ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2012 р. Справа № 13/305-07

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.,

суддів :Гончарука П.А., Стратієнко Л.В.

розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Сумитеплоенерго"

на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року

у справі за позовомДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України"

доТОВ "Сумитеплоенерго"

простягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року відмовлено у прийнятті апеляційної скарги ТОВ "Сумитеплоенерго" на ухвалу господарського суду Сумської області від 26.04.2012 року, якою відмовлено у відстроченні виконання судового рішення.

Ухвала апеляційного господарського суду оскаржена у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 07.08.2012 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою відповідача, у якій він посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права, і просить ухвалу апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Постановляючи рішення від 25.04.2012 року у справі № 11-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина Шаповалова Олексія Леонідовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 20 частини першої статті 106, частини першої статті 11113 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України Конституційний Суд України виходив з того, що Конституцією України закріплено загальні засади, на яких базуються суспільно-політичні відносини в державі: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3). Забезпечення прав і свобод людини і громадянина означає їх визнання, дотримання та захист. Звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується; права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина третя статті 8, частина перша статті 55 Основного Закону України).

Судочинство в Україні ґрунтується на основних засадах, визначених частиною третьою статті 129 Конституції України, зокрема рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; забезпеченні апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункти 2, 4, 8). Щодо господарського судочинства зазначені засади своє втілення і розвиток дістали у розділах I, XII та XII1 Кодексу. Принципи рівності перед законом і судом та змагальності визначені у статтях 42, 43 розділу I "Загальні положення" Кодексу, є загальними і застосовуються у всіх інстанціях господарського судочинства. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, закріплений у розділах XII, XII1 Кодексу, якими врегульовано процедуру перегляду рішень господарських судів в апеляційному та касаційному порядку.

Проаналізувавши зміст статей 106, 11113 Кодексу, Конституційний Суд України вважає, що вони не містять заборони стосовно апеляційного та касаційного оскарження ухвал, постанов господарського суду. Відсутність у частині першій статті 106 Кодексу норми щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови суду не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги на такі ухвали. Ця відмова розглядалася б як порушення конституційного права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Конституційного Суду України, за якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп).

Зазначене узгоджується з правовою позицією, висловленою Конституційним Судом України у Рішенні від 27 січня 2010 року N 3-рп/2010, згідно з якою положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України слід розуміти так, що у цивільному процесі апеляційному оскарженню підлягають ухвали за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом (абзац сьомий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом (стаття 42 Кодексу); судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими господарський суд повинен створювати сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні умови та можливості для реалізації їхніх прав (стаття 43 Кодексу).

Ухвали місцевого господарського суду, постановленні відповідно до ст. 121 ГПК України впливають на виконання судових рішень та забезпечення відновлення захищених судом прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до конституційної вимоги рівності перед законом і судом сторони повинні мати рівні процесуальні можливості відновлення вказаних прав і свобод, зокрема шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції як про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, так і про відмову у цьому.

За таких обставин, коли висновок апеляційного господарського суду про відсутність права на апеляційне оскарження ухвал про відмову у відстрочці виконання судового рішення є помилковим, ухвала про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до апеляційного суду для здійснення апеляційного провадження до провадження.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2012 року скасувати, а справу направити до апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Головуючий М.І. Остапенко

Судді П.А. Гончарук

Л.В. Стратієнко