РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 122/2485/12

08.05.2012 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим

у складі: головуючої судді - Андрєєвої О.М.,

при секретарі - Стародуб К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК" в особі Кримської республіканської філії АКБ «УКРСОЦБАНК» про визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерно -комерційного банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК", в особі Кримської республіканської філії АКБ «УКРСОЦБАНК» про визнання недійсним кредитного договору № 05-456/07 від 16.01.2007 р., укладеного між АКБ «УКРСОЦБАНК», в особі заступника начальника Красноперекопського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1. Позовні вимоги мотивує тим, що 16.01.2007 р. між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 05-456/07. Зміст та форма договору була запропонована банком, тоді як позивач не мав змогу запропонувати свої умови. 16.01.2007 р. позивач отримав кредит у розмірі 59000 доларів США. Погашення кредиту проводилось готівкою через касу банку. Позивач вважає, що договір укладено під впливом обману з сторони Банку, який порушив вимоги діючого законодавства. Кредитний договір має спірні пункти, які є несправедливими та такими, що порушують Закон України „Про захист прав споживачів " та не відповідають вимогам цивільного законодавства. Кредитний договір є споживчим і в певній частині регулюється Законом України „Про захист прав споживачів". Відповідно до рішення Конституційного суду України від 10.11.2011 року по справі № 1-26/2011, дія Закону України „Про захист прав споживачів" розповсюджується на правовідносини між кредитором і займодавцем/ споживачем по договору про надання споживчого кредиту, як на стадії його укладення та й і в процесі його виконання; держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, це здійснюється шляхом особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за дотримання і розподілу відповідальності між сторонами. Відповідно до ст. 203 ЦПК України договір може бути визнаний недійсним, якщо зміст угоди суперечить вимогам Цивільного Кодексу України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, також угода визнається недійсною, якщо вона була укладена в результаті омани. Просить суд визнати кредитний договір № 05-456/07 від 16.01.2007 р., укладений між АКБ «УКРСОЦБАНК», в особі заступника начальника Красноперекопського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 - недійсним.

У судовому засіданні представник позивача - позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.04.2012 р. позов не визнав та пояснив, що 16.01.2012 року між сторонами був укладений кредитний Договір № 05-456/07 від 16.01.2007 р. у повній відповідності із встановленими вимогами чинного законодавства. Вважає помилковим посилання позивача на порушення при укладенні договору кредиту вимог ст. 11 З.У. «Про захист прав споживачів», тому що до п.22 ч.1 ст. 1 З.У. «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбає, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначає права споживача в разі придбання ним продукції у кредит. Відповідно до п. 1.2. договору кредиту грошові кошти були надані позивачу на поточні потреби, тобто не на споживчі цілі для придбання продукції. Посилання позивача на ст. 230 Цивільного кодексу України, що, ніби то, кредитний договір вчинений під впливом обману, є безпідставним.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, давши оцінку доказам в їх сукупності, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що 16.01.2007р. між ОСОБА_1 та АКБ «УКРСОЦБАНК», в особі заступника начальника Красноперекопського відділення Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» укладено кредитний договір № 05-456/07.

Згідно п.1.1 Договору встановлено, що кредит надається терміном до 10 січня 2014 року. За користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 13% річних.

Відповідно до п. 1.2 договору № 05-456/07 від 16.01.2007 р. кредит надається Позивальнику на наступні цілі: поточні потреби.

Згідно п.1.3 Договору встановлено, що в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення Кредиту сплати відсотків, можливих штрафних санкції, а також інші витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимог.

Відповідно п.3.3.3. договору одночасно з укладенням цього Договору забезпечити укладення майнових поручителям договору, визначеного п.1.3. цього Договору, на узгоджених із Кредитором умовах.

Згідно п.3.3.4 договору протягом трьох робочих днів від дати укладення іпотечного договору, зазначеного в п.1.3.цього договору, оформити договір страхування предмета іпотеки на його повну вартість від ризики випадкового знищення, випадкового пошкодження або псувати на користь Кредитора як вигодонабувача та надати Кредитору оригінальних примірник цього договору або нотаріально засвідчену копію, а також протягом робочих днів після внесення змін та/або доповнень до вищезазначеного договору страхування надавати Кредитору оригінальний примірник або нотаріально засвідчені копії цих змін та/або доповнень.

Своїм підписом під кредитним договором позивач засвідчив факт та згоду з умовами цього Договору, підтвердив свої права та обов'язки за цим Договором і погодилась з ними, підтвердив свою здатність виконувати умови цього Договору, та що всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі.

Представник позивача не заперечує факту добровільного звернення ОСОБА_1 до банку з заявою про видачу кредиту.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити закону та моральним засадам суспільства, особа, що його укладає, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін повинно відповідати їх дійсній волі, правочин повинно бути укладено у формі, встановленої законом.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України)підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 за № 15-рп/2011 розтлумачено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12.05.1991 № 1023-ХІІ з наступними змінами у взаємозвязку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" (чинний на час укладення спірного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Таким чином, за ненадання споживачу інформації, передбаченої статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», може наставати відповідальність, яка встановлена виключно статями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», положення яких не передбачають визнання кредитного договору недійсним.

Відповідачем, при укладанні кредитного договору, не були порушені вимоги Закону «Про захист прав споживачів». Так, Постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року були затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту, де, зокрема, згідно з пунктами договору, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: - перед укладенням кредитного договору банки зобов'язані надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту; -попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; - надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюті зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Вся необхідна інформація, як того вимагає ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»та Постанова Національного банку України №168 від 10.05.2007 р. була надана ОСОБА_1 при укладанні договору кредиту.

Не знайшло свого підтвердження твердження позивача щодо невідповідності договору ст. 6 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки п. 8.4 передбачає, що договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання позичальником прийнятих на себе зобовязань.

Підставою для визнання договору недійсним є також нав'язування позивачу страхової компанії, у який він повинен був застрахувати предмет іпотеки. На думку представника позивача підставою для визнання договору недійсним з підстав, передбачених ст. ст. 229, 230 ЦК України та ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору складають умови, визначені за згодою сторін, які є обовязковими для сторін договору. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним з моменту досягнення сторонами у належній формі угоди за усіма суттєвими умовами договору.

Судом встановлено, що при укладанні кредитного договору та визначення його умов сторони діяли добровільно, їх зовнішній вираз волі відповідав внутрішньому, а тому кожна сторона повинна була реально оцінювати ті обставини, які можуть вплинути на виконання зобов'язання, в тому числі і тенденції по зростанню курсу іноземної валюти, можливість настання фінансової кризи.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Наявність умислу в діях відповідача, істотність зазначення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Підписуючи договір, позивач висловив своє волевиявлення на укладення кредитного договору на викладених в ньому умовах. Яких-небудь належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір був укладений ним внаслідок обману, він суду не надав.

Оскільки позивач був ознайомлений з умовами кредитного договору, які стосуються істотних його обставин і погодився з ними шляхом вчинення власноручно виконаного особистого підпису в договорі, ним не подані докази протиправного впливу на нього в момент укладення договору з боку інших осіб, в тому числі із застосуванням обману.

Доводи позивача про введення його в оману внаслідок позбавлення свідомого вибору через ненадання письмової інформації, передбаченої частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає безпідставними виходячи з наступного.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що згідно зі статтею 7 ЦК України, є правовим звичаєм і на день розгляду спору не суперечить чинним законам України правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Позивач та його представник як на підставу для задоволення позову посилаються на положення статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» якими передбачено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Умови визнання кредитного договору недійсним встановлені як ЦК України (ст.ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зокрема, це:

- досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- кредитний договір має укладатись обов'язково у письмовій формі, причому недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює ніяких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його нікчемністю;

- сторони кредитного договору повинні мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їхній внутрішній волі. Однією з істотних умов кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі, та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит.

З аналізу умов кредитного договору вбачається, що його умови є чіткими, зрозумілими та не містять двозначності, а тому доводи позивача про те, що відповідач при укладенні кредитного договору використав нечесну підприємницьку практику, внаслідок чого ввів її в оману, є помилковими та безпідставними.

Суд звертає увагу на те, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (частина друга статті 230 ЦК України). Доказів тому, що на момент укладення спірного договору мали місце вказані обставини позивачем не надано.

Не надано позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження того, що перед укладенням договору його не було ознайомлено з умовами, визначеними ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів".

Позивачем не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що договір кредиту був укладений внаслідок обману, та не приведені обставини, які можуть перешкодити вчиненню правочину.

Так як позичальник знав про те, що споживчий договір укладався саме з метою отримання кредиту, був обізнаний про його умови та про те, що повертати кредит буде треба виходячи з визначеного сторонами у передбаченому цивільним законодавством порядку та визначеному волею сторін правочину, в даному випадку відсутні підстави вважати, щодо наявності обставин, які тягнуть недійсність кредитного договору, укладеного між сторонами.

При укладенні договору позивач діяв свідомо, а тому зобовязаний виконувати умови договору.

За наведених обставин позов про визнання кредитного договору недійсним є необгрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що згідно п.28 перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

На підставі ст. 99 КУ, ст.ст. 203, 215, 230, 229, 627, 628, 638, 1048-1052, 1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "УКРСОЦБАНК"про визнання недійсним кредитного договору № 05-456/07 від 16.01.2007 р. - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції.

Суддя