Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
09 серпня 2012 р. № 2а- 5802/12/2070
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,
при секретарі судового засідання - Фоміній В.В.,
за участю: представника позивача - Леонової Т.О.,
представника відповідача - Суботи Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92"
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0004182305 від 25.04.12р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 162563 грн. 75 коп.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, зазначивши в їх обґрунтування наступне. Викладені в акті перевірки від № 120/2201/14076449 від 12.03.12 № 120/2201/14076449 висновки податкового органу є передчасними, зроблені всупереч вимогам чинного законодавства та без урахування фактичних обставин фінансово-господарської діяльності підприємства. Позивачем зазначено, що господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Декос Альянс»відбувались в межах правочину, який повністю відповідає всім вимогам закону, означені господарські взаємовідносини мали реальний характер, складені за цими взаємовідносинами первинні документи оформлені належним чином, підписані повноважними особами. Враховуючи наведені доводи, позивач вважає винесене за результатами зазначеного акту перевірки податкове повідомлення-рішення противоправним, отже воно підлягає визнанню недійсним.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що в ході проведення перевірки використану інформацію, яка надійшла з іншого податкового органу, щодо контрагента позивача стосовно неможливості здійснення ним фінансово-господарських операцій, та позивачем до перевірки не надано документи, які підтверджують транспортування товару.
Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області ДПС 12.03.12р. була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ«Пульсар-92»з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Декос Альянс»(код ЄДРПОУ 37505731) за період з 01.12.11р. по 31.12.11р. Перевірка проведена згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України, наказ ДПІ від 02.03.12 №54 з повідомленням про проведення перевірки від 02.03.12 №7402/10/23-523 направлявся рекомендованим листом на юридичну адресу підприємства. Результати перевірки оформлені Актом від 12.03.12р. №120/2201/14076449.
З посиланням на зазначений акт ДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення від 25.04.12р. №0004182305 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 162563,75 грн.
За приписами п.п.78.1.1 ст. 78 ПК України, документальна перевірка здійснюється за наявності таких обставин:
виявлення фактів, що свідчать про можливе порушення платником податків валютного та іншого законодавства та
ненадання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Обов'язковою обставиною для призначення та проведення перевірки за п.п.78.1.1 п.78 ст.78 ПК України є не надання платником податків пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту.
Враховуючи, що позивач надав відповідь на письмовий запит органу державної податкової служби разом із витребуваними первинними документами, суд зазначає, що підстави для призначення документальної позапланової виїзної перевірки позивача були відсутні. Даний факт підтверджується відомостями, які містяться на 1 сторінці акту перевірки.
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті від 12.03.12. №120/2201/14076449 судження податкового органу про порушення позивачем:
- ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Пульсар-92»з постачальником ТОВ «Декос Альянс»(код ЄДРПОУ 37505731);
- п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1, п.201.4 ст.201 Податкового Кодексу України (далі -ПК), що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 130051,0 грн., в тому числі у грудні 2011 року на суму 130051,0 грн.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.
Між позивачем та ТОВ «Декос Альянс»укладений договір поставки від 08.12.11р. №08/12/11, на виконання якого позивачем від ТОВ «Декос Альянс»на протязі грудня 2011 року був одержаний товар на загальну суму 780306 грн. 96 коп., в т.ч. ПДВ -130051 грн. 16 коп. В матеріалах справи наявні: видаткові накладні від 16.12.11 №16122011-1 на суму 277772,64 грн., від 16.12.11 №16122011-2 на суму 436572,00 грн., від 22.12.11 №22122011 на суму 47591,71 грн., від 26.12.11 №26122011 на суму 18370,61 грн., які підтверджують факт відвантаження контрагентом та одержання позивачем товару на зазначену суму; рахунки-фактури від 12.12.11 №1212011, від 14.12.11 №14122011, від 22.12.11 №22122011, від 26.12.11 №26122011, видані контрагентом з метою оплати; податкові накладні від 16.12.12.11 №436, від 16.12.11 №437, від 22.12.11 №438, від 26.12.11 №439, виписані постачальником позивачу на суму відвантаженого товару; платіжні доручення від 12.01.12 №1, від 10.02.12 №80, від 07.03.12 №144, від 19.03.12р. № 171.
Досліджуючи обставини реальності здійснення спірної господарської операції позивача з означеним контрагентом, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи прибуткові накладні на оприбуткування придбаного у ТОВ «Декос Альянс»товару, накладні на внутрішнє переміщення, акти списання використаного у виробництві товару, отриманого від ТОВ «Декос Альянс», договір позивача із ТОВ СП «Нібулон»від 30.08.2011р. №3008/2П та видаткова накладна від 15.12.11 №П-00000042 до нього на поставку ваг статистичних, договір позивача із ТОВ «Югпроммаш»та видаткова накладна до нього від 26.12.11 №П-00000043 на поставку ваг автомобільних, свідчать про факт реального здійснення господарської операції з ТОВ «Декос Альянс»та придбання товарів позивачем у ТОВ «Декос Альянс»з метою їх використання в своїй господарській діяльності.
Судовим оглядом зазначених первинних документів встановлено, що вони відповідають вимогам, визначеним Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», мають необхідні обов'язкові реквізити, зміст та обсяг господарських операції. Так, в них чітко вказано, який саме товар та на виконання якого договору був поставлений контрагентом та отриманий позивачем. Таким чином, з їх змісту просліджується як конкретний підхід до виконання договору від 08.12.11 так і факт його виконання.
Положеннями п.201.1 ст.201 ПК визначені вимоги до заповнення податкової накладної, яка є податковим документом і одночасно має бути відображена у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Дослідженням наявних в матеріалах справи податкових накладних судом встановлена їх відповідність наведеним в п.201.1 ст.201 ПК вимогам заповнення.
В ході проведення перевірки посадовим особам ДПІ податкові накладні були дослідженні та відображені в акті перевірки, їх невідповідність вимогам чинного законодавства не встановлена, факт поставки товару за договором від 08.12.11р. №№08/12/11 в акті не заперечується. Відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на придбаний у ТОВ «Декос Альянс»товар не свідчить про нереальність укладеного з останнім правочину, оскільки, як встановлено в ході судового розгляду товар, за взаємною домовленістю сторін, доставлявся на адресу позивача силами постачальника, факт передання товару було засвідчено оформленням видаткових накладних. Правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язку позивача підтверджувати право на формування податкового кредиту товарно-транспортними накладними. Відповідно до Закону "Про автомобільний транспорт" та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.97 року N 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.98 року N 128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Товарно-траспортна накладна не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. При постачанні товарів (робіт) такими первинними документами можуть бути витратна накладна постачальника або акт здачі-приймання виконаних робіт.
Крім того, при вивченні руху активів у процесі здійснення господарської операції дослідженню підлягають всі первинні документи в їх сукупності: як документ про перевезення товару, так і договори, накладні, виписані на виконання таких договорів, розрахункові документи тощо.
За викладених обставин, враховуючи наведені докази, у позивача наявний об'єкт оподаткування ПДВ за спірним правочином, яким, з огляду на положення п.185.1 ст.185 ПК, є реально здійснена господарська операція з поставки товару. Результати господарської діяльності позивача за грудень 2011 р. відображені ним у податковій декларації за відповідний період.
Щодо посилання податковим органом в акті перевірки на факт неможливості реального здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Декос Альянс»та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства, з посиланням на акт ДПІ у Печерському районі м.Києва від 26.01.12 №28/23-10/37505731, суд зауважує наступне. В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентом правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.
Відповідно до п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України, платник податку - будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному цим Кодексом. Виходячи з приписів Податкового кодексу України відповідальність за порушення вимог чинного законодавства несе саме платник податку.
Таким чином, відповідач фактично застосував до позивача негативні наслідки, які є результатом дій (бездіяльності) інших юридичних осіб.
При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи зустрічної звірки, в котрому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, котрі не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, які достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.
Крім того, позиція відповідача щодо оцінки дій позивача виключно на підставі даних стосовно контрагента суперечить як приписам національного законодавства так і практиці Європейського суду з прав людини. Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник, а не той, хто мав з ним господарські відносини. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Згідно з п.198.1. ст.198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Положеннями п. 198.2. ст.198 ПК визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. При цьому за правилами п.198.3. ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За змістом п.198.6. ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).
Здійснивши аналіз зазначених положень законодавчого акту, а також наведених фактів господарської операції між позивачем та «Декос Альянс», суд дійшов висновку про наявність у позивача права на податковий кредит за операцією з вказаним контрагентом за договором від 08.12.11.
Також суд зазначає, що при визначенні суми грошового зобов'язання з ПДВ у спірному акті індивідуальної дії відповідачем не враховане наступне. Відповідно до п. 200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Таким чином, визначення достовірної суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету можливе лише при одночасній перевірці як складу податкового кредиту, так і складу податкового зобов'язання. Як вбачається з акту, в ході перевірки відповідачем не здійснювалась перевірка складу податкового зобов'язання за грудень 2011 року. Таким чином, визначення відповідачем суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету без перевірки складу податкового зобов'язання, не може бути визнане судом достовірним та повним.
Щодо висновку в акті перевірки позивача про порушення ним ч.1 ст.203, 215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України, суд зазначає наступне. Відповідно до ст.215 ЦК України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, згідно зі ст.228 ЦК України (в редакції чинній з 01.01.11р.) правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ч.3 ст.228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом. З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.11р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.
Фактів спрямованості правочину між позивачем та його контрагентом ТОВ «Декос Альянс»на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, ДПІ не наводиться. Рішення суду про визнання зазначеного правочину недійсним через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено, а судом на виконання ст.11 КАС України доказів існування такого рішення не виявлено. За викладених обставин висновки акту перевірки щодо порушення позивачем положень ЦК України суду не доведені.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача -орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідач правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення належним чином не довів. Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.
В ході судового розгляду справи відповідач не навів жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірним правочином, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямком господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманого товару, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину або невідповідності закону вчинених за ним господарських операцій.
Беручи до уваги наведене, спірний акт індивідуальної дії є таким, що безумовно порушує права позивача і тягне негативні наслідки для нього.
Разом з тим суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин.
Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є індивідуальний акт, наслідком задоволення позовних вимог за правилами Кодексу адміністративного судочинства може бути лише визнання такого акту протиправним або його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до п.1 ч.4 ст. 105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
З огляду на викладене та керуючись ч.2 ст.11, п.1 ч.4 105 та п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Пульсар-92»шляхом скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області Державної податкової служби від 25.04.12р. №0004182305.
Згідно з ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0004182305 від 25.04.12р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 162563,75 грн. (сто шістдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят три гривні 75 копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар-92" (код ЄДРПОУ 14076449) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 1625.63 грн. (одна тисяча шістсот двадцять п'ять гривень 63 копійки).
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови виготовлений 14 серпня 2012 року.
Суддя Д.В.Бездітко