Справа № 22ц-496/08 Головуючий у 1 інстанції - Крупінська С.С.
Категорія - 45 Доповідач - Стрільчук В.А.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
і м е н е м У к р а ї н и
26 червня 2008 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К..,
при секретарі - Савчук О.В.,
з участю представника позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, представника третьої особи - управління земельних ресурсів у Луцькому районі - Левчук Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Луцької районної державної адміністрації, ОСОБА_2про визнання частково недійсними розпорядження та державного акту про право приватної власності на землю за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2008 року,
в с т а н о в и л а :
28 вересня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі сертифіката від 30 червня 1997 року серії ВЛ № 0154451 та рішення Поміньської сільської ради від 28 грудня 1999 року № 7/2 їй належить земельна ділянка під № 13 на схемі поділу земель колективної власності КСП «Промінь». Згідно з розпорядженням Луцької районної державної адміністрації від 28 жовтня 2002 року № 318 на дану земельну ділянку був виданий і зареєстрований у встановленому порядку державний акт ОСОБА_2, чим порушені її права щодо володіння, користування і розпорядження вказаною земельною ділянкою. Тому просила визнати згадані розпорядження і державний акт в частині, що стосується її земельної ділянки, недійсними.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2008 року позов задоволено.
Постановлено визнати частково недійсним розпорядження Луцької районної державної адміністрації від 28 жовтня 2002 року № 318 „Про передачу у приватну власність земельних ділянок громадян" щодо передачі земельної ділянки розміром 1,73 га ОСОБА_2
Визнати частково недійсним державний акт про право приватної власності на землю серії ІІ-ВЛ № 029759, виданий ОСОБА_2, щодо земельної ділянки розміром 1.73 га .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 51 грн. та на користь ОСОБА_1 - судовий збір в сумі 30 грн.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати це рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні з таких мотивів.
Судом встановлено, що відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) від 30 червня 1997 року ОСОБА_1 належить право на земельну частку (пай) розміром 2,82 умовних кадастрових га. Рішенням Проміньської сільської ради від 28 грудня 1999 року позивачу передано в натурі земельну частку (пай) на масиві с. Вербаїв. Під час проведення жеребкування земельних часток (паїв) між членами СГПП «Вікторія» позивачу випала земельна частка (пай) під № 13 на масиві Вербаїв. ОСОБА_1 користувалась наданою їй у власність земельною ділянкою і користується по даний час. Однак весною 2006 року їй було відмовлено у приватизації даної земельної ділянки і з відповіді відділу земельних ресурсів вона дізналась, що госпрозрахунковим центром науково - технічних послуг на спірну земельну ділянку був виданий державний акт на право власності на землю ОСОБА_2 Розпорядженням Луцької районної державної адміністрації від 28 жовтня 2002 року № 318 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 3,46 га ріллі та 0,40 га сіножатей. Згідно з державним актом про право приватної власності на землю йому належить земельна ділянка площею 3,86 га. З плану її зовнішніх меж вбачається, що її частина площею 1,73 га займає земельну ділянку, яка належить позивачу.
Відповідно до п.17 Перехідних положень Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно з ч. 1 ст. 155 цього Кодексу у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини, крім пояснень осіб, які беруть участь у справі, підтверджуються всією сукупністю наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема, сертифікатом на право на земельну частку (пай) від 30 червня 1997 року серії ВЛ № 0154450, згідно з яким ОСОБА_1 належить право на земельну частку (пай) у землях КСП «Промінь» площею 2,82 умовних кадастрових га (а. с. 5); рішенням Проміньської сільської ради від 28 грудня 1999 року № 7/2, з якого вбачається, що позивачу передано у приватну власність земельну ділянку згідно із схемою розподілу земель колективної власності із зазначенням номера ділянки (а. с. 6-8); повідомленням відділу земельних ресурсів Луцького району від 24 березня 2006 року № 1036 про те, що на земельну ділянку ОСОБА_1 площею 1,73 га був виданий державний акт на право власності на землю громадянину ОСОБА_2 (а. с. 9); довідкою Промінської сільської ради від 5 квітня 2004 року № 277 про те, що під час проведення жеребкування ОСОБА_2 випала земельна частка (пай) під № 45 (а. с. 41), повідомленням Волинського обласного головного управління земельних ресурсів від 8 липня 2003 року № К-60 про незаконне виготовлення державного акта на право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку (а. с. 42) та іншими.
Таким чином, суд дійшов вірного висновку про те, що в державний акт про право приватної власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 (а. с. 11), та в план зовнішніх меж наданої йому земельної ділянки неправомірно включено землю площею 1,73 га, право власності на яку належить позивачу.
Виходячи з викладеного, давши вірну оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов.
В апеляційній скарзі не наведено доводів на спростування висновків суду.
Разом з тим, в оскаржуваному рішенні зазначено, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовом, так як про порушення своїх прав вона дізналася весною 2006 року.
Однак цей висновок місцевого суду не відповідає встановленим апеляційним судом обставинам.
Згідно з наданим відповідачем ОСОБА_2 доказом - постановою оперуповноваженого ВДСБЕЗ Луцького РВ УМВС від 3 вересня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи за заявою дочки позивача ОСОБА_3 про незаконні дії ОСОБА_2 по заволодінню її земельною ділянкою факт прийняття оспорюваного розпорядження Луцької районної державної адміністрації та видачі на його підставі державного акта про право приватної власності на землю ОСОБА_2 був відомий позивачу принаймні на час винесення вказаної постанови. Зазначену обставину представник позивача ОСОБА_3 не заперечила в судовому засіданні.
Звернувшись до суду з даним позовом 28 вересня 2007 року (а. с. 2-4), ОСОБА_1 пропустила встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності.
Однак відповідно до ч. 5 ст. 268 цього Кодексу, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 1993 року довічно є інвалідом другої групи внаслідок психічного розладу і за станом психічного здоров'я потребує постійного стороннього догляду (а. с. 16).
Колегія суддів вважає наведену обставину поважною причиною пропущення позивачем строку позовної давності, в зв'язку з чим поновлює цей строк.
З огляду на викладене, рішення місцевого суду слід змінити, доповнивши його відповідною вказівкою.
Крім того, суд помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору в сумі 30 грн. Як вбачається з матеріалів справи, вказану суму позивач сплатила як витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а не як судовий збір (а. с. 1). Тому в рішення також слід внести необхідні зміни стосовно назви цих судових витрат.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду від 18 квітня 2008 року в даній справі змінити.
Доповнити резолютивну частину рішення після слова «вирішив:» реченням такого змісту:
«Поновити ОСОБА_1строк звернення до суду з даним позовом».
У п'ятому абзаці резолютивної частини рішення слова «судовий збір в сумі 30 грн.» замінити словами «витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн.».
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді :