Справа № 2-а-5471/11

(2-а/401/184/12)

ПОСТАНОВА

іменем України

04.04.2012

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого -судді Спаї В.В.,

при секретареві - Коньковій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора ДПС РДПС ДАІ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Букланова В.Л. про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 29.08.2011 р. постановою інспектора ДПС його було притягнуто до відповідальності за порушення п. 12.4 Правил дорожнього руху (перевищення швидкості руху) та за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 122 КУпАП. Зазначаючи у позові про те, що у протоколі про адміністративне правопорушення та у постанові відсутні докази належності виміряної швидкості транспортному засобу під керуванням позивача, постанова винесена із порушенням ст. 33 КУпАП, у позові й заявлено відповідну вимогу про скасування постанови.

У судове засідання позивач не з'явився, водночас, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності через зайнятість на роботі та просив суд позов задовольнити повністю; відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності у зв'язку з постійним виконанням службових обов'язків, тому суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів.

Суд, врахувавши заяву позивача та дослідивши докази, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.

Постановою інспектора від 29.08.2011 р. ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП за наступних обставин: 29.08.2011 р. о 21.20 год. водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем «Рено" р/н НОМЕР_1 по вул. Донецьке шосе у м. Дніпропетровську, рухався зі швидкістю 85 км/год., чим перевищив швидкість на 25 км/год. (швидкість вимірювалася приладом «Сокіл»№0309105).

Так, диспозицією статті ч. 1 ст. 122 КУпАП встановлена відповідальність за перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, якими, тобто доказами, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП).

Утім, як було встановлено судом, під час складання протоколу та винесення постанови позивач за цим позовом заперечував проти вчинення ним порушення, про що власноруч зазначив, утім зазначене суб'єктом владних повноважень перевірено та враховано при прийнятті оспорюваного рішення не було; при винесенні оспорюваної постанови суб'єктом владних повноважень не було зібрано жодних доказів (ст. 251 КУпАП), які би спростовували заперечення позивача, як й не зібрано доказів на підтвердження вчинення порушення. Так, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що фіксацію зазначеного порушення Правил дорожнього руху здійснено за допомогою технічного приладу -«Сокіл»№0309105, однак, суду не було надано в якості доказу відповідного фотознімку та доказів на підтвердження правомірності застосування саме цього технічного засобу при фіксації вказаного у постанові правопорушення.

Складаючи перед винесенням постанови протокол про адміністративне правопорушення, в якому, до речі, позивач власноруч зазначив, що не згодний із порушенням, суб'єкт владних повноважень мав би, використовуючи свої повноваження, зібрати докази, які б спростовували пояснення особи, відносно якої складено протокол, але таких доказів ані протокол, ані постанова у справі про адміністративне правопорушення не містять.

Водночас, суд у цій справі, оцінюючи дії відповідача, як суб'єкта владних повноважень, зазначає, що на виконання ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та виходить з засад ч. 3 ст. 2 КАС України та зазначає, що ці дії не були вчинені відповідачем із дотриманням добросовісності, розсудливості, неупередженості, обґрунтованості, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідач не виконав свій процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, який на виконання ч. 2 ст. 71 КАС покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, тому постанова підлягає скасуванню, як незаконна.

Разом з тим, при прийнятті рішення у цій справі суд вважає за необхідне зазначити про таке. Відповідно до вимог державних стандартів України відео- та фотозйомку працівники ДАІ здійснюють приладами, які сертифіковані в Україні, та відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення фіксація вищевказаного правопорушення проводилась за допомогою приладу «Сокіл»№0309105, утім, суду не було надано доказів на підтвердження правомірності застосування саме цього технічного засобу при фіксації вказаного правопорушення.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів та відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до вимог процесуального закону, докази мають бути належними та допустимими.

У відповідності до ст. ст. 10 - 15 Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність", на вимірювання у сфері, у якій їх результат можуть бути використані у якості доказу по справі, розповсюджується державний метрологічний нагляд. За таких умов кожен засіб вимірювальної техніки має бути укомплектований документами про допуск даного типу засобів вимірювальної техніки для використання в Україні та про перевірку даного примірника засобу вимірювальної техніки. Разом з тим, згідно зі ст. 8 Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах" з метою захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, повинні використовуватися засоби захисту інформації, які мають сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері технічного та/або криптографічного захисту інформації (далі - КСЗІ) з підтвердженою відповідністю. Підтвердження відповідності здійснюється за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з п. 18 ст. 16 Закону України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України" на Держспецзв'язку покладається обов'язок щодо організації та координації разом з центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації робіт з проведення сертифікації засобів криптографічного та технічного захисту інформації, а також організації та проведення державної експертизи у сфері криптографічного то технічного захисту інформації.

Зробити висновок щодо неможливості довільної зміни отриманих за допомогою пристрою «Сокіл»№0309105 відомостей, їх коригування, знищення, несанкціонованого доповнення, втручання в роботу пристрою можна лише у разі позитивних результатів державної експертній або сертифікації у сфері захисту інформації, а щодо неможливості вчинення тих самих дій стосовно внесених до бази відомостей під час її експлуатації - у разі позитивних результатів державної експертизи КСЗІ Бази; на час винесення оскаржуваної постанови зазначених документів надано суду не було. Отже, з огляду на вищевикладене та зважаючи на положення ст. 62 Конституції України, відповідно до якої усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, суд в цій постанові зазначає, що ці сумніви не можуть бути усунені, джерела отримання доказів вичерпані.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України; у ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України»також наголошується на тому, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Зважаючи те, що Україною було ратифіковано Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Закон №475/97-ВР від 17.07.1997 р.), таким чином, було взято зобов'язання додержувати поваги до прав людини, у тому числі стосовно того, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Викристолізовуючи у практиці застосування ст. 13 Конвенції (наприклад, (заява N 34056/02)), Європейський суд з прав людини (на виконання ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права) повторює, що стаття 13 Конвенції гарантує доступність засобів захисту на національному рівні для реалізації прав та свобод, викладених у Конвенції, які можуть бути забезпечені у будь-якій формі у національному правовому порядку. Дія статті 13 полягає у вимозі, відповідно до якої національні засоби захисту повинні реагувати на спірне порушення Конвенції та надавати відповідну допомогу, не зважаючи на те, що Договірні Сторони мають певну свободу щодо методів пристосування до своїх конвенційних обов'язків відповідно до цього положення. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від виду скарги заявника відповідно до Конвенції, але, не зважаючи на це, засоби захисту, які вимагаються за статтею 13, повинні бути ефективними.

Керуючись ст.ст. 7-9, 11-12, 17, 158-163, 167, ч. 4 ст. 122 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Скасувати постанову інспектора ДПС РДПС ДАІ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області Букланова В.Л. про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП від 29.08.2011 р. серії АЕ №424993.

Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає.

Суддя