АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
І М Е Н ЕМ У К Р А Ї Н И
2012 року травня місяця 23 дня Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області
в складі:
головуючого - Суворова В.О.
суддів - Черевко П.М.
- Артеменко І.А.
при секретарі -Лисенко А.Ю.
за участю: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, їх представника ОСОБА_4, ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6, ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Одеської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_7 -ОСОБА_8 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 січня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування при Котовському міськвиконкомі, приватний нотаріус Котовського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та Котовське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, про визнання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - спільним майном подружжя, поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на спірне майно, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 - недійсним, витребування майна з незаконного чужого володіння, -
встановила:
22.11.2002р. ОСОБА_5, яка змінила прізвище на ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала , до ОСОБА_7 про розділ спільного майна подружжя (т.1 а.с.2,85, т.2 а.с. 120-123,165-168,286-290,т.3 а.с. 12). Обґрунтовуючи свої вимоги позивачка зазначила, що до 1991 р. знаходилася у шлюбі з відповідачем, який рішенням суду було розірвано. З 1991 року по 1999 р., коли без реєстрації шлюбу позивачка проживала з відповідачем однією сім'єю , вони збудували будинок за адресою: АДРЕСА_1. З 1999 року вона разом з донькою проживала в зазначеному будинку, а відповідач проживав в іншому місці. У 2002 р. на вимогу відповідача вони виселилися з спірного будинку. У зв'язку з тим, що позивачка вважає вказаний будинок спільним сумісним майном подружжя , просить визнати за нею право власності на Ѕ його частину .
У ході розгляду справи позивачка доповнила свої вимоги, вказуючи, що відповідач продав спірний будинок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Вважає, що оскільки Ѕ частина будинку належить їй, договір купівлі-продажу відбувся з порушенням закону, тому просить визнати його недійсним та витребувати з незаконного володіння на її користь Ѕ частину будинку (т.2 а.с.16,61-63, а.с. 120-123,165-168, 286-290) .
ОСОБА_7 позов не визнав, вказуючи, що він побудував будинок за свої власні кошти за допомогою своїх батьків.
ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як власники спірного будинку, позов не визнали, вказуючи, що придбали будинок в відповідності до закону, угода була оформлена нотаріусом, тому вимоги про витребування Ѕ частини будинку на їх думку необґрунтовані.
Справа слухалася неодноразово.
Рішенням суду першої інстанції від 17 січня 2011 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування при Котовському міськвиконкомі, приватний нотаріус Котовського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та Котовське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним в 1\2 частині, визнання спірного майна - спільним майном подружжя, витребування майна з незаконного чужого володіння, поділ спільного майна подружжя - задоволений частково. Визнаний договір купівлі-продажу житлового будинку, адреса - АДРЕСА_1, який відбувся між ОСОБА_7 з однієї сторони та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах з іншої сторони, затверджений приватним нотаріусом ОСОБА_9 за №2816 від 06.07.2007р. - недійсним в 1\2 частині. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1\2 частину ідеальної долі житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 Витребувано 1\2 частину житлового будинку в ідеальній долі, який знаходиться в АДРЕСА_1, з незаконного чужого володіння -у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судові витрати в сумі 2000 грн.
В інших позовних вимогах - відмовлено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_7 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалення нового рішення, яким просять відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 у повному обсязі з тих підстав, що позивачка не будувала будинок, у неї не виникло право власності на нього, відповідачі придбали будинок у відповідності до закону.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність рішення суду в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення виходив з того, що відповідно до ст. 22 КпШС України спірний будинок є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_7, тому в відповідності до ст.28 КпШС України позивачка є власником Ѕ частини будинку. Договір купівлі-продажу відбувся без її згоди, в зв'язку з чим договір в частині Ѕ частини будинку, що належить їй на праві власності, в відповідності до ст. 48 ЦК України (редакція 1963 р.) повинен бути визнаний недійсним з витребуванням у ОСОБА_2, ОСОБА_3 майна, що належить позивачці.
Але з вказаним висновком неможливо погодитися з наступних підстав.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність» (який діяв на час виникнення спірних відношень) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Як роз'яснено у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" судам слід мати на увазі, що правила ст. ст. 22, 28, 29 КпШС України не застосовують до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори мають вирішуватися згідно з п. 1 ст. 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК УРСР і з урахуванням роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в п. 5 постанови від 22 грудня 1995 р. "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".
У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" роз'яснено, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю, зокрема є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність", ст. 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність").
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з 01.08.1987р по 7.06.1991р. знаходилися у шлюбі, який було розірвано рішенням суду. Від шлюбу мають дитину. Свідоцтво про розірвання шлюбу відповідач отримав 03.08.1994р .
У січні 1991 року почалося будівництво житлового будинку в АДРЕСА_1 У 1994 році сторони почали проживати в спірному будинку однією сім'єю та вести спільне господарство. В 1999 році будинок прийнято в експлуатацію. У 1999 році сторони припинили подружні стосунки, відповідач виїхав проживати до м. Миколаєва, позивачка залишилася проживати у спірному будинку. У серпні 2002 року позивачка на вимогу ОСОБА_7 звільнила спірний будинок.
За таких обставин суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що позивачці стало відомо про виникнення спірних правовідношень у серпні 2002 року. З вказаної дати почався строк позовної давності і , враховуючи, що вона звернулася до суду з позовом 22.11.2002 р., трирічний строк позовної давності не минув.
06 липня 2007 року ОСОБА_7 відповідно до договору купівлі-продажу продав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірний житловий будинок.
На протязі всього розгляду справи позивачка звертаючись до суду обґрунтовувала свої вимоги тим, що будинок в відповідності до ст. 22 КпШС України є спільним сумісним майном подружжя, а тому, в відповідності до ст. 29 КпШС України , є власником його Ѕ частини.
Але судова колегія не може погодитися з вказаним доводом з наступних підстав.
Як було встановлено судом першої інстанції 7.06.1991р. сторони шлюб розірвали. Свідоцтво про розірвання шлюбу відповідач отримав 03.08.1994р. Після розірвання шлюбу з 1991 р. по 1999 р. сторони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Тому спірний будинок неможливо вважати спільним сумісним майном подружжя. На думку судової колегії, в разі якщо чоловік і жінка побудували будинок проживаючи однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вказаний будинок є майном, придбаним внаслідок спільної праці членів сім'ї. З огляду на викладене, даний спір підлягає розгляду в відповідності до ст. 17 Закону України «Про власність» та відповідних норм Цивільного кодексу України, які діяли на час виникнення спірних правовідношень.
Відповідно до ст. 11 ч.ч.1,2 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Суд першої інстанції задовольняючи вимоги позивачки не звернув уваги, що позивачка в обґрунтування свого позову просила суд застосувати закон, який не розповсюджуються на спірні правовідношення , та помилково застосував ст.ст. 22, 29 КпШС України.
В зв'язку з викладеним судова колегія вважає, що в задоволенні позову про визнання права власності на Ѕ частину будинку, як спільного сумісного майна подружжя , необхідно відмовити.
В зв'язку з тим, що судовою колегією не вирішений спір щодо визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку , позивні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння не підлягають задоволенню, оскільки позивачка їх обґрунтовує як власник спірної частини будинку.
Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виносячи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
вирішила:
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_7 -ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 січня 2011 року -скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області В.О. Суворов
П.М.Черевко
І.А. Артеменко