ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2012 року Справа № 2а/0370/2281/12
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого, судді Смокович В.І.,
при секретарі Литвиненко І.П.,
за участю представників відповідача Ярошика Т.В., Березної Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Руфусів» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Руфусів» (ПП «Руфусів», позивач) звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (надалі -Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06 липня 2012 року №0000462201 та № 0000032205.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову перевірку ПП «Руфусів» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Медео-Захід» за 2010-2012 роки. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення цивільного та податкового законодавства в наслідок чого позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 634485,16 грн. та валові витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування в загальній сумі 3573776,00 грн. За результатами перевірки Луцькою ОДПІ складено акт на основі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2012 року №0000032205, яким підприємству було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 789216,00 грн. та №0000462201 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 958337,00 грн.
Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про нікчемність укладеного правочину із ТзОВ «Медео-Захід» помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами. З наведених підстав позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької ОДПІ від 06 липня 2012 року №0000462201 та № 0000032205 про донарахування сум ПДВ та податку на прибуток.
Представник позивача в судовому засіданні 01 серпня 2012 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, подав додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просив позов задовольнити.
Відповідач - суб'єкт владних повноважень у письмових запереченнях (том 3 а.с.102-105) та його представники в судовому засіданні позову не визнали з підстав викладених у запереченні зміст яких зводиться до того, що позивач при декларуванні за 2010-2012 роки формував податковий кредит з податку на додану вартість на зальну суму 634485,16 грн. по господарських операціях з придбання товару у ТзОВ «Медео-Захід» по договору, який податковим органом визнано нікчемним. Зважаючи на те, що такий договір не створює юридичних наслідків, тому відображення позивачем в податковій звітності з податку на додану вартість відповідних сум податкового кредиту за 2010-2012 роки є неправомірним. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача наводить норми Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), Закону України "Про податок на додану вартість", покликається на матеріали про результати перевірки ТзОВ «Медео-Захід» проведеної податковим органом, якою встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Враховуючи встановлені в ході перевірки наведені вище порушення позивачем також було завищено валові витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за перевіряємий період на загальну суму 3573776,00 грн. Просили у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами по справі, що ПП «Руфусів» 11 вересня 2008 року зареєстроване розпорядженням виконавчого комітету Луцької міської ради Волинської області як юридична особа. Підприємство перебуває на податковому обліку в Луцькій ОДПІ з 12 вересня 2008 року та у період за який проводилась перевірка, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17 листопада 2010 року №100310450 був зареєстрованим платником ПДВ (а.с.16). Свою діяльність ПП «Руфусів» здійснює на основі Статуту затвердженого рішенням засновників від 10 вересня 2008 року (том 2 а.с.8-11).
З 30 травня 2012 року до 06 червня 2012 року на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, а також на підставі наказу та направлень на перевірку Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Руфусів» з питань здійснення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТзОВ «Медео-Захід». За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 15 червня 2012 року №2031/22-1/36112337 (а.с.15-29) у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення ПП «Руфусів» вимог частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (пункт 5 статті 203 ЦК України), відповідно правочин укладений між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» має ознаки нікчемності. Як наслідок, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.4 статті 1, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 та пункту188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 201 Податкового кодексу України та пункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в наслідок чого позивачем завищено податковий кредит по взаємовідносинах з ТзОВ «Медео-Захід» на загальну суму 634485,16 грн. Також в ході перевірки було встановлено порушення при формуванні позивачем валових витрат, а саме їх завищення на загальну суму 3573776,00 грн., чим порушено статті 134, 138, 139, 140 Податкового кодексу України та пункт 3.1 статті 3, пункти 5.2, 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
В судовому засіданні з'ясовано, що вказані у акті порушення полягають у не підтвердженні позивачем факту здійснення господарських операцій із ТзОВ «Медео-Захід», яке було основним постачальником товару в період 2010-2012 роки, оскільки згідно актів Луцької ОДПІ від 14 березня 2012 року №46/23-3/35594018 та від 18 квітня 2012 року №753/23-3/35594018, які були досліджені в судовому засіданні, не встановлено факту передачі товарів (послуг) від підприємств-постачальників та подальшу реалізацію підприємствам-покупцям у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) відповідних первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини, вид, обсяг і кількість операцій та розрахунків, що здійснювались, для з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку із відповідним відображенням у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо). Також зазначені матеріали перевірки свідчать про те, що операції ТзОВ «Медео-Захід» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Відповідно, з посиланням на статті 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України перевіркою зроблено висновок, що ТзОВ «Медео-Захід» вчинено правочини без наміру створення реальних правових наслідків, що обумовлені ними та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності.
На підставі складеного акта перевірки ПП «Руфусів» Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС 06 липня 2012 року було сформовано податкові повідомлення-рішення №0000032205, яким підприємству було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 789216,00 грн. з яких 154731,00 грн. штрафна (фінансова) санкція та №0000462201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 958337,00 грн. з якої штрафна (фінансова) санкція становить 111547,00 грн. (а.с30-31).
Пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (чинного з 01 січня 2011 року з наступними змінами та доповненнями) передбачено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.
Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 06 липня 2012 року №0000462201 та № 0000032205, суд виходить з наступного.
Судом встановлено та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, що ПП «Руфусів» мало правовідносини із ТзОВ «Медео-Захід». Між зазначеними контрагентами 20 березня 2009 року було укладено договір купівлі-продажу №6 (том 2 а.с.13-15) на основі якого позивач протягом 2010-2012 років придбавав у ТзОВ «Медео-Захід» товар (піщано-гравійну суміш, сіль МКР, автошини, гальмівну рідину та інше). Згідно пункту 1.2 Договору найменування, кількість та ціна товару вказані у товарних накладних, які додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною.
У відповідності до умов вказаного договору ТзОВ «Медео-Захід» протягом 2010-2012 років передавав, а позивач відповідно отримував товар, що підтверджується податковими та видатковими накладними за 2010-2012 роки (том 1 а.с.128-145, том 3 а.с.2-39), щодо наявності та порядку оформлення яких як при перевірці так і в судовому засіданні зауважень не було.
Оплату придбаного товару позивач здійснював згідно умов договору, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.119-125). Також, на підтвердження факту перерахування коштів на рахунок ТзОВ «Медео-Захід», позивачем було надано виписку по рахунку з АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 2010-2012 роки на загальну суму 1648635,83 грн. (а.с.126-127).
Дослідженими в судовому засіданні товарно-транспортними накладними, подорожніми листами (том 1 а.с.33-118, 146-163, том 3 а.с.55) підтверджено факт транспортування придбаного позивачем товару у ТзОВ «Медео-Захід», чим одночасно спростовано твердження відповідача щодо відсутності доказів, які б засвідчували факт транспортування, про що зазначено як в акті перевірки (а.с.20) так і в запереченнях останнього.
Орендованими позивачем вантажними автомобілями (договори оренди вантажних автомобілів том 2 а.с.76-87, 234-235, 237-238, том 3 а.с.71-74, 82-97) придбаний ПП «Руфусів» товар був транспортований на орендований з 01 січня 2010 року склад (договір оренди приміщення цеху механічного зневоложення том 3 а.с.53-54), який з 25 березня 2011 року згідно договору купівлі-продажу переданий у приватну власність позивача (том 3 а.с.16-17).
При цьому судом встановлено, що приймання товарів на складі відбувалось на основі супровідних документів (товарно-транспортних накладних, прихідних накладних), на підставі яких здійснювалась перевірка дотримання договору постачання щодо асортименту та кількості придбаних товарів.
Щодо довіреностей на отримання товару від ТзОВ «Медео-Захід», то представник позивача неодноразово наголошував на тому, що видаткові накладні на отримання товару від постачальника підписувалися від імені ПП «Руфусів» директором підприємства, обгрунтовуючи наведене з посиланням на норми Господарського кодексу України, а саме частину п'яту статті 65 згідно якої керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, аналогічні положення визначені статтею 62 Закону України «Про господарські товариства» за правилами якої директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства.
В судовому засіданні також були спростовані зауваження відповідачів щодо різних адрес позивача на первинних документах, оскільки наданими договорами оренди офісних приміщень (том 3 а.с.80-81) було доведено факт їх користування ПП «Руфусів».
Наданим договором купівлі-продажу нерухомого майна (приміщення цеху механічного зневоложення), витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, актом списання та зведеним кошторисним розрахунком вартості будівництва (реконструкції приміщення механічного цеху) (том 2 а.с.16-75) позивач підтверджує факт використання придбаного у контрагента ТзОВ «Медео-Захід» товару, оскільки було проведено реконструкцію належної на праві власності нерухомості.
Також судом встановлено, що у подальшому позивачем отриманий товар частково було реалізовано іншим контрагентам. На підтвердження цієї інформації ПП «Руфусів» надало податкові та видаткові накладні (том 2 а.с.137-196), товарно-транспорті накладні та подорожні листи (том 2 а.с.197-233), довіреності на отримання товару (том 2 а.с.111, 116, 129, 136).
Серед іншого, суд бере до уваги, що у приватній власності позивача також знаходились підмітально-прибиральні машини (вантажно-митні декларації том 2 а.с.90, 92-96; свідоцтво про державну реєстрацію том 2 а.с.88; сертифікати відповідності том 2 а.с.91, 97) на які згідно досліджених в судових засіданнях та наявних в матеріалах справи актів списання було використано ряд придбаваних товарів (запчастин).
Вищенаведені обставини справи доводять факт придбання товару позивачем у ТзОВ «Медео-Захід» та використання його у власній господарській діяльності.
Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного правочину, з огляду на таке.
Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України (ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.
Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що правочин, укладений між ПП «Руфусв» та ТзОВ «Медео-Захід» виконаний обома сторонами.
Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.
Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договору однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договору відсутній.
Факт придбання товару підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: копіями податкових накладних, видаткових накладних, платіжними дорученнями. Факт транспортування, в свою чергу, підтверджується наданими товарно-транспортними накладними та подорожніми листами.
Оцінюючи докази, які є у справі, суд враховує норми частини другої та третьої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ТзОВ «Медео-Захід» (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення та інші) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.
На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що договір від 20 березня 2009 року №6 між ПП «Руфусів» та ТзОВ «Медео-Захід» носив реальний характер, поставка товару відбувалася і товар використовувався в господарській діяльності позивача. Судом досліджено надані позивачем первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, останні підтверджують обґрунтованість визначення податкового кредиту з податку на додану вартість.
Щодо правомірності формування податкового кредиту, то згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (з наступними змінами та доповненнями, чинному до 01 січня 2011 року) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
За правилами пп.7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктами 7.2.3, 7.2.6 п.7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Оскільки проведена податковим органом перевірка охопила період з 2010 до 2012 року, то даючи правову оцінку рішенням податкового органу суд також керувався нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2011 року.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту за правилами пункту 198.1 статті 198 ПК України виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).
Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Медео-Захід» оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 Податкового кодексу України та норм Закону України «Про податок на додану вартість».
За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).
За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
З аналізу вказаних норм слідує, що платник податків отримує право на податковий кредит на підставі належно оформленої податкової накладної з дати її видачі, що засвідчує факт придбання платником податків товару.
З акту перевірки вбачається і не заперечувалося представниками відповідача у судовому засіданні, що зауваження до оформлення податкової накладної у відповідача відсутні. Факт виконання господарської операції в судовому засіданні підтверджений.
Оцінюючи правомірність формування ПП «Руфусів» валових витрат підприємства суд враховує наступне.
За приписами пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв на час виникнення правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За правилами пункту 5.3 статті 5 даного Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат: витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності (підпункт 5.3.1), будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9).
При цьому у розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами ПК України.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (чинного з 01 січня 2011 року) об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;
Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За правилами пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду прийти до висновку, що валові витрати при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств можуть бути сформовані лише при фактичному здійсненні і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції (зміну активів), яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
За таких обставин, з огляду на реальний характер операції, можливі порушення контрагентами позивача податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на віднесення до податкового кредиту сум, які взяли участь в цих операціях. При цьому, відповідачем не надано суду достатніх доказів, які давали б підстави для сумніву у реальності проведених господарських операцій між позивачем та ТзОВ «Медео-Захід», зокрема, фактів припинення юридичної особи, визнання недійсними установчих документів, свідоцтва платника податку на додану вартість, фіктивності підприємництва, встановлених відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили, не здійснення господарської діяльності тощо, а також інших доказів про те, що дані первинних документів, виписаних постачальниками, не відповідають дійсності.
Слід зазначити, що доводи відповідача, викладені у акті перевірки, щодо недійсності правочину між ПП «Руфусів» та його контрагентом спростовуються доказами у справі, які були наявні на момент податкової перевірки. Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками вимог податкового законодавства, а також нести відповідальність за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників і у вигляді певних негативних наслідків, як в даному випадку позбавлення права на віднесення сум до податкового кредиту.
Крім того, системний аналіз норм Законів України "Про податок на додану вартість", «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України дає суду підстави прийти до висновку, що у разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, чи є сумніви в його спроможності щодо можливості здійснення господарській діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і не є підставою для позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість добросовісного платника податку, який виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження, це ж саме стосується і порядку формування валових витрат підприємства.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.
Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи ту обставину, що висновки Луцької ОДПІ за результатами проведеної перевірки ПП «Руфусів» про завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ «Медео-Захід» на загальну суму 634485,16 грн. та завищення валових витрат на загальну суму 3573776,00 грн. є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, що свідчать про неправильне застосування норм чинного законодавства, тому податкові повідомлення-рішення від 06 липня 2012 року №0000462201 та № 0000032205 є протиправними та підлягають скасуванню.
Отже, позов слід задовольнити повністю шляхом прийняття постанови про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької ОДПІ від 06 липня 2012 року №0000462201 та № 0000032205.
Відповідно до частини першої статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Зважаючи на те, що позов підлягає задоволенню повністю, то на користь позивача слід присудити понесені витрати у зв'язку зі сплатою судового збору у розмірі 2 146,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 17 липня 2012 року №536 та №537 (а.с.2-3).
Керуючись статтею 94, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Приватного підприємства «Руфусів» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 06 липня 2012 року №0000462201 та № 0000032205 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 06 липня 2012 року №0000462201 та № 0000032205.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Руфусів» судові витрати у сумі 2 146,00 грн. (дві тисячі сто сорок шість гривень нуль копійок).
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І.Смокович
Повний текст постанови виготовлений 16 серпня 2012 року.