ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
справа № 0670/3017/12
категорія 8.2
18 липня 2012 р. час прийняття 11:00 м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Єфіменко О.В.,
за участю секретаря Дворнікової А.М.,
за участю представника позивача Ратушного С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2012 №№00028222, 00029222, 00027222,-
встановив:
У травні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська промислова компанія «Крок» (далі - ТОВ «УПК «Крок») звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі - ДПІ) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 7 травня 2012 року №№00028222, 00029222, 00027222.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що вважає неправомірними висновки відповідача в акті перевірки від 11.04.2012 №167/22-2/33309435/0110 щодо порушень позивачем п. 5.1, пп.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 та пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 336008 грн., та стосовно порушень позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 -ВР від 03.04.1997, п. 198.1, п. 198.3 п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 ПК, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 164237 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 183888 грн. На підставі цього акту відповідачем були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 7 травня 2012 року.
Як зазначає позивач, ДПІ вважає, що договори укладені між позивачем та ТОВ «Ледер 2010», ТОВ «Белагро - 77», ТОВ «Еліт Консалт» не були спрямовані на настання правових наслідків, а первинні документи на підставі, яких позивачем сформовані податкові витрати і податковий кредит не відповідають вимогам законодавства, крім того, перевіркою встановлено у позивача відсутність документів щодо транспортування товарно-матеріальних цінностей від вказаних постачальників.
Позивач вказує, що спірні господарські операції підтверджені первинними документами, які надавались під час перевірки та контрагенти на момент здійснення господарських операцій з позивачем були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали відповідні свідоцтва платників ПДВ і відповідачем не встановлено фактів недекларування податкових зобов'язань з ПДВ контрагентами по господарських операціях з позивачем.
В ході судового слухання представник позивача підтримав доводи, викладені в позові та наполягав на задоволенні позовних вимог у зв'язку із тим, що висновки відповідача про нікчемність укладених правочинів, а, відтак і завищення витрат і податкового кредиту є необґрунтованими і не відповідають дійсності.
На перше судове засідання з розгляду справи, яке відбулося 5 червня 2012 року представник ДПІ надіслав клопотання з проханням відкласти розгляд справи на більш тривалий термін у зв'язку із тим, що представник, який супроводжує дану справу задіяний у іншому судовому засіданні (том І, а.с. 81) і суд задовольнив клопотання та відклав розгляд справи до 26 червня 2012 року. У другому судовому засіданні представник ДПІ не надав заперечень проти позову і заявив клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із перебуванням у відпустці інспектора ДПІ, що проводив перевірку, пояснення якого мають істотне значення для розгляду справи (том І, а.с. 91). Суд задовольнив клопотання і зупинив провадження у справі до 18 липня 2012 року, проте в третє судове засідання представник відповідача не з'явився і знову надіслав клопотання (том І, а.с. 95а) про відкладення розгляду справи на більш тривалий термін для підготовки належної доказової бази.
Представник позивача заперечував проти задоволення клопотання про відкладення розгляду справи, вважає, що така поведінка відповідача є зловживанням своїми процесуальними правами та обов'язками в адміністративному процесі.
Відповідно до статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше двадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з частиною другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, суб'єкт владних повноважень не виконав свого обов'язку і не подав суду жодних заперечень і доказів в підтвердження правомірності своїх рішень та затягує місячний строк розгляду адміністративної справи судом, тому за таких обставин суд вирішив розглядати справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив таке.
ТОВ "УПК "Крок" є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Житомирської міської ради 16 грудня 2004 року, ідентифікаційний код 33309435, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №132865 (том І, а.с. 96а), знаходиться за адресою: вул. Героїв Пожежних, 122, м. Житомир, 10006, та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової інспекції з 23 грудня 2004 року за №8377 (том І, а.с.111) має також свідоцтво №09653041 про реєстрацію платника податку на додану вартість від 30 грудня 2004 року (том І, а.с. 112).
З 10 березня 2012 року по 4 квітня 2012 року працівниками ДПІ у м. Житомирі проведено планову виїзну перевірку ТОВ "УПК "Крок" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року. За результатами перевірки складено акт від 11 квітня 2012 року № 167/22-2/33309435/0110 (том І , а.с. 15-77).
Зазначеним актом зафіксовано, зокрема, порушення п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон №334/94-ВР) та пп.138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК), внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 336008 грн.; порушення пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 -ВР від 03.04.1997, п. 198.1, п. 198.3 п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 ПК в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 164237 грн. та зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 183888 грн.
На підставі акта перевірки 7 травня 2012 року відповідачем прийнято такі податкові повідомлення-рішення:
- № 00028222 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 336008 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 1 грн. (том І, а.с. 13);
- № 00029222 про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 183888 грн. (том І, а.с. 11);
- № 00027222 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 164237 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 34870 грн. (том, І а.с. 9).
Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угод укладених між позивачем та його контрагентами, а саме: з ТОВ "Лезер 2010", ТОВ "Белагро 77", ТОВ "Еліт Консалт".
Перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд не може визнати їх такими, що узгоджується з правовими положеннями законів України, зважаючи на наступне.
Так, згідно з ст. 20 ПК органи державної податкової служби мають право, зокрема, проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом та під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, визначати у визначених цим Кодексом випадках суми податкових та грошових зобов'язань платників податків.
Таким чином, відповідач при проведені перевірки позивача здійснював повноваження передбачені ПК.
Відповідно до наданих первинних бухгалтерських документів, судом встановлено, що в періоді, який перевірявся позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Лезер 2010", ТОВ "Белагро 77", ТОВ "Еліт Консалт".
Судом встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ "Лезер 2010" (виконавець) укладено договір поставки від 5 листопада 2011 року № 1 (том І, а.с. 155), відповідно до якого виконавець зобов'язується поставити товар, а замовник зобов'язується прийняти вказаний товар. Підставою для оплати є рахунок - фактури виконавця. Оплата за поставлений виконавцем товар здійснюється замовником шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок виконавця. Позивач купував у ТОВ "Лезер 2010" шкіртовар, який використовував у своїй діяльності, одним з видів якої є виробництво взуття відповідно до довідки з ЄДРПОУ (том І, а.с. 117).
26 липня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Еліт Консалт" (постачальник) укладено договір № 26-07-2011, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити панчішно-шкарпеткові вироби, а саме шкарпетки літні. Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника (а.с. 216).
27 липня 2011 року між ТОВ "Українська промислова компанія "Крок" (покупець) та ТОВ "Еліт Консалт" (постачальник) укладено договір № 27-07-2011, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар. Оплата за поставлений товар здійснюється згідно домовленості сторін.
1 листопада 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Еліт Консалт" (постачальник) укладено договір № 01-11-2011, відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити шкіртовар, а саме шкіру хром (а.с. 215). Оплата за поставлений товар здійснюється шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
4 травня 2011 року між ТОВ "Українська промислова компанія "Крок" та ТОВ "Белагро-77" укладено договір поставки № 0403 за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених на умовах вказаного договору (а.с. 244). Оплата згідно даного договору здійснюється у розмірі повної вартості замовленого товару шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок постачальника.
Згідно п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 3акону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робі т, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За приписами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п. 198.1. ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п. 198.3. цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.44.1 ст.44 ПК для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
П. 138.2. ст.138 ПК передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.198.2. ст.198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредит) вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
П. 201.1. ст. 201 ПК платника податку зобов'язано надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно з п.201.4, п. 201.6, п. 201.8, п. 201.10 ст.201 ПК податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Факт виконання договору поставки укладеного між позивачем та ТОВ "Лезер 2010" підтверджують: видаткова накладна № РН-0000240 від 30.11.2011, прибуткова накладна № Ю-00000434 від 30.11.2011, податкова накладна № 2 від 06.12.2011, податкова накладна № 4 від 08.12.2011, податкова накладна № 6 від 15.11.2011, податкова накладна № 10 від 08.02.2011‚ податкова накладна № 2 від 04.10.2011, податкова накладна № 11 від 20.10.2011, податкова накладна № 9 від 25.01.2011, подорожні листи № 281230 від 8.12.2011, № 281228 від 06.12.2011, № 281225 від 15.11.2011, № 281165 від 14.02.2011, видаткова накладна № РН-0000230 від 15.11.2011, прибуткова накладна № 10-00000438 від 15.11.2011р, товарно-транспортна накладна від 15.11.2011 до подорожнього листа № 281225, видаткова накладна № PН-0000242 від 08.12.2011, прибуткова накладна № Ю-00000436 від 8.12.2011, товарно-транспортна накладна від 08.12.2011 до подорожнього листа № 281230, видаткова накладна № PН-0000241 від 06.12.2011, прибуткова накладна № Ю-00000435 від 06.11.2011, товарно-транспортна накладна від 06.12.2011 до подорожнього листа № 281228, прибуткова накладна № Ю-00000081 від 08.02.2011, видаткова накладна № РН-0000018 від 08.02.2011, товарно-транспортна накладна від 16.02.2011 до подорожнього листа № 281165, товарно-транспортна накладна від 30.11.2011 (том І, а.с. 119-144 ). Факт здійснення розрахунків згідно договору підтверджується виписками з банків (том І, а.с. 145-150, 154-154 а) та копіями платіжних доручень (том І а.с. 152-153).
В матеріалах справи є також копії вантажно-митних декларацій на підставі яких ввозився шкіртовар в Україну для ТОВ "Лезер 2010", та копія договору оренди №7\8 складського приміщення ТОВ"Лезер 2010".
Виконання поставок товару згідно вказаного договору та належного розрахунку за їх виконання, в судовому засіданні підтверджено показаннями свідка - ОСОБА_2, який з 28 грудня 2008 року до 19 грудня 2011 року був директором ТОВ "Лезер 2010". Свідок вказав, що із складу в м. Бровари, Київської області позивач забирав товар, який використовував у своїй господарській діяльності і також підтвердив, що відомості, зазначені в акті податкового органу на сторінці 18, про те, що підприємство ТОВ "Лезер 2010" було ним зареєстроване без мети займатись підприємницькою діяльністю не відповідають дійсності, такого він не міг сказати, так як є всі документи, що підтверджують протилежне.
Факт виконання договорів укладених між позивачем та ТОВ "Еліт Консалт" підтверджують: податкові накладні № 5 від 12.09.2011, № 13 від 27.07.2011, № 14 від 26.07.2011, № 1 від 01.11.2011, видаткова накладна № РН-0000566 від 27.07.2011, прибуткова накладна № Ю-00000235 від 27.07.2011, видаткова накладна № 567 під 26.07.2011, прибуткова накладна № Ю-00000246 від 26.07.2011, видаткова накладна № РН - 0000872 від 12.09.2011р., прибуткова накладна № Ю-00000317 від 12.09.2011, видаткова накладна № РН-0001047 від 01.11.2011, прибуткова накладна № Ю - 00000381 від 01.11.2011, подорожній лист № 281219 від 01.11.2011, подорожній лист № 281220 від 12.09. 2011, подорожній лист № 281191 від 26 - 27 липня 2011 року, товарно-транспортна накладна від 01.11.2011 до подорожнього листа № 281219, товарно-транспортна накладна від 27.07.2011 до подорожнього листа № 281191, товарно-транспортна накладна від 12.09.2011 до подорожнього листа № 281220. (том І, а.с. 225-242). Факт здійснення розрахунків згідно договору підтверджується виписками з банків (том І, а.с. 145-150, 154-154 а) та копіями платіжних доручень (том І а.с. 218 - 224).
Виконання договору поставки № 0403, укладеного між позивачем та ТОВ "Белагро-77" підтверджується видатковою накладною № 0403 від 4 травня 2011 року податковою накладною № 0403 від 4 травня 2011року (том І а.с., 247-248).
Крім того, частина 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999, № 996-XIV визначає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку. Ст. 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який місить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Наявні у позивача первинні документи підтверджують фактичне виконання вищевказаних договорів, що свідчить про помилковість висновку податкового органу про неправомірність включення підприємством до складу собівартості виготовленої продукції та реалізованих товарів витрати по придбанню сировини та товарів від постачальників: TOB «Лезер 2010» в сумі 992718 грн., TOB «Еліт Консалт» в сумі 750163 грн., TOB «Белагро-77» в сумі 36300,00 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість з придбання товарів, сировини від TOB «Лезер 2010», TOB «Белагро- 77», ТОВ «Еліт Консалт» на загальну суму ПДВ 348125 грн.
Щодо твердження відповідача про нікчемності угод суд вважає, що вони є безпідставними, виходячи з наступного.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.
Однією з ознак, яка згідно з Цивільним кодексом України впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.
На момент здійснення правовідносин між позивачем та його контрагентами, їх діяльність була легітимізована у встановленому законодавством порядку, зазначені підприємства знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців, були зареєстровані платниками податку в податковому органі, подавали податкову звітність.
Угоди укладені між позивачем та його контрагентами спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Усі господарські операції підтверджені первинними документами позивача, у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.
Суд зазначає, що, як за ПК, так і іншими законодавчими актами, позивач не мав права вимагати від свого контрагента, а контрагент в свою чергу не зобов'язаний надавати на його вимогу будь-які відомості, в тому числі відомості щодо правильності декларування ними своїх зобов'язань з податку на додану вартість та виконання ними таких зобов'язань перед бюджетом, місцезнаходження майна, наявності дозвільних документів, трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень та іншого майна.
Крім того посилання податкового органу на порушення позивачем пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 -ВР від 03.04.1997 є некоректними так як вказаний закон втратив чинність з 01.01.2011, а перевірка проводилась за період з 01.01.2011.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 67 Конституції України та Податкового кодексу України, податкова відповідальність є персональною і не може бути покладена будь-яким чином, в тому числі і за рішенням відповідача, на іншого платника. податку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Слід також зазначити, що згідно з п.п. 1, 9 ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Посилання відповідача на недійсність правочинів, тобто їх укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.
Відповідачем не було доведено, що позивач та його контрагенти, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Проте в судовому засіданні була доведена дійсність вищезазначених угод, виходячи з фактичного її виконання.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, винесених ДПІ у м. Житомирі №№ 00028222, 00029222, 00027222 від 7 травня 2012 року підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 23, 94, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2012 №№00028222, 00029222, 00027222 - задовольнити повністю.
Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.05.2012 №№00028222, 00029222, 00027222, прийняті Державною податковою інспекцією у м. Житомирі.
Відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Українська промислова компанія "Крок"з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5977 (п'ять тисяч дев'ятсот сімдесят сім) грн. 00 коп.
Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Єфіменко О.В.
Повний текст постанови виготовлено: 23 липня 2012 р.