АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:головуючого Федорової А.Є.,

суддів: Процик М.В., Заїкіна А.П.,

при секретарі: Благорозумному О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 5 березня 2009 року за позовом Державного професійно-технічного навчального закладу «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2008 року Державний професійно-технічний навчальний заклад «Одеський державний центр професійного навчання працівників переробної промисловості»(далі: ОДЦПНППП) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за проживання в гуртожитку.

Позивач зазначав, що 1 лютого 2003 року був укладений договір на тимчасове проживання ОСОБА_2 строком до 1 квітня 2003 року у гуртожитку, розташованому за адресою; АДРЕСА_1. Після спливу терміну проживання відповідач продовжував проживати в гуртожитку і не сплачував за проживання. Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2006 року, відповідач був виселений з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення і з нього стягнуто заборгованість за проживання у розмірі 2134 грн. Однак це рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 8 травня 2007 року і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Ухвалою Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року рішення апеляційного суду скасовано і залишено без змін рішення Суворовського районного суду м.Одеси. Однак відповідач продовжує проживати у гуртожитку і не сплачує за проживання, в результаті чого виникла заборгованість за період з 1 жовтня 2006 року по 1 жовтня 2008 року у розмірі 2916 грн. Адміністрація неодноразово зверталася до відповідача з проханням оплатити заборгованість, однак він відмовився. Посилаючись на ці обставини, позивач просив задовольнити позов.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 5 березня 2009 року, ухваленим в заочному порядку, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОДЦПНППП заборгованість за проживання у гуртожитку з 1 жовтня 2006 року по 1 жовтня 2008 року у розмірі 2916 грн. та судові витрати.

___________________________________________________________________________

Головуючий у 1 інст. Середа І.В. Справа № 22ц/1590/4283/2012

Доповідач Федорова А.Є. Категорія ЦП - 57

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи тим, що суд розглянув справу за його відсутності, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов, суд керувався тим, що відповідач з моменту ухвалення рішення суду від 20 грудня 2006 року про виселення і стягнення заборгованості по оплаті за проживання та набрання цим рішенням законної сили 10 вересня 2008 року продовжував проживати у кімнаті № 131 студентського гуртожитку, однак не оплачував своє проживання, у результаті чого виникла заборгованість у розмірі 2916 грн.

Такі висновки суду відповідають матеріалам справи та вимогам закону.

Судом встановлено, що ОДЦПНППП є державною установою і має на своєму балансі гуртожиток, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 38 від 20 січня 1997 року адміністрація гуртожитку уклала з відповідачем договір про тимчасове проживання у кімнаті № 131 терміном на два місяці з оплатою за проживання.

Оскільки відповідач не виконував свої зобов'язання за договором, позивач звернувся до суду з позовом про його виселення та стягнення заборгованості по оплаті за проживання.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2006 року відповідач був виселений з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення і з нього стягнуто заборгованість за проживання станом на 1 жовтня 2006 року у розмірі 2134 грн.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 8 травня 2007 року рішення суду першої інстанції було скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.Стягнуто з відповідача на користь ОДЦПНППП заборгованість за проживання в гуртожитку за період з 1 квітня 2005 року по 1 жовтня 2006 року в сумі 1890 грн. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року рішення апеляційного суду скасовано і залишено без змін рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2006 року.

Встановлено також, що відповідач до набрання законної сили рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 20 грудня 2006 року продовжував проживати у кімнаті № 131 студентського гуртожитку, однак своє проживання не оплачував.

Розмір заборгованості за період з 1 жовтня 2006 року по 1 жовтня 2008 рік підтверджується розрахунком ОДЦПНППП від 15 жовтня 2008 року(а.с.17)

Ці обставини не заперечував відповідач у засіданні апеляційного суду і пояснив, що з моменту виселення він у гуртожитку не проживає.

Згідно з довідкою ОДЦПНППП № 87 від 24 травня 2012 року відповідач мешкав у гуртожитку зі своєю дружиною по жовтень 2008 рік і був виселений з гуртожитку на підставі ухвали Верховного Суду України від 10 вересня 2008 року.

ОСОБА_2 зареєстрований у гуртожитку, що підтверджується довідкою адресно-довідкового бюро ГУМВС України в Одеській області, і це не заперечував відповідач, однак відмовився надати на огляд апеляційного суду паспорт громадянина України.(а.с.47)

Разом з тим, відповідач посилається на те, що він з травня 2007 року мешкав у своїй матері ОСОБА_3 у Луганській області у АДРЕСА_2. Однак надані відповідачем довідка голови вуличного комітету від 19 травня 2012 року та пояснення ОСОБА_3 не містять відомостей про термін перебування відповідача за вказаною адресою. З пояснень ОСОБА_3 вбачається, що її син дійсно приїзжав до батьків у кінці травня 2007 року на прохання матері у зв'язку з тим, що «дуже погано з батьком». Тому надані докази не є належними доказами, які мають підтвердити, що відповідач з травня 2007 року дійсно постійно мешкав у м.Антрациті і не мешкав у спірному гуртожитку.

За правилами ст.ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим відповідач не надав апеляційному суду доказів, які мають бути підставами для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позову. Підстави для звільнення від доказування, передбачені статтею 61 ЦПК України, відсутні.

Обставини, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог, підтверджуються доказами, яким суд дав належну оцінку відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 висновків суду не спростовує і не містить доводів, які мають бути підставами для задоволення позовних вимог.

Посилання у скарзі на те, що суд розглянув справу за його відсутності, не є підставами для задоволення скарги, оскільки згідно зі ст.309 ЦПК України це не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Таким чином доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог ст.ст. 212,213-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 5 березня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Є.Федорова

Судді М.В. Процик

А.П. Заїкін