ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
18.07.06р. | Справа № А36/216 |
За позовом Дніпропетровського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Дніпропетровськ, м.Дніпропетровськ
до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровагонмаш", м.Дніпродзержинськ
про стягнення 496 103грн. 40коп.
Суддя Кожан М.П.
Секретар судового засідання Гаврилова О.В.
Представники сторін:
У судовому засіданні прокурор участі не приймав.
від позивача Ахметова О.О. довіреність №03-06/04 від 05.01.2006р.
від відповідача Лендіна Я.Е., довіреність № 2/25юр від 20.12.2005р.
СУТЬ СПОРУ:
Справа розглядається на підставі ч.6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Дніпропетровський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Дніпропетровськ звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у сумі 496 103грн. 40коп. відповідно до ст..ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. № 875-ХІІ за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2005році.
Відповідач у судовому засіданні пояснив, що позов не визнає та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивачу.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судачинства України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
На підставі статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.1991 року №875-ХІІ (із змінами та доповненнями) (далі Закон № 875) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік— у кількості одного робочого місця. У випадку, якщо кількість працюючих на підприємстві де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, то згідно ст. 20 Закону підприємство зобов'язано сплатити відділенню Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
У відповідності до п. 2 «Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів», затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2001 року №1767, підприємства на яких працюють 15 і більше чоловік, реєструється у відділеннях фонду за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом України.
Позов обґрунтовується тим, що у Відповідача у 2005 році працювало 115 інвалідів, проте кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів становить 154, тобто за твердженням Позивача, інвалідів працювало на підприємстві меше ніж це передбачено нормами ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч. 1 ст. 18 цього Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).
Робоче місце інваліда, згідно з п. 1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 N 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 N 19, - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда.
Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору (п. 5).
Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування - підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда.
За ст. 19 Закону керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Таким чином, що обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов'язком їх працевлаштувати.
Лише той факт, що у Відповідача працевлаштоване у 2005 році працівників-інвалідів на 26% менше ніж це встановлено ст. 19 Закону сам по собі, не може бути підставою для нарахування штрафних санкцій, оскільки згідно ст. 18 Закону (в редакції, що діяла у 2005р.) обов'язок Відповідача працевлаштувати інвалідів кореспондується обов'язком центрального органу виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органів місцевого самоврядування, громадських організацій інвалідів здійснювати роботу з працевлаштування інвалідів, тобто вчиняти дії спрямовані на визначення кількості інвалідів на визначеній території, що мають бути працевлаштовані, вивчення підстав інвалідності та місця отримання інвалідності, можливості місцевих підприємств, направлення інвалідів на визначене підприємство для його працевлаштування, і тільки у разі невиконання обов'язку підприємством щодо працевлаштування інваліда направленого зазначеними у ст. 18 Закону установами (організаціями) є підставою для стягнення штрафних санкцій.
Відповідно до вказаної правової норми в редакції, що діяла у період, за який застосовуються санкції, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Вказана правова позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України (Постанова від 15.01.2003р. у справі №4292/1-36 та Постанова від 20.07.2004 у справі за позовом Кримського республіканського відділення ФСЗІ до ТОВ "Союз-Віктан").
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази, надаються сторонами мають бути належними та допустимими, що передбачено ст. 70 КАС Укреши.
Позивач не надав належних доказів, що підтверджують відмову Відповідача працевлаштувати інваліда, якого було направлено до нього відповідно до ст. 18 Закону, тому, відсутня головна умова застосування до підприємства санкцій, передбачених ст.20 Закону.
В той же час, Відповідач належним чином регулярно інформував про наявність вакансій для інвалідів Дніпродзержинський міський центр зайнятості, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, у друкованих періодичних виданнях постійно публікував об’яви про запрошення на роботу осіб, що мають інвалідність.
Позивач приймав участь у ярмарках вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями.
Проте, відповідно до довідки Дніпродзержинського центру зайнятості №1769 від 22.05.06р. до нього було направлено лише 14 інвалідів, які були працевлаштовані.
Відповідачем надано до матеріалів справи докази звернення із листами до інвалідів, які знаходяться на обліку за місцем розташування підприємства із пропозицію про працевлаштування.
Таким чином, Відповідачем було зроблено все від нього залежне для працевлаштування інвалідів, але у зв'язку з об'єктивною відсутністю такої можливості через відсутність звернень зареєстрованих у службі зайнятості інвалідів за місцезнаходженням Відповідача, останній не мав змоги працевлаштувати більше інвалідів ніж їх перебувало на обліку за місцезнаходженням підприємства. Таким чином на відповідача не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Таким чином, створення робочого місця за умови відсутності інваліда як певної особи щодо якої мають бути передбачені особливі лише для неї прийнятні умови праці (рекомендації МСЕК, індивідуальні програми реабілітації і т. і.) та яка має бути працевлаштована на створене саме для нього робоче місце, виявляється неможливим за відсутності самих інвалідів, які мають бути працевлаштовані, отже застосування штрафних санкцій в даному випадку є неприпустимим, про що також, зазначає Вищий адміністративний суд України у Постанові від 01.06.06р.
Відповідно до ч. 2ст. 218 ГК України Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, суд не має підстав для задоволення заявленого позову.
Керуючись ст.ст. 19, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, п.6 Розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Відповідно до ч. 3 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя М.П.Кожан
Дата складення постанови у повному обсязі- 07.11.2006р.