ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.08.2012Справа №5002-7/1970-2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс"

до відповідача - фізичної особи-підприємця Фоменко Віктора Юхимовича

про стягнення 30 000,00 грн.

Суддя Дворний І. І.

Представники:

від позивача - Омельченко О. О. - предст., дов. №14 від 10.01.2012р.

від відповідача - Шарпило Н. А. - юрисконсульт, дов. №1 від 01.01.2012р.

Суть спору: у червні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з фізичної особи - підприємця Фоменко Віктора Юхимовича 30000,00 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 193, 216, 230-232 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 549, 610 Цивільного кодексу України та мотивовані відмовою відповідача відшкодувати товариству штрафні санкції за порушення відповідачем умов субліцензійного договору за №0054-09/СЛ від 25 листопада 2009 року, укладеного між сторонами, в частині дотримання якості нафтопродуктів, переданих на реалізацію позивачем відповідачу за вказаним договором.

Фізична особа-підприємець Фоменко Віктор Юхимович проти позовних вимог заперечує та у письмовому відзиві стверджує, що позивачем в порушення вимог інструкції та положень ДСТУ 4488:2005 при проведенні перевірок не було дотримано порядок відбору зразків продукції для визначення її якісних показників, у зв'язку з чим, виникає сумнів щодо достовірності отриманих аналізів палива, тому результати таких перевірок не можуть бути беззаперечним доказом того, що паспорта видані ТОВ «Інспекторат Україна» засвідчили продаж неякісного палива саме на АЗС ФОП Фоменко В.Ю, з огляду на що, вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, відповідач вказав про те, що в порушення пункту 3 договору повноваження представників позивача при відборі проб ніколи не підтверджувались.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судове засідання, що відбулось 14 серпня 2012 року, заявився представник позивача, який підтримав позовні вимоги і надав додаткові докази. Також, у судовому засіданні був присутній і представник відповідача, який заперечував проти позову та надав суду письмове доповнення до відзиву, з якого вбачається, що перевірка проводилась інспекторами ТОВ «Інспекторат Україна», втім відповідач з останнім ні в яких договірних відносинах не перебував і не перебуває, складені акти не підтверджують направлення проб на випробування в акредитовану випробувальну лабораторію, а тому не можуть бути належними доказами по справі. Більш того, відповідач зазначив, що інспектори ТОВ «Інспекторат Україна» при перевірках не пред'являли підтвердження повноважень з відбору проб як сторони за договором, а діяли як самостійний орган. 05 січня 2010 року відповідач видав Розпорядження про порядок участі його представників у відборі проб, втім повноважні представники останнього, як сторони по договору участі у відборі проб не брали.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, надані у судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ :

25 листопада 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (за договором ліцензіар) та фізична особа-підприємець Фоменко Віктор Юхимович (за договором ліцензіат) уклали субліцензійний договір за №0054-09/СЛ про надання дозволу на використання знаку для товарів та послуг.

Враховуючи те, що ліцензіар володіє невиключним правом на використання знаку для товарів і послуг (далі - знак), яких охороняється свідоцтвом №19697 від 15 травня 2001 р., виданим Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України (додаток №1 до договору) на основі субліцензійного договору №0012-06/СЛ від 18 листопада 2006 р., а ліцензіат бажає придбати на умовах договору ліцензію на використання знаку, сторони домовились про наступне.

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору, ліцензіар надає ліцензіату за винагороду на строк до 25 листопада 2014 року невиключну ліцензію на використання знаку в порядку та на умовах, які передбачені даним договором.

Територією дії договору, відповідно до пункту 1.2, є об'єкти рухомого майна - одяг обслуговуючого персоналу та нерухомого майна - зовнішні та/або внутрішні елементи оформлення АЗС, які використовуються на автозаправних станціях/комплексах та які є власністю ліцензіата в АР Крим, м. Саки, Євпаторійське шосе, 80-в (додаток №2 до договору).

Розділом 2 договору закріплені права та обов'язки ліцензіара, зокрема, останньому надано право у будь-який час (на власний розсуд) здійснювати контроль виконання та дотримання ліцензіатом його зобов'язань, передбачених даним договором, у тому числі закріплених у додатках до договору (пункт 2.2.1).

Згідно з пунктом 2.2.3 договору позивач має право перевіряти відповідність якості та кількості послуг вимогам цього договору та нормативно-правових актів України та відповідність якості товару по техніко-якісним показникам, які визначені у відповідних нормативно -правових актах, які діють на території України.

Також, за власний рахунок та на власний розсуд ліцензіар має право залучати технічно компетентні, акредитовані у встановленому чинним законодавством порядку незалежні експертні організації та/або лабораторії для реалізації своїх прав (пункт 2.2.4 договору).

У разі виявлення фактів порушення ліцензіатом його обов'язків, передбачених даним договором, ліцензіар, у відповідності до пункту 2.2.6 договору, має право вимагати від ліцензіата, зокрема, виплати санкцій, передбачених даним договором, компенсації збитків (шкоди).

Ліцензіат, у свою чергу, зобов'язався використовувати надані права виключно згідно з даним договором, не використовувати знак із порушенням умов та/або обов'язків, передбачених даним договором. Використання ліцензіатом знаку з порушенням умов та/або обов'язків за договором тягне для ліцензіата відповідальність, передбачену даним договором (пункт 3.1.1).

Ліцензіат згідно з умовами пункту 3.1.9 договору зобов'язався забезпечувати (зберігати) якість товарів у відповідності з вимогами нормативно-правових документів, які діють на території України, дотримуватись у своїй діяльності вимог ГОСТу 2517-85 "Нафта та нафтопродукти. Методи відбору проб".

Пунктом 3.1.10 договору ліцензіата було зобов'язано допускати уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів, для проведення контролю за неналежним виконанням та дотриманням ліцензіатом обов'язків, передбачених цим договором, під час прибуття уповноважених представників ліцензіару на АЗС та/або до об'єктів.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору, ним було здійснено дві перевірки дотримання відповідачем вимог нормативно-правових документів, що діють на території України та регулюють вимоги, щодо якості нафтопродуктів та виявлені факти реалізації останнім нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ (ГОСТ).

Матеріали справи свідчать про те, що в ході першої перевірки, що була проведена в період з 13 жовтня по 15 жовтня 2011 року на АЗС відповідача у місті Саки по вул. Євпаторійське шосе, 80-в, позивачем за участю працівників випробувального центру товариства з обмеженою відповідальністю "Інспекторат Україна", було проведено відбір проб палива про що складено Акт відбору проб нафтопродуктів №25 Д/АРК1111.

За результатами проведених досліджень проб нафтопродуктів, які були відібрані відповідно до вказаного Акту відбору проб нафтопродуктів виявлено факт реалізації відповідачем дизельного палива покращеної якості (Євро) марки С вид II та марки Е вид II яке не відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007 по показникам «Вміст сірки» та «Гранична температура фільтрації», а також реалізацію бензину автомобільного А-92 який не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 по показникам «Масова доля сірки», «Октанове число по дослідницькому методу», «Октанове число по моторному методу» та «Масова доля бензолу».

На підтвердження факту вчинення відповідачем вказаних порушень позивачем було надано паспорти якості за №27/13159АРК/1111 та №40/13132АРК/1111 виданими ТОВ «Інспекторат Україна».

Пунктом 6.2 субліцензійного договору передбачено, що у випадку порушення п. 3.1.9 договору, що підтверджується відповідним паспортом якості чи п. 3.1.20 договору, ліцензіат зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара наступні санкції: за перше порушення 5000,00 грн.; за друге порушення 25000,00 грн.; за третє порушення ліцензіар має право розірвати даний договір в порядку, який передбачений п. 9.1 договору.

Так, 13 грудня 2011 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (претензією) про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 5000,00 грн., оскільки було зафіксовано перший випадок реалізації неякісних нафтопродуктів (направлення претензії підтверджується поштовим повідомлення про вручення поштового направлення з описом вкладення, а.с. 63-64).

Згідно з умовами пункту 6.3 договору ліцензіат зобов'язаний на протязі 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги ліцензіара, компенсувати йому збитки (шкоду), які спричинені неналежним виконанням ліцензіатом прав.

Втім, зазначена вище претензія відповідачем залишена без відповіді, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

В подальшому, позивачем було проведено другу перевірку дотримання відповідачем вимог нормативно-правових документів, що діють на території України та регулюють вимоги, щодо якості нафтопродуктів та повторно виявлені факти реалізації останнім нафтопродуктів, що не відповідають вимогам ДСТУ (ГОСТ).

Перевірка проводилась 13 лютого 2012 року та 16 березня 2012 року, на АЗС відповідача у місті Саки по вул. Євпаторійське шосе, 80-в за участю працівників випробувального центру товариства з обмеженою відповідальністю "Інспекторат Україна", в ході якої здійснено відбір проб палива про що складено Акти відбору проб нафтопродуктів №08Д/АРК0212 від 13 лютого 2012 року та №18Д/АРК0312 від 16 березня 2012 року.

За результатами проведених досліджень проб нафтопродуктів, які були відібрані відповідно до зазначених Актів відбору проб нафтопродуктів, виявлено факт реалізації відповідачем бензину автомобільного А-92 який не відповідає вимогам ДСТУ 4063:2001 по показникам «Октанове число по дослідницькому методу», «Октанове число по моторному методу», «Вміст сірки» та «Масова доля бензолу», а також реалізацію бензину автомобільного покращеної якості А-95 (Євро) який не відповідає вимогам ДСТУ 4839:2007 по показникам «Октанове число по дослідницькому методу», «Октанове число по моторному методу», «Вміст сірки» та «Масова доля сірки».

На підтвердження факту вчинення відповідачем вказаних порушень позивачем було надано паспорти якості за №49/367АРК/0212, №85/774АРК/0312; №83/766АРК/0312; №84/770АРК/0312 виданими ТОВ «Інспекторат Україна».

У відповідності до пункту 6.2 субліцензійного договору 13 грудня 2011 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (претензією) про сплату штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 25000,00 грн., оскільки було зафіксовано другий випадок реалізації неякісних нафтопродуктів (направлення претензії підтверджується поштовою квитанцією про відправлення листа з описом вкладення, а.с. 74-75).

В порушення умов пункту 6.3 договору ліцензіат збитки (шкоду), які спричинені неналежним виконанням ліцензіатом прав не компенсував, вимогу позивача повторно залишив без відповіді , що і послугувало підставою для звернення товариства з позовними вимогами до відповідача про примусове стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору в загальній сумі 30000,00 грн.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню на таких підставах.

Предметом спору у справі є стягнення штрафних санкцій з відповідача за порушення ним умов субліцензійного договору за №0054-09/СЛ від 25 листопада 2009 року, укладеного між сторонами.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно статті 2 Господарського кодексу України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені главою 22 Господарського кодексу України. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Договір, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог, за правовою природою є субліцензійним договором загальні положення про який встановлені положеннями глави 75 Цивільного кодексу України, зокрема статтею 1109.

Згідно зі статтею 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

При зверненні з позовною заявою до суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" вказало на порушення відповідачем умов субліцензійного договору, укладеного між сторонами, та на відмову останнього у добровільному порядку сплатити нараховані у відповідності до пунктів 2.2.6 та 7.2 договору штрафні санкції.

Відповідачем, у свою чергу, заперечується правомірність порядку проведення позивачем перевірок дотримання вимог нормативно-правових документів щодо якості нафтопродуктів на його об'єкті (АЗС), та як наслідок, заперечуються результати перевірок щодо порушення відповідачем закріплених норм та стандартів, що на думку останнього унеможливлює встановлення факту вчинення ним зазначених порушень.

З огляду на викладені обставини, суд вважає доцільним встановити чи дотримувався позивач вимог та норм чинного законодавства при проведенні перевірок на об'єкті відповідача задля встановлення наявності чи відсутності порушень умов договору сторонами та наявності чи відсутності підстав для нарахування штрафних санкцій за невиконання умов договору.

Так, з метою встановлення єдиного порядку організації та здійснення робіт, пов'язаних з контролюванням якості товарної нафти та нафтопродуктів, наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики затверджено Інструкцію з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (надалі - Інструкція).

Відповідно до абз. 4 ст. 1 Інструкції її вимоги є обов'язковими для всіх підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються хоча б одним із таких видів діяльності, як зберігання, транспортування та відпуску нафти і нафтопродуктів, а також органів виконавчої влади.

У певній мірі до зазначеного питання також застосовується ДСТУ 4488:2005 «Нафта і нафтопродукти. Методи відбирання проб» (надалі-ДСТУ).

У свою чергу, розділом 5 договору сторони керуючись вказаними вище правилами узгодили порядок проведення перевірок якості товарів, зокрема пунктом 5.1 встановлено, що перевірка ліцензіаром якості товарів, які реалізуються на АЗС, здійснюється в порядку, визначеному у Додатку №4 до даного договору, яким затверджено Регламент проведення перевірок якості товарів.

Згідно з пунктом 1 Додатку даний Регламент встановлює порядок проведення перевірок якості товарів, які реалізуються ліцензіатом на АЗС між ліцензіатом та ліцензіаром.

Для здійснення ліцензіаром перевірки якості товарів сторонами утворюється комісія з уповноважених представників сторін (пункт 5.2).

Комісія створюється у день прибуття уповноважених представників ліцензіара на АЗС та/або об'єкт. При цьому, вище та у наступному, уповноваженими представниками сторін є: з боку ліцензіару - особи, які пред'явили довіреності/інші документи від імені ліцензіару, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства; з боку ліцензіату - особи (у кількості не менше одного представника), повноваження яких підтверджуються актами уповноваженого органу ліцензіату згідно з чинним законодавством (накази та/або довіреності).

Так, на виконання умов договору, позивач довіреністю №75 від 01 квітня 2011 року уповноважив ТОВ «Інспекторат Україна», що діє на підставі договору №006ПЦ від 29 березня 2011 року, представляти інтереси товариства "ТНК-ВР Коммерс" при наданні послуг з інспекції якості нафтопродуктів, у зв'язку з чим останнього було наділено повноваженнями, зокрема, здійснювати перевірки якості нафтопродуктів па підприємствах і/або об'єктах, зазначених товариством, в тому числі відбирати проби нафтопродуктів, здійснювати перевірки наявності та/або походження та/або збереження кількості нафтопродуктів на підприємствах і/або об'єктах, зазначених товариством, здійснювати перевірки якості послуг на підприємствах та/або об'єктах, зазначених товариством, у тому числі перевірки паливороздавальних колонок на точність відпуску нафтопродуктів, здійснювати перевірки виконання контрагентами вимог нормативних актів, а також положень договорів, укладених товариством, підписувати документи (у тому числі акти перевірок, запити на надання інформації), а також здійснювати інші законні дії, пов'язані з виконанням цього доручення.

19 квітня 2010 року Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики ТОВ «Інспекторат Україна» було видано свідоцтво про атестацію, а 30 липня 2010 року Національним агентством з акредитації України було засвідчено компетентність випробувального центру ТОВ «Інспекторат Україна».

На підтвердження повноважень представників позивача (співробітників підприємства ТОВ «Інспекторат Україна», що здійснювали перевірку) товариством з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" було надано копії довіреностей на ім'я Волкова І.Ю., Костенко О.О. та Князева М.В.

Таким чином, на виконання умов договору, у день прибуття уповноважених представників від ліцензіара на АЗС було створено комісію, яка з боку ліцензіару складалась з співробітників підприємства ТОВ «Інспекторат Україна», що діяли в інтересах позивача за вказаними вище довіреностями (№17, 21, 22), оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та без перешкод були допущені відповідачем для здійснення перевірки на об'єкті. У свою чергу, з боку відповідача уповноваженими особами при перевірках виступали Самойлов С.А. (13,15 листопада) Першинов В.А. (13 лютого) та Кучурян А.Р. (16 березня), підписи яких містяться у складених актах, жодних зауважень під час перевірки останніми не висловлено, доказів того, що вказані особи не мають права бути присутніми при проведенні перевірки, відповідачем не надано. Посилання відповідача на розпорядження №4 від 05 січня 2010 року як доказ того, що тільки Фоменко В.Ю. та Фоменко А.В. уповноважені на участь у перевірці судом відхиляється, оскільки копією вказаного розпорядження представники позивача у день перевірки забезпечені не були.

У пункті 7 Регламенту проведення перевірок якості товарів встановлено, що відібрані під час перевірки проби розподіляють на 3 рівні частини. Дві частині направляються ліцензіаром до акредитованої лабораторії, з яких одна частина спрямовується на лабораторні іспити, інша (арбітражна) зберігається в лабораторії на випадок суперечок в оцінки якості товарів. Третя частина проби зберігається у ліцензіата. Арбітражні проби зберігаються протягом 45 суток з дня відбору проби.

Упаковка, маркування та зберігання проб здійснюється згідно з вимогами ДСТУ 2517 та нормативно-правових актів України (Пункт 9 Регламенту).

Так, на виконання умов договору, представниками позивача були відібрані проби та направлені до акредитованої лабораторії з яких одна частина спрямована на лабораторні іспити (підтверджується паспортами якості), а інша частина проби залишилась у ліцензіата (не заперечується останнім), арбітражна проба відібрана не була, оскільки представник АЗС від арбітражу відмовився через відсутність тари (зафіксовано у актах підписами сторін).

Пунктом 10 Регламенту обумовлено, що при відборі проб складається акт відбору проб, які підписується усіма особами, які приймали участь у відборі та опломбуванні проби. При цьому, акт відбору проб повинен містити усі відомості, що і етикетка. Акт відбору проб складається у трьох екземплярах. Один екземпляр акту залишається на АЗС та додається до звіту, другий разом із пробою спрямовується до лабораторії, яка повинна провадити її іспити, третій екземпляр з відміткою лабораторії про приймання проб на іспити, зберігається у ліцензіара, відповідні акти були складені з дотриманням вказаного порядку, копії вказаних актів містяться в матеріалах справи, оригінали були досліджені судом в судовому засіданні.

За результатами іспитів лабораторія видає паспорт якості. Підставою для заповнення паспорту якості є дані результатів іспитів. (Пункт 13 Регламенту), копії відповідних паспортів наявні в матеріалах справи, оригінали були досліджені судом в судовому засіданні.

Аналогічні за своїм змістом вимоги містяться в Інструкції з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 4 червня 2007 року N 271/121.

Посилання відповідача на те, що у примірниках актів наданих позивачем відсутня відмітка лабораторії про приймання проб на іспити судом не приймається до уваги, оскільки саме на підставі результатів іспитів заповнюються паспорти якості, наявність яких, у свою чергу, підтверджує передання актів позивачем до лабораторії та проведення останньою досліджень, іспитів відібраних проб.

Також, суд звертає увагу на те, що тільки після звернення позивача до суду у відповідача виникли заперечення відносно правомірності проведених перевірок та складених актів, втім раніше вказані заперечення були відсутні, акти з результатами перевірок оскаржені не були.

З врахуванням викладених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем подані належні та допустимі докази дотримання ним порядку проведення перевірки якості товарів, докази того, що проби були відібрані саме на АЗС відповідача, саме у належному для цього порядку.

З огляду на необґрунтованість заперечень фізичної особи-підприємця Фоменко Віктора Юхимовича з цього приводу, суд визнав доведеним факт порушення останнім умов субліцензійного договору, зокрема факт неналежного виконання ним своїх зобов'язань по забезпеченню якості нафтопродуктів у відповідності до вимог нормативно-правових документів, що діють на території України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як вже зазначалось, за умовами пункту 6.2 договору у випадку порушення п. 3.1.9 договору чи п. 3.1.20 договору, що підтверджується відповідним паспортом якості, ліцензіат зобов'язаний виплатити на користь ліцензіара за перше порушення 5000,00 грн., а за друге порушення 25000,00 грн., у зв'язку з чим позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення з відповідача 30000,00 грн., оскільки мало місце два порушення відповідачем умов договору, з огляду на що, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Господарські витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору у сумі 1609,50 грн. суд покладає на відповідача згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників сторін про складення повного рішення 20.08.2012 р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Фоменко Віктора Юхимовича (вул. Євпоторійське шосе, 80-в, місто Саки, 96500; вул. Комсомольська, 18, с. Охотникове, Сакський р-н, 96540) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТНК-ВР Коммерс" (вул. Солом'янська, 11, місто Київ, 03110) штрафні санкції у розмірі 30000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1609,50 грн.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя І.І. Дворний