, прийняв уточнення позовних вимог. Сторони в справі та прокурор не заперечували проти даного клопотання.
У судовому засіданні представник позивачів підтримав позов в повному обсязі та просив його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
Прокурор та представники відповідачів проти позовних вимог заперечували в повному обсязі. Представники відповідачів зазначили, що довідки складені відповідно до вимог законодавства, висновки зроблені в довідках, підтверджуються матеріалами справи. Прокурор зауважив, що позовні вимоги даного адміністративного позову не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства, так як довідки ДФІ та КРВ не є рішенням субєкта владних повноважень в розумінні ст. 2 та ст. 17 КАС України, не мають обов'язкових приписів для відповідачів, а отже не спричиняють зміну їхніх прав.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Стосовно визнання протиправними дій відповідачів, які виразилися у діях, що передували проведенню перевірки, які виразилися у проведенні перевірки та складанні відповідних довідок, судом встановлено наступне.
Згідно пояснень представників позивачів та відповідно до змісту адміністративного позову зазначені протиправні дії відповідачів, на думку позивачів, полягали в тому, що перевірка, яка була проведена відповідачами є протиправною, оскільки проведені без передбачених законом підстав та без наявності в відповідачів необхідних повноважень на проведення даних перевірок, перевірка насправді проводилася відповідачами, а не прокуратурою (як стверджують відповідачі) та Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» не передбачена можливість складати органами контрольно-ревізійної служби такого документа як «довідка».
Представник відповідачів проти даних вимог та позиції позивачів заперечували пояснюючи, що участь їхніх спеціалістів у проведені перевірки прокуратурою здійснена у відповідності до законодавства України.
Суд не знайшов підстав задоволення даної вимоги позивачів у зв'язку з наступним.
За результатами перевірки Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області в особі її співробітника ОСОБА_8 стосовно додержання Інститутом вимог законодавства при використанні і збереженні державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності при проведенні клінічних випробувань лікарських засобів за період з 01.01.2005 р. по 01.01.2012 р. було складено довідку від 23 березня 2012 р. Перевірка проводилася за матеріалами дослідчої перевірки наданими прокуратурою.
Судом встановлено, що спеціаліст ДФІ (ОСОБА_8) був виділений для проведення участі в перевірці прокуратурою діяльності Інституту на підставі вимоги прокуратури Дніпропетровської області № 07/1/1-425/-11 від 07.02.2012 р. (термін участі спеціаліста було продовжено на підставі вимоги № 07/1/1-150 вих.12 від19.03.2012 р.).
Стосовно зауважень позивачів про те, що ДФІ самостійно направляла до них вимоги про надання документів, що на думку позивачів, є доказом того, що перевірка була позаплановою ревізією і здійснювалася самостійно ДФІ (і вказує на відсутність законних підстав проведення такої ревізії; стор. 2 позовної заяви), суд встановив наступне.
ДФІ в ході перевірки на вимогу прокуратури Дніпропетровської області на адресу Інституту була направлена вимога від 24.02.2011 р. про надання документів з посиланням на ст. 15 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні».
Доказів виконання даної вимоги позивачами надано не було.
Представник ДФІ заявив, що дана вимога виконана не була, так як їх співробітник (ОСОБА_8), яка була залучена до проведення перевірки прокуратурою, перевищила свої повноваження, заявивши таку вимогу, оскільки остання не мала права вимагати будь-які документи в межах Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», так як перевірка проводилася не на підставі норм зазначеного закону, а на підставі вимоги прокуратури про надання спеціаліста для участі в перевірці. Дана обставина підтверджується Наказом ДФІ № 274 від 20.07.2012 р. «Про притягнення до відповідальності» ОСОБА_8 на підстави скарги директора Інституту (позивач-2).
Тому, суд не приймає зауваження позивачів стосовно вимоги про надання документів.
За результатами перевірки Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» Контрольно-ревізійним відділом при Головному управлінні охорони здоров'я облдержадміністрації в особі її співробітника ОСОБА_9 було складено довідку від 22 березня 2012 р. Перевірка проводилася стосовно питань фінансово-господарської діяльності Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2011 р.
Судом встановлено, що спеціаліст КРВ (ОСОБА_9,) був виділений для проведення участі в перевірці прокуратурою діяльності Інституту на підставі вимоги прокуратури Дніпропетровської області від 01.03.2012 р. та Наказу КРУ № 141-вд від 02.03.2012 р. «Про участь у перевірці».
Відповідно до п. 1.1. «Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 р. за N 1166/13040, цей Порядок спрямований на забезпечення ефективної взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби (далі - органи ДКРС) та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України (далі - правоохоронні органи) з питань розгляду звернень правоохоронних органів, призначення, організації та проведення ревізій за ними, передачі їм матеріалів ревізій за власною ініціативою органів ДКРС, зворотного інформування про результати розгляду переданих матеріалів, виділення спеціалістів органів ДКРС, інших питань, що мають місце при виконанні органами ДКРС та правоохоронними органами покладених на них завдань.
Відповідно до п. 3.1. зазначеного Порядку працівники органів ДКРС за зверненнями правоохоронних органів можуть брати участь у перевірках, що проводяться правоохоронними органами у підконтрольних установах (з питань, визначених в абзаці першому пункту 2.2 цього Порядку (питання використання і збереження державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності.) та на інших об'єктах контролю (з питань, визначених в абзаці другому пункту 2.2 цього Порядку (питання використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, стан і достовірність бухгалтерського обліку і фінансової звітності.), - як спеціалісти.
Вимоги прокуратури про залучення спеціалістів ДФІ та КРВ для участі у проведенні перевірки Інституту відповідає умовам п. 2.2. «Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України».
Результати участі спеціаліста у перевірці оформляються довідкою, яка складається на чистому аркуші та підписується спеціалістом із зазначенням посади та назви органу, у якому він працює. Довідка складається у двох примірниках, один з яких після підписання спеціалістом надсилається правоохоронному органу - ініціатору перевірки. Другий примірник довідки залишається у відповідному органі ДКРС.
Доказами того, що перевірка Інституту проводилася прокуратурою Дніпропетровської області, а не відповідачами самостійно, є наступні документи: лист прокуратури Дніпропетровської області № 07/1/1-4251-11 від 07.10.2011 р., лист прокуратури Дніпропетровської області № 07/1/1-3747-12 від 14.05.2012 р., звернення ОСОБА_10 та інших від 08.08.2011 р. вх. 40609-11, постанова про порушення кримінальної справи від 10.05.2012 р., протокол виїмки від 01.06.2012 р., протокол виїмки від 26.06.2012 р.
На підставі викладеного, судом встановлено, необґрунтованість посилання позивачами на порушення відповідачами норм Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» в частині передумов проведення перевірки та порядку проведення перевірки, оскільки порядок залучення спеціалістів ДФІ та КРВ для участі у проведенні перевірки правоохоронними органами (прокуратурою) та порядок її проведення даним законом не регулюється.
Відповідно до викладеного суд встановив необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправними дій, які виразилися у діях, що передували проведенню перевірки, проведенні перевірки та складанні відповідних довідок.
Стосовно визнання протиправними дій відповідачів, які виразилися у встановленні фактів порушення позивачами закону, що призвело до матеріальної шкоди (збитків) інституту, та які виразилися у наданні аналізу грошовим коштам, які не є бюджетними.
Відповідно до матеріалів справи на базі Інституту за період з 01.01.2005 р. по 01.01.2012 р. проводилися клінічні випробування лікарських засобів за договорами та на замовлення ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна» (по протоколам клінічних досліджень LPA112186, LPA 114387, MEA112997, B2C112060, KG110375), компанією «Янссен Фармацевтика НВ» (по протоколам клінічних досліджень GAL-LAZ-3005, 28431754DIA3008), компанією «Файзер Ейч Сі.Пі. Корпорейшн» (по протоколам клінічних досліджень А0081047, А6061021, А4471008) (далі по тексту «Спонсори»). Зазначені Спонсори (як замовники, компанії) укладали договори з Інститутом (як з медичним закладом, клінікою, установою) та фізичними особами - підприємцями (як з дослідником, відповідальним дослідником) на отримання послуг з проведення клінічних досліджень лікарських засобів.
Відповідно до довідок, складених відповідачами в результаті їх участі в перевірці прокуратурою діяльності Інституту, останні зробили висновки про те, що функції фізичних осіб-підприємців за їх договорами з Спонсорами дублюють функції Інституту за його договорами з Спонсорами, в результаті чого Інститутом за період з 20.06.2006 р. по 01.10.201 р. недоотримано коштів в розмірі 744778,33 грн. (заниження суми доходів в рядку 030 звіту № 4-1д «Звіт про надходження та використання коштів, отриманих, як плата за послуги, що надаються бюджетними установами»), що відповідає розміру коштів, які отримали фізичні особи-підприємці за їх договорами на проведення клінічних досліджень з Спонсорами, що в свою чергу є збитком для Інституту (сторінка 11 довідки ДФІ, сторінка 5 довідка КРВ).
Відповідно до довідки ДФІ (сторінка 11 довідки ДФІ), укладення Інститутом зазначених договорів є порушенням п. 2 розділу 3 «Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань» (в редакції від 23.09.2009 р.), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 р. N 690 (далі по тексту «Порядок № 690»), згідно якого клінічні випробування проводяться у ЛПЗ, які мають ліцензію на медичну практику та акредитаційний сертифікат, видані МОЗ або уповноваженим ним органом, також порушенням п. 1 ст. 3 Закону кураїни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства).
Відповідно до п. 3 ст. 8 Закону країни «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів (сторінка 11 довідки ДФІ).
На підставі даної норми ДФІ в своїй довідці встановлює відповідальність директора Інституту ОСОБА_7 з отриманими Інститутом збитками.
Позивачі вважають дані висновки помилковими, що не відповідають місту вищезазначених договорів.
Дослідивши вищезазначені договори та інші матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених висновків відповідачів щодо змісту договорів та відсутність порушень закону з боку позивачів.
Судом встановлено, що всі договори кожного Спонсора з Інститутом з одного боку та фізичними особами - підприємцями з іншого боку є однакові за своїм змістом та структурою.
Згідно п. 1.1 договорів ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна» з Інститутом предметом даних договорів є послуги з організації та надання клінічної бази (науково-дослідне терапевтичне відділення, Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності). Відповідно до п. 1.3 договорів призначається відповідальний дослідник, який в кількості, порядку та в строки, визначені протоколом, здійснює скринінг (видбір) досліджуваних у медичному закладі і набір досліджуваних у випробування і несе повну відповідальність за проведення та результати випробування
Згідно п. 2.1.1 договорів ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна» з Інститутом медичний заклад зобов'язується довірити досліднику проведення випробування та сприяти йому у залученні для цього всіх необхідних засобів і можливостей, в тому числі кваліфікованого персоналу, матеріально-технічних засобів та приміщень.
Згідно п. 1.1.1 договорів ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна» з фізичними особами-підприємцями предметом договору є надання фізичною особою-підприємцем послуг з організації проведення випробування. Згідно п. 1.3 договорів в предмет договору не входить здійснення будь-яких дій, що потребують наявності спеціального дозволу (ліцензії). Дії щодо проведення будь-яких обстежень, аналізів, інших заходів діагностики, призначення та зміни медикаментозного і/або не медикаментозного лікування, реалізації інших процедур в рамках надання медичної допомоги в ході випробування здійснюються компетентним персоналом клінічної бази (науково-дослідне терапевтичне відділення, Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності) відповідно до їх посадових обов'язків або іншими уповноваженими на те особами.
Відповідно до п. 1.1 договорів компанії «Янссен Фармацевтика НВ» з Інститутом предметом даних договорів є послуги з організації проведення клінічного дослідження силами спеціалістів Інституту на клінічній базі.
Відповідно до розділу 1 «Предмет договору» договорів компанії «Янссен Фармацевтика НВ» з фізичними особами-підприємцями предметом договору є надання послуг у зв'язку з проведенням клінічного випробування, а саме надання інформаційних послуг з роботи з пацієнтами у процесі проведення випробування, сприяння підготовці документів при проведенні клінічного випробування.
Відповідно до п. 1.1 договорів компанії «Файзер Ейч Сі.Пі. Корпорейшн» з Інститутом предметом даних договорів є зобов'язання Інституту надати дозвіл компанії і досліднику використовувати відповідні приміщення і обладнання в цілях проведення дослідження.
Відповідно до п. 13.1 договорів компанії «Файзер Ейч Сі.Пі. Корпорейшн» з фізичними особами-підприємцями до функцій фізичної особи-підприємця входять зобов'язання збирати та надавати компанії певні дані у відповідності з протоколом (сюди можуть входити індивідуальні реєстраційні форми, електронні бази даних, ренто грами, ЕКГ тощо).
З огляду на зазначене, проаналізувавши зміст даних договорів, суд встановив наступне.
Інститут надає послуги у зв'язку з проведенням випробування, які полягають в організації та наданні клінічної бази. Також інститут може виконувати роботу (функції), які потребують відповідних ліцензій шляхом виконання даної роботи (функцій) його працівниками (обстеження, діагностика тощо).
Фізичні особи - підприємці надають послуги у зв'язку з проведенням випробування, які полягають у виконанні аналітичних, інформаційних функції у зв'язку з проведенням випробування, зокрема, звітують перед Спонсорами про хід випробування, складають висновки за результатами випробувань, заповнюють індивідуальні реєстраційні форми тощо. Фізичні особи - підприємці не мають права виконувати роботу (функції), які потребують відповідних ліцензій.
Інститут забезпечує виконання функцій фізичних осіб - підприємців шляхом організації та надання клінічної бази.
Фізичні особи-підприємці також були працівниками Інституту, однак виконували роботу за договорами з Спонсорами не як працівники Інституту, а як самостійні фізичні особи - підприємці.
Посилання ДФІ в своїй довідці (сторінка 11 довідки) на порушення позивачами п.2 розділу 3 Порядку № 690, згідно якого клінічні випробування проводяться у ЛПЗ, які мають ліцензію на медичну практику та акредитаційний сертифікат, видані МОЗ або уповноваженим ним органом, є необґрунтованим, оскільки спростовується змістом досліджених договорів, згідно яких випробування проводилися на базі інституту (має ліцензію на медичну практику та акредитаційний сертифікат), який надав для випробування клінічну базу. Крім того, фізичні особи - підприємці за договорами не мають права виконувати роботи (функції), які потребують відповідних ліцензій.
Аналогічна позиція стовно відсутності факту дублювання договорів викладена в відповіді ДФІ № 04-24-05-15/8128 від 10.07.2012 р. на скаргу ОСОБА_11, згідно якої, на засіданні робочої групи прийнято рішення про відсутність дублювання предметів вищевказаних договорів (сторінка 5 відповіді).
Судом встановлено відповідність п. 2.1.6 договорів ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна» з Інститутом п. 2.1.4.1 договорів ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна» з фізичними особами-підприємцями та п. 2.1.7 п. 2.1.4.7 відповідно (функції отримання, зберігання, обліку, документованого знищення використовуваного препарату) про що було зазначено також в довідці ДФІ.
Однак відповідність двох пунктів між договорами не дає підстав робити висновок про те, що функції Інституту та фізичних осіб - підприємців дублюються, оскільки предмети договорів з Інститутом та фізичними особами - підприємцями різні, а тому Інститут виконує зазначені функції шляхом організації та надання клінічної бази для цього, а фізична особа - підприємець безпосередньо виконує зазначену роботу в умовах, забезпечених Інститутом.
Тому висновки, зроблені відповідачами в своїх довідках про дублювання деяких пунктів між договорами Спонсорів з Інститутом з одного боку та Спонсорів з фізичними особами - підприємцями з іншого боку, не дають підстав робити висновки про недоотримання коштів Інститутом (завдання йому збитків), оскільки дані функції є різним за способом їх виконання з огляду на різні предмети договорів.
Крім того, відповідачами не враховано той факт, що дублювання, на їхню думку, декількох пунктів між договорами не дає підстав стверджувати про дублювання всіх функцій за договорами, що прямо впливає на розмір недоотриманих коштів Інститутом.
Відповідно до зазначеного, судом встановлено, що договори ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна», компанією «Янссен Фармацевтика НВ», компанією «Файзер Ейч Сі.Пі. Корпорейшн» з Інститутом з одного боку та з фізичними особами-підприємцями з іншого боку є різними за своїм предметом, обов'язки (функції) Інституту та фізичних осіб-підприємців є також різними та не дублюють один одного.
Посилання ДФІ в своїй довідці (сторінка 1 довідки) на п. 3 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно якого ДФІ поклала відповідальність директора Інституту ОСОБА_7 за отримані, на думку ДФІ, Інститутом збитки спростовується змістом досліджених договорів та також тим фактом, що Інститут, в особі директора ОСОБА_7, не укладав з фізичними особами-підприємцями будь-яких договорів з приводу проведення випробувань.
Аналогічна позиція стовно відсутності підстав щодо визначення відповідальності ОСОБА_11 викладена в відповіді ДФІ № 04-24-05-15/8128 від 10.07.2012 р. на скаргу ОСОБА_11, згідно якої, відсутні підстави щодо визначення відповідальності директора Інституту ОСОБА_7 з дотримання законодавства при укладенні та виконанні договорів замовників та виконавцями - фізичними особами-підприємцями (сторінка 7 відповіді).
В довідці КРВ (сторінка 6 довідки) зазначається про порушення позивачами п. 24 типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. N 830. Суд не приймає зазначене як доказ протиправності дій позивачів, оскільки дане порушення стосується ведення бухгалтерського обліку та не стосується тих порушень, які зазначаються в довідці КРУ.
Відповідачі в своїх довідках роблять висновки про недоотримання Інститутом внаслідок неправомірних дій позивачів коштів в сумі 744778,33 грн. на тій підставі, що така сума була отримана фізичними особами - підприємцями за їх договорами зі Спонсорами, а повинні була бути отримана Інститутом як державною установою.
Суд знаходить дані висновки необґрунтованими.
Відповідно до п. 17 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. N 228, обсяги надходжень до спеціального фонду проекту кошторису визначаються на підставі розрахунків, які складаються за кожним джерелом доходів та/або фінансування бюджету чи повернення кредитів до бюджету, що плануються на наступний рік. Даний порядок регулює виконання кошторису в бюджетних установах. В той же час, кошти в розмірі 744778,33 грн. були отримані фізичними особами - підприємцями, що позбавляє відповідачів підстав стверджувати, що такий самий розмір коштів було б отримано Інститутом.
Крім того, на даний час відсутній законодавчо врегульований порядок визначення витрат (собівартості) на проведення клінічних випробувань лікарських засобів.
За таких обставин суд встановлює необґрунтованість висновків відповідачів в своїх довідках про недоотримання Інститутом коштів (завдання Інституту збитків) в розмірі 744778,33 грн., а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідачів, які виразилися в наданні аналізу коштам, які не є бюджетними підлягають задоволенню.
Посилання позивачів на лист Інституту держави і права імені ОСОБА_12 № 126/237 від 31.05.2012 р. про надання науково - правового висновку та лист кандидата філософських наук Дніпропетровського національного університету імені ОСОБА_10 ОСОБА_13 Кострюкової від 12.06.2012 р., хоча зміст даних документів відповідає зробленими судом висновкам, суд не приймає до уваги як доказ в силу ст. ст. 81, 82 КАС України, згідно яких дані листи не є висновками експертів.
Суд також не приймає як доказ посилання позивачів на Акт № 04.2-21-40 від 12.08.2011 р. «Про результати ревізії фінансово-господарської діяльності Українського Державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності за період з 01.01.2009 р. по 30.06.2011 р.», оскільки ревізії за даним актом проводилася за інший період ніж перевірка діяльності Інституті прокуратурою та за даним актом не досліджувалися договори фізичних осіб-підприємців зі спонсорами.
В своїх запереченнях до адміністративного позову прокурор, який представляє інтереси держави в особі відповідачів зазначив, що позовні вимоги даного адміністративного позову не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства, так як довідки ДФІ та КРВ не є рішенням субєкта владних повноважень в розумінні ст. 2 та ст. 17 КАС України, не мають обов'язкових приписів для відповідачів, а отже не спричиняють зміну їхніх прав.
Суд не погоджується з даною позицією прокурора.
Посадові особи, які були залучені прокуратурою для проведення та проводили перевірку Інституту - ОСОБА_8 (працівник ДФІ) та ОСОБА_9 (працівник КРВ), а так само ДФІ та КРВ є суб'єктами владних повноважень в розумінні ст. 3 КАС України.
Статтею 2 КАС України визначено завданням адміністративного судочинства захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до змісту ст.ст. 2 та 17 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів особи від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, якщо такі діяння включаються до змісту управлінських функцій. При цьому не має значення чи мають рішення, дії чи бездіяльність обов'язковий характер для особи. Адже права та інтереси особи, особливо ті, що передбачені нормами публічного права, можуть бути порушені навіть тими діяннями субєкта владних повноважень, які не мають юридично-обов'язкового характеру.
Навіть якщо дії відповідачів не породжують прав чи обов'язків позивачів, та те, що їх дія не впливає на зміст та обсяг прав чи обов'язків особи, це ще не свідчить, що цією дією не може бути порушено право, свободи чи інтереси, які вона вже має.
Відповідно до постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 р. у справі про визнання неправомірними рішень та дій, скасування рішень Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах вважає, що аналіз приведених норм процесуального права (ст. ст. 2, 17 КАС України), як і будь-які інші норми права не дають підстав до висновку про виключення з компетенції адміністративних судів спорів про бездіяльність чи незаконні дії органів влади, їх посадових чи службових осіб з огляду на стадійність прийняття кінцевого рішення. Помилковим є судження, що такі дії, бездіяльність знаходяться за межами публічно-правових відносин. Колегія суддів відмічає, що такий висновок суду касаційної інстанції протирічить частині 2 статті 124 Конституції України, згідно якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до змісту статті 6 КАС України вбачається, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Позивачі в уточненні позовних вимог від 16.08.2012 р. зазначили, що через ряд неправомірних дій , вчинених відповідачами, Інститут регулярно витрачає час, який її працівники могли б присвячувати лікуванню хворих, які цього потребують, а Україною поширюються відомості про непрофесійність керівництва ДУ.
Суд знаходить дану позицію позивачів обґрунтованою, зокрема, з тієї причини, що відповідно до висновків, викладених в довідках ДФІ та КРВ, прокуратурою Дніпропетровської області було порушено кримінальну справу (постанова від 10.05.2-012 р.) за фактом зловживання директором Інституту ОСОБА_7 службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
В даному випадку суд не надає правової оцінки рішенню прокуратури Дніпропетровської області стосовно порушення кримінальної справи проти директора Інституту ОСОБА_7, оскільки це є предметом розгляду в кримінальному судочинстві та для порушення кримінальної справи зазначені довідки не є єдиною підставою, суд лише встановлює зв'язок з фактом прийняття відповідних довідок та фактом порушення кримінальної справи та встановлює факт порушення прав ОСОБА_7 в розрізі обґрунтованості заявлених позивачами вимог.
Відповідно до зроблених судом висновків (довідки відповідачів не є обґрунтованими), суд встановив порушення прав позивачів (Інституту та ОСОБА_7.), які полягають в поширенні проти Інституту, його працівників та керівника (ОСОБА_7.) неправдивої інформації про них. Також помилкові висновки відповідачів, зроблені ними в довідках, знаходяться в причинному зв'язку з фактом порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_7, що не може не впливати на його права та інтереси.
Виходячи з викладеного, суд встановив можливість розгляду поданого адміністративного позову за правилами адміністративного судочинства.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст. ст. 2, 71, 86, 94, 158 -163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_7 та Державної установи «Український державний науково - дослідний інститут медико - соціальних проблем інвалідності МОЗ України» - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області та Контрольно - ревізійного відділу при Головному управлінні охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, які виразились у наданні аналізу грошовим коштам, які не є бюджетними та встановленні фактів порушення ОСОБА_7 та Державною установою «Український державний науково - дослідний інститут медико - соціальних проблем інвалідності МОЗ України» закону, що призвело до матеріальної шкоди( збитків).
В решті позовних вимог - відмовити.
Присудити позивачам здійснені ними документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету в сумі 12 грн. 87 коп. (дванадцять гривень вісімдесят сім копійок).
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.
Повний текст постанови складений 21.08.2012 р.
Суддя П.О.Борисенко