ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_____________________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"20" серпня 2012 р.Справа № 5017/1781/2012
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді М.В. Сидоренко
суддів В.І. Жекова,
О.Ю. Аленіна
при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.
за участю представників сторін:
від УПФУ в Приморському районі м. Одеси -Пояркова К.М.
від ПАТ "Черномортехфлот" -Глушко Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси
на ухвалу господарського суду Одеської області від 10 липня 2012р.
у справі № 5017/1781/2012
за заявою: Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси
до боржника: публічного акціонерного товариства "Черномортехфлот"
про визнання банкрутом
В С Т А Н О В И В :
Ухвалою господарського суду Одеської області (суддя Бахарєв Б.О.) припинено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства „Чорномортехфлот" (далі також - ПАТ „Чорномортехфлот", Боржник), припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою місцевого господарського суду від 18.06.2012 р., процедуру розпорядження майном і повноваження розпорядника майна Боржника - арбітражного керуючого Ковальчука О. М.
Вказана ухвала винесена на підставі висновків місцевого господарського суду про те, що заявником - Управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (далі також - УПФУ в Приморському районі м. Одеси, УПФУ, Скаржник) не надано доказів, які б свідчили про неможливість державної виконавчої служби звернути стягнення на майно Боржника або відсутність у ПАТ „Чорномортехфлот" майнових активів, за рахунок яких можливе погашення боргу перед УПФУ в Приморському районі м. Одеси.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою УПФУ в Приморському районі м. Одеси подало апеляційну скаргу, в якій просить її (ухвалу) скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Одеської області. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом під час винесення оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права. Так, зокрема, УПФУ стверджує, що безспірність грошових вимог підтверджуються обставиною відкриття виконавчою службою виконавчих проваджень за виконавчими документами про стягнення з Боржника заборгованості; наявні в матеріалах справи докази підтверджують відсутність у Боржника майна, на яке може бути звернуте стягнення; сума безспірних грошових вимог УПФУ відповідає вимогам ч. 3 ст. 6 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі також -Закон про банкрутство).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.
Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.
Згідно до положень ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Оскаржувана ухвала місцевого господарського суду винесена з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. На думку апеляційної інстанції оскаржувана ухвала є такою, що відповідає обставинам справи і вимогам чинного законодавства, а тому підстави для її скасування чи зміни відсутні зважаючи на наступне.
Так, як вбачається з матеріалів справи ухвалою господарського суду від 18.06.2012 р. порушено провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства „Чорномортехфлот" на підставі заяви УПФУ в Приморському районі м. Одеси про визнання Боржника банкрутом у зв'язку з заборгованістю останнього перед УПФУ в сумі 1259 351,66 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Ковальчука О.М.
Вказана заява була подана УПФУ у загальному порядку на підставі ст. 6 Закону про банкрутство, сукупні вимоги УПФУ складаються, згідно поданої заяви, із заборгованості ПАТ „Чорномортехфлот" зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 20.01.2012 р. по 21.05.2012 р. та нарахованих додатково штрафу й пені. На підтвердження вказаних обставин УПФУ надано корінці вимог від 08.05.2012 р. № Ю 408, від 05.03.2012 р. № Ю 408, від 06.04.2012 р. № Ю 408, від 07.02.2012 р. № Ю 408, а також копії постанов відділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції від 29.05.2012 р., від 02.03.2012 р. та від 26.03.2012 р., якими відкрито виконавчі провадження по примусовому стягненню з ПАТ „Чорномортехфлот" заборгованості по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, штрафу та пені.
Згідно положень ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. Відповідно до ст. 1 вказаного закону безспірними вимогами кредиторів є вимоги, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Відтак, як вбачається з наведених вище положень ст. 6 Закону про банкрутство, необхідною умовою для порушення справи про банкрутство є наявність заборгованості перед боржником у розмірі не менше ніж триста мінімальних заробітних плат та сплив трьохмісячного строку для її погашення. При цьому судова колегія звертає увагу, що, відповідно до положень ст. 1 Закону про банкрутство, грошовим зобов'язанням визнається зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, при цьому, до складу таких грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі, зобов'язання боржника - фізичної особи - підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов'язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності.
Отже, враховуючи вищенаведені положення, судова колегія приходить до висновку, що на момент подання заяви про порушення справи про банкрутство Боржника УПФУ повинне довести належними і допустимими доказами наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 6, саме відносно основної заборгованості Боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, УПФУ, звертаючись з даною заявою про порушення провадження у справі не надало належних і допустимих доказів незадоволення Боржником грошових вимог саме протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.
Так, терміном, з якого має обчислюватися мінімальний тримісячний строк прострочення Боржником виконання свого зобов'язання, є момент у часі, з настанням якого це зобов'язання мало бути виконано Боржником згідно з вказівками закону або договору.
Відповідно до положень п. п. 4, 5 ст. 25 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату; вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом; платник єдиного внеску зобов'язаний протягом саме десяти робочих днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею; у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом Пенсійного фонду в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики; у разі якщо згоди з органом Пенсійного фонду не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти робочих днів з дня надходження рішення відповідного органу Пенсійного фонду або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи в судовому порядку; у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти робочих днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня надходження узгодженої вимоги, територіальний орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки; у випадках, зазначених в абзаці шостому цієї частини, територіальний орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки; вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
В п. 6.8 Інструкції „Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" з наступними змінами, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України № 21-5 від 27.09.2010 р., зареєстрованої в МЮ України 27.10.2010 р. за № 994/18289, також зазначено, якщо платник, який одержав вимогу і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені, не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів з дня отримання узгодженої вимоги, орган Пенсійного фонду надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, у якій зазначає суму боргу за даними карток особових рахунків платників на дату подання.
Дослідивши з врахуванням зазначених вище положень чинного законодавства наявні в матеріалах справи корінці вимог, які УПФУ надані разом з заявою про порушення справи, судова колегія приходить до наступного.
Як вже зазначалось, вказана вище заява подана Скаржником до суду 12.06.2012 р. (а. с. 2). До заяви надані корінці вимог про виставлення УПФУ Боржнику недоїмки зі сплати єдиного внеску на суми 917448,27 грн., 894331,78 грн., 1296055,46 грн., 466994,56 грн. (а. с. 22, 24, 26, 28), які датовані, відповідно, 08.05.2012 р., 05.03.2012 р., 06.04.2012 р., 07.02.2012 р.
Аналізуючи зазначені вище вказані на корінцях вимог дати, з врахуванням визначених законодавцем саме десяти робочих днів, на протязі яких Боржник має право після отримання вимоги на сплату зазначеної у вимозі суми недоїмки, штрафів та пені, на узгодження вимоги з відповідним органом Пенсійного фонду, на оскарження вимоги в судовому порядку, судова колегія приходить до висновку, що три з вказаних вище вимог: від 08.05.2012 р., від 05.03.2012 р. та від 06.04.2012 р. не можуть взагалі бути доказами невиконання Боржником грошового зобов'язання на протязі 3-х місячного терміну, що визначений ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство з врахування їх дати.
Не можна визнати таким доказом і вимогу від 07.02.2012 р., оскільки, як вже зазначалось вище, законодавець пов'язує початок перебігу десятиденного (тільки робочі дні) строку з моментом отримання такої вимоги. Надані ж Скаржником разом з заявою про порушення справи копії повідомлень про вручення поштового відправлення (а. с. 23, 25, 27, 29) свідчать про вручення Боржнику, відповідно, 15.05.2012 р., 14.03.2012 р., 25.04.2012 р., 23.02.2012 р. якоїсь невизначеної кореспонденції від УПФУ, оскільки в них не зазначається найменування кореспонденції, що вручалась. Відтак, судова колегія вважає, що вказані повідомлення, відповідно до приписів ст. 34 ГПК України, не можуть бути визнані належними доказами про вручення Боржнику саме вимог, і в тому числі й вимоги від 07.02.2012 р.
При цьому, колегія суддів зазначає, що десятий робочий день після 23.02.2012 р. (дата вказана в поштовому повідомленні) припадає, з врахуванням вихідних та святкових днів, на 12.03.2012 р., а відтак, 3 місяці з цієї дати спливають 13.06.2012 р.
З огляду на викладене, а саме відсутність належних доказів вручення Боржнику вимог УПФУ, господарський суд цілком правомірно враховував, обчислюючи визначений в ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство 3-ри місячний термін, з наявних постанов Відділу примусового виконання рішень.
Зважаючи на викладене, апеляційна інстанція цілком погоджується з висновком місцевого господарського суд в оскаржуваній ухвалі, що заява УПФУ в Приморському районі м. Одеси заявлена передчасно з недодержанням трьохмісячного строку задоволення вимог кредитора, визначеного Законом про банкрутство, а тому справа цілком правомірно припинена з посиланням на положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Доводи Скаржника не спростовують наведених вище положень, а тому, судова колегія залишає апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101-103, 105, 106 ГПК України, судова колегія, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду від 10.07.2012р. -без змін.
Постанова підписана 21.08.2012 р.
Головуючий суддя Сидоренко М.В.
Суддя Жеков В.І.
Суддя Аленін О.Ю.