ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/5800/12

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіБорисенко П.О

при секретаріКалиті І.В.

за участю:

представника відповідача Кісілевич Є.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ" про стягненя адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2012 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ» про стягнення адміністративно - господарських санкцій в сумі 84017 грн. 38 коп. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, та пеню в сумі 16 грн. 80 коп. за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Публічне акціонерне товариство «ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ» при середньообліковій чисельності штатних працівників - 426 осіб, повинно було створити у 2011 році 2 робочих місця, на яке працевлаштувати інваліда. Відповідач не виконав зазначений норматив, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв'язку з чим зобов'язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 84017 грн. 38 коп., виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника, та пеню, нараховану на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій, в сумі 16 грн. 80 коп, за несвоєчасну їх сплату. В добровільному порядку відповідач не сплачує суму заборгованості, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

Позивач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явився.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що вина підприємства у невиконані нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році відсутня, оскільки всі передбачені законом заходи для належного виконання цього обов'язку, було вжито. Зокрема, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів на підприємства покладено обов'язок створювати робочі місця для інвалідів, а не обов'язок по їх розшуку та працевлаштуванню. З урахуванням зазначених обставин, просить відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально -економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менш, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Публічним акціонерним товариством «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2011 рік, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

Як свідчить звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2011 р. склала 426 осіб. Відповідно до нормативу, передбаченого ст. 19 Закону, у відповідача мали бути працевлаштовані інваліди у кількості 17 осіб. Фактично були працевлаштовані інваліди у кількості 15 осіб.

Таким чином, матеріали справи підтверджують наявність обставин, які визначені ст. 20 Закону у якості правопорушення в сфері господарської діяльності. Однак, загальні принципи відповідальності за такі правопорушення визначені у ГК України, відповідно до ч. 1 ст. 218 якого, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другої названої статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Про наявність вакантних місць, в тому числі і на яких можливо працевлаштування інвалідів, ПАТ «ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА ТЕПЛОЕЛЕКТРОЦЕНТРАЛЬ» щомісячно, протягом 2011 року повідомляло Дніпродзержинський міський центр зайнятості, направляючи звітність у формі № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», яка затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420.

Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно частини 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII від 01.03.1991 р., підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Таким чином, зазначеними нормами конкретизовано передбачений статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов'язок підприємств надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, в частині подання такої інформації за встановленою формою, а також в частині періодичності її надання.

Судом встановлено, що центром зайнятості інваліди для працевлаштування за заявленою відповідачем вакансією не направлялися, так само, не мали місця факти безпосереднього звернення інвалідів до відповідача для працевлаштування. Фактів відмови підприємцем у працевлаштуванні інвалідів, центром зайнятості не зафіксовано.

Отже, відповідач довів факт відсутності вини та неможливість уникнення правопорушення з незалежних від нього причин, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності. Застосування відповідальності без наявності вини можливо лише у випадках, прямо передбачених законодавством, що регулює конкретні суспільні правовідносини. Якщо законом не передбачено застосування відповідальності без наявності вини, то суд при вирішенні справи виходить із загального принципу застосування відповідальності лише за наявності вини.

Крім того, суд звертає увагу на п. 4.4 Рекомендації Президії Вищого адміністративного суду України від 14.04.2008 р. № 07.2-10/2 "Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування", якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно вважати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти в позові.

Відповідно до вищезазначеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено вимог чинного законодавства та стягнення з нього господарських санкцій є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач дотримався усіх безумовних своїх обов'язків, передбачених законодавством (створив робочі місця для інвалідів, регулярно повідомляв про наявність робочих місць для інвалідів районний центр зайнятості), та вчинив усі залежні від нього дії для виконання умовних обов'язків, які залежать від наявності конкретних інвалідів, що мають бажання та змогу працювати, а тому, у задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Дніпродзержинська теплоелектроцентраль» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені на загальну суму 84034 грн.18 коп. слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 20.08.2012 року.

Суддя П.О.Борисенко