АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2012 рік м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А.

суддів: Бабія А.П. Варикаші О.Д.

при секретарі: Соколенко В.О.

розглянувши цивільну справу по справі за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Міська клінічна лікарні №10» про визнання винесення стягнення за прогули такими, що не відповідає чинному законодавству, про визнання наказу та запису у трудовий книжці недійсним, визнання права на роботу за суміщенням посад, зобов'язання вчинити певні дії, поновлення на роботі, визнання дій неправомірними та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 березня 2012 року.

встановила:

У жовтні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КУ «Міська клінічна лікарня № 10» в якому просив визнати таким, що не відповідає чинному законодавству винесення стягнення за прогули без поважної причини: визнати недійсним наказ № 141-ос від 15.09.2011 року, затверджений головним лікарем відповідача про його звільнення, а запис в трудовій книжці про звільнення за прогули - недійсним (неправомірним); визнати за позивачем право на роботу за суміщенням посад, згідно наказу №138-ос від 06.10.2010 року, затвердженого головним лікарем відповідача і зобов'язати відповідача внести зміни в наказ №138-ос від 06.10.2010 року, в якому сформулювати умови праці за суміщенням посад: поновити позивача на роботі інспектора з відділу кадрів на 0.5 ставки та інспектора з відання обліку військовозобов'язаних на 0.5 ставки на умовах суміщення цих посад в КУ «Міська клінічна лікарня № 10»; визнати неправомірними дії відповідача в частині встановлення позивачу тривалості робочого часу 40 годин у тиждень в період роботи в КУ «Міська клінічна лікарня № 10» та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.09.2011 року до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що відповідно до наказу головного лікаря КУ «Міська клінічна лікарня № 10» №138-ос від 06.10.2010 року, він був прийнятий па роботу з наступним формулюванням наказу: «прийняти на посаду інспектора відділу кадрів, втому числі 0.5 ставки з відання обліку військовозобов'язаних закладу з окладом згідно штатному розкладу з місячним випробуванням».

Наказом № 141-ос.від 15.09.2011 року ОСОБА_2 було звільнено на підставі п.4 ст.40КЗпІІ. однак звільнення позивач вважає незаконним з наступних обставин.

Позивач вказував, що штатний розклад КУ «Міська клінічна лікарня №10» містить штатну посаду інспектора відділу кадрів і інспектора з відання обліку військовозобов'язаних. На відміну від всіх інших робітників прийнятих на роботу відповідно до наказу №138-ос від 06.10.2010 року запис про працевлаштування ОСОБА_2 не передбачав роботу за сумісництвом, оскільки в наказі був відсутній запис про сумісництво посади інспектора відділу кадрів (0.5 ставки) та посади інспектора військовозобов'язаних (0.5 ставки).

ОСОБА_2 зазначав, що він працював одинадцять місяців за встановленою для нього тривалістю робочого часу, з 8 год. до 17 год., тобто повний робочий день 40 годин в робочій тиждень. Розмір нарахованої заробітної плати склав мінімальну заробітну плату за місяць (0.5 ставки плюс 0.5 ставки від мінімального розміру оплати праці).

З офіційним зверненням (службовою запискою) від 24.06.2011 року позивач звернувся до начальника відділу кадрів, а 07.07.2011 року звернувся з офіційним зверненням також до головного лікаря з проханням встановити йому режим роботи і тривалість робочого часу на умовах суміщення професій (посад) відповідно до наказу про прийом його на роботу і чинного законодавства, але керівництво підприємства проігнорувало письмові звернення ОСОБА_2 та залишило їх без відповіді.

Позивач посилається на наказ головного лікаря №138-ос від 06.10.2010 року про прийом його на роботу, в якому було відсутнє формулювання за сумісництвом і п. 11 Додатка до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організації. затвердженого спільним Наказом Міністерства праці України. Міністерства юстиції України. Міністерства фінансів України 28.06.1003 N 43. Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 р. за № 70 якій встановлює, що «... не є сумісництвом: інша робота, яка виконується в тому разі, коли на основній роботі працівник працює неповний робочий день і відповідно до цього отримує неповний оклад (ставку), якщо оплата його праці по основній та іншій роботі не перевищує повното окладу (ставки) за основним місцем роботи».

ОСОБА_2 зазначив, що внаслідок вищевказаних дій відповідача були порушені йото права, оскільки у вільний від роботи у відповідача час він міг працевлаштуватися за сумісництвом на іншому підприємстві.

Після відмови відповідача привести тривалість роботи ОСОБА_2 у відповідність, як на його думку, з власним наказом, яким йому був встановлений розмір заробітної плати в 0.5 ставки за основною посадою, він самостійно перейшов на режим роботи відповідно до наказу №138-ос від 06.10.2010 року про прийом позивача на роботу, в якому відсутнє формулювання щодо праці за сумісництвом.

З посиланням на викладене, позивач не вважає, що ним були здійснені прогули, тим більше без поважних причин, оскільки раніше він письмово звертався до керівництва відповідача з проханням встановити умови роботи з тривалістю робочого часу відповідно до суміщення професій (посад), а не сумісництва.

В судовому засіданні ОСОБА_2 наполягав на задоволенні позову.

Представник КУ «Міська клінічна лікарня №10» в судове засідання з'явився, позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких стверджував, що звільнення ОСОБА_3 відбулось із повним дотриманням вимог чинного законодавства.

Рішенням Київського районного суду м. Одеса від 06 березня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, сторони, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції посилався на те, що 06.10.2010 року позивач був прийнятий на посаду інспектора відділу кадрів, у т.ч. 0.5 ставки на посаду інспектора з відання обліку військовозобов'язаних, з окладом згідно штатного розпису, відповідно до наказу № 138-ос від 06.10.2010 року.

Штатний розклад відділу кадрів відповідача передбачає посаду інспектора з кадрів 1 ставка (на 0.5 з яких було прийнято на роботу позивача) та інспектора з відання обліку військовозобов'язаних та призовників - 0.5 ставки.

Оплата праці позивача проводилась відповідно до штатного розпису затвердженого Управлінням охорони здоров'я Одеської міської ради для КУ - Міська клінічна лікарня № 10 за 0.5 посади інспектора відділу кадрів та 0.5 посади інспектора з відання обліку військовозобов'язаних, разом 1.0 ставки.

Зі змісту розділу IV особової картки позивача вбачається, що ОСОБА_2 працював на 0.5 ставки на посаді інспектора відділу кадрів та на 0.5 ставки па посаді інспектора з відання обліку військовозобов'язаних, разом на 1.0 ставку Про те. що позивачу було відомо про його працю саме на 1.0 ставки за сумісництвом (а не за суміщенням посад) свідчить особистий підпис у особовій картці, де міститься рукописний запис наступного змісту(0.5 + 0.5) = 1 ставка.

Графік роботи працівників адміністративно-керівного персоналу та виписки з графіку відпрацювання робочого часу свідчать про те. що робочий день позивача, відповідно до табелів обліку робочого часу складав 8 годин на день, з 09-00 до 18-00.

В позовній заяві ОСОБА_2 зазначає, що він працював одинадцять місяців за встановленою для нього тривалістю робочого часу, з 8 год. до 17 год., тобто повний робочий день - 40 годин робочій тиждень. Крім того, в судовому засіданні позивач повідомив суду,що про встановлений графік роботи йому було відомо.

1 та 2 вересня 2011 року позивач без поважних причин не з'являвся па робочому місці. Про відсутність позивача були складені акти.

05 вересня, коли позивач з'явився на роботі, начальником відділу кадрів ОСОБА_4 були витребувані пояснення з приводу відсутності на робочому місці. Позивач відмовився від пояснень, про що був складений відповідний акт.

6 та 8 вересня 2011 року позивач знову був відсутній на робочому місці без поважних причин та 9 вересня, коли з'явився на роботі також відмовився від пояснень з приводу своєї відсутності на робочому місці.

15 вересня 2011 року, після отримання згоди від профспілкового комітету. позивача було звільнено за прогули без поважних причин відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України наказом № 141-ос від 15.09.201 1 року.

Таким чином, після того як ОСОБА_2 який працював одинадцять місяців за встановленою для нього тривалістю робочого часу, повний робочий день 40 годин в робочій тиждень, дійшов помилкового висновку що його прийняли на роботу на 0.5 посади та 0.5 посади тобто за суміщенням посад, а не сумісництвом, що на його думку давало йому право працювати за скороченим робочим днем (4 години на день).

У наказі про прийом на роботу № 138-ос від 06.10.2010 року йдеться про прийняття позивача на посаду інспектора відділу кадрів, у т.ч. 0.5 посади інспектора з відання обліку військовозобов'язаних. У тексті наказу відсутнє формулювання, щодо роботи як за сумісництвом так і за суміщенням, однак матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 було прийнято на роботу саме за сумісництвом, а не за суміщенням посад.

Оплата праці за роботу за сумісництвом та суміщенням відрізняється. При роботі за сумісництвом, згідно пункту 5 Наказу міністерства праці та соціальної політики № 43 від 28.06.1993 року «Про затвердження положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» встановлено, що оплата праці сумісників здійснюється за фактично виконану роботу. Щодо оплати праці за суміщення професій (посад) то відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» №108 від 24.03.1995 року встановлено, що умови розміру оплати праці працівників, установ та організацій що фінансуються з бюджету визначаються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 3 розділом 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 1298 від 30.08.2002 року «Про оплату праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» встановлено, що при роботі за суміщенням професій (посад) працівникам передбачена доплата у розмірі 50 відсотків посадового окладу (тарифної ставки). Та пунктом 3.1.1. розділу 3 Наказу Міністерства праці та соціальної політики № 308/519 від 05.10.2005 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення» також встановлено, що за суміщення професій (посад) передбачена оплата у вигляді доплати до 50 відсотків посадового окладу за основною посадою.

Таким чином, якби позивач працював за суміщенням професій (посад) то оплата його праці повинна була би проводитися не із розрахунку повної ставки (05 ставки та 0.5 ставки), а 0.5 ставки за основною роботою та доплати 50 відсотків від ставки за основною посадою, тобто із розрахунку 0.75 ставки. Але. згідно довідки, наданої централізованою бухгалтерією та витягу зі штатного розкладу вбачається, що оплата праці позивача проводилася із розрахунку повної ставки.

Копія довідки про доходи ОСОБА_1. виписка з графіку і табелю роботи ОСОБА_1 за весь період роботи додатково підтверджують, що позивач працював на умовах повного робочого дня та отримував відповідну заробітну плату із розрахунку повної ставки.

Зазначені документи спростовують твердження позивача про те що його робочий день складав 4 години у день на умовах суміщення професій (посад), оскільки у такому випадку заробітна плата повинна була би оплачуватися із розрахунку 0.5 посади та 0.25 доплати за суміщення - тобто 0.75 тарифної ставки, але позивач отримував заробітну плату із розрахунку 0.5 та 0.5 посади - 1.0 тарифної ставки та повинен був працювати повний робочий день, оскільки працював саме на умовах сумісництва з відпрацюванням робочого часу, що і підтверджує виписка з графіку і табелю та довідка про доходи, з якої видно що отримував позивач 1.0 ставки.

Посилання ОСОБА_1С на те що його звернення до відповідача, були залишені без відповіді, судом першої інстанції не були прийняті до уваги, оскільки позивач сам додав до позовної заяви відповідь КУ «Міська клінічна лікарня №10» на його звернення (а.с 10 та звороті). Не звертаючи уваги па намагання відповідача роз'яснити вищевикладене в письмовому порядку, позивач почав відвідувати роботу у графіку, який він сам собі самостійно встановив.

Помилкове розуміння законодавства, з боку позивача, призвело до неодноразового порушення трудової дисципліни та трудового розпорядку лікарні за що його було звільнено за прогули без поважних причин, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпІІ України наказом№141-ос від 15.09.201 1 року.

В матеріалах справи наявні службова записка начальника відділу кадрів ОСОБА_4 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 1 та 2 вересня без поважних причин, акти складені з цього приводу 1 та 2 вересня 2011 року, акт про відмову від надання пояснень ОСОБА_1 з приводу відсутності па робочому місці від 5 вересня 2011 року: акти про відсутність на робочому місці від 6 та 8 вересня 2011 року, акти про відмову від надання пояснень ОСОБА_1 з приводу відсутності на робочому місці віт 7 та 9 вересня 2011 року: подання до профспілкового комітету комунальної установи «Міська клінічна лікарня № 10» витяг з протоколу № 9 про надання згоди на звільнення інспектора по кадрах - 0.5 посади та інспектора з ведення військовозобов'язаних та призовників - 0.5 посади, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України від 14.09.201 1 року.

Зазначеними документами спростовуються твердження позивача про те що його звільнення є незаконним, а його права погребують поновлення. Акти складені з приводу відсутності на робочому місці від 1, 2 та 6, 8 вересня підтверджують факт неодноразового порушення трудової дисципліни та відсутності позивача у робочий час на робочому місці. Акти про відмову від надання пояснені, ОСОБА_1 з приводу відсутності на робочому місці від 5, 7 та 9 вересня 2011 року, підтверджують відмову в наданні письмових пояснень з приводу відсутності на робочому місці. Подання до профспілкового комітету від 09.09.2011 року та витяг з протоколу № 9 від 14.09.2011 року свідчать про законність звільнення позивача, з додержанням вимог ст.ст. 43. 147. 149 КЗпП України.

Колегія погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, письмові пояснення позивача по апеляційній скарзі не містять підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі. Зміст апеляційної скарги, письмових пояснень позивача по апеляційній скарзі є тотожнім змісту позовних вимог належну оцінку яким надав суд першої інстанції ухвалюючи рішення.

Позивачем як при розгляді справи в суді першої інстанції так і при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не надано доказів того, що його відсутність на робочому місці 1, 2 та 6, 8 вересня були зумовлені поважними причинами.

Зазначення позивача, що він повинен був працювати за суміщенням посад по 4 години кожен день чи повний робочий день через день є безпідставними, оскільки позивач не був прийнятий на роботу за суміщенням посад, а працював за сумісництвом. Відповідного наказу про переведення позивача на роботу за суміщенням посад відповідачем не приймався.

Посилання позивача, що відповідач примушував його працювати по 4 години в день без оплати праці є безпідставними, оскільки позивач отримував заробітну плату за відпрацьовані 8 годин на день - 40 годин в робочий тиждень (0.5 посади інспектора відділу кадрів та 0.5 посади інспектора з відання обліку військовозобов'язаних, разом 1.0 ставки) а.с. 31-34, 65-68).

Крім зазначеного судом першої інстанції колегія вважає, що в зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі відсутні підстави і для задоволення інших вимог позивача оскільки вони є похідними від позовних вимог про поновлення на роботі.

На підставі наведеного колегія вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення порушень норм матеріального та процесуального права не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи, висновки суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий О.А. Ступаков

Судді А.П. Бабій

О.Д. Варикаша