Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого: Мелінишин Г.П.
суддів: Бойчука І.В., Меленко О.Є.
секретаря: Балагури М.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Підвисоцької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Снятинського районного суду від 24 квітня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
У березні 2012 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до Підвисоцької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивував тим, на праві спільної часткової власності членів колгоспного двору його батькові ОСОБА_2 та сестрі ОСОБА_3 належало по 1/2 частині житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 Снятинського району. ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер його батько, внаслідок чого відкрилась спадщина, яка складалась з 1/2 частини житлового будинку та господарських споруд. Спадкоємцями за заповітом став він та його сестра ОСОБА_3, які вступили в управління спадковим майном. Внаслідок смерті ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року відкрилась спадщина, яка складалась з належної їй частини даного житлового будинку та господарських будівель та споруд. Після її смерті спадкоємцем другої черги за законом став він. В шестимісячний строк він подав заяву до державного нотаріуса про прийняття спадщини. Однак у зв'язку з тим, що на спірне будинковолодіння відсутні правовстановлюючі документи йому було відмовлено в оформленні спадщини. Тому просив визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, Снятинського району, Івано-Франківської області.
Рішенням Снятинського районного суду від 24 квітня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що він не прийняв спадщину після смерті батька. Відповідно до вимог діючого на той час Цивільного кодексу України прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Відповідно до довідки Підвисоцької сільської ради він та його сестра вступили в управління спадковим майном. Однак, суд до уваги дану довідку не взяв та не дав належної оцінки доказам, що він після смерті батька доглядав за будинком, обробляв город, користувався автомобілем батька.
Також суд безпідставно позбавив його спадщини після смерті сестри ОСОБА_3 При цьому зазначає, що він не заперечує факту необхідності державної реєстрації права на спадщину. Однак така реєстрація спадкових прав можлива тільки після отримання свідоцтва про право на спадщину, або визнання права на спадщину за рішенням суду. Оскільки нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, він як спадкоємець звернувся в суд з позовом про визнання права власності на майно. Крім того, відповідно до вимог ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
При вирішенні даного спору судом також не враховано вимоги ст.392 ЦК України, згідно яких власник може пред'явити позов про визнання права власності у зв'язку з відсутністю документів на нерухоме майно. При цьому судом не враховано, що спір між спадкоємцями відсутній, на майно крім нього ніхто не претендує, сільська рада проти позову не заперечує і визнає його.
З цих підстав просив рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В засіданні апеляційного суду представники апелянта доводи скарги підтримали, а представник відповідача - визнав з наведених у ній мотивів.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не представлено належних доказів щодо прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_2 та державної реєстрації прав на нерухоме майно та того, що будинковолодіння не було самовільно побудованим. Оскільки він не є власником майна, відповідно його права не були порушені, оспорювані або невизнані, а тому він не має прав, які б підлягали захисту в спосіб, передбачений вимогами ст. 392 ЦК України.
Проте погодитися з такими висновками суду не можна.
Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначаючи як підставу для відмови в позові, що позивач не надав доказів того, що житловий будинок не є самовільно побудованим, суд прийшов до висновку, який не оснований на нормі права та зроблений з порушенням норм процесуального права.
Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, а не на час смерті спадкодавця, оскільки на цей час застосовується законодавство, що стосується лише питання спадкування.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не звернув увагу на те, що будівництво спірного житлового будинку було проведено в 1947 році батьками позивача та його померлої сестри ОСОБА_3
Як вбачається з матеріалів справи, долучених в засіданні апеляційного суду довідки сільської ради від 14.08.2012 року та виписки з погосподарської книги №1 за 1953-1955 рр.(сторінка 92) будинковолодіння належало колгоспному двору, членами якого були ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3. Станом на 15.04.1991 року в ньому проживали ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідно батько та сестра позивача. Правовстановлюючі документи на даний будинок відсутні.
В засіданні апеляційного суду з'ясовано, що за будинком було закріплено земельну ділянку розміром 0,18 га, яку згідно рішення Підвисоцької сільської ради від 31.12.1993 року вирішено передати ОСОБА_2 у власність (п.166 додатку до рішення). За життя ОСОБА_2 Державний акт на право власності на цю ділянку не видавався.
Наведені вище обставини спростовують факт самочинного будівництва спірного будинковолодіння, підтверджують виникнення права власності на житлові будинки, споруди незалежно від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації, а отже віднесення його до об'єкту спадкування.
Тому судом неправильно застосовано до спірних правовідносин норми права, передбачені ст. ст.182, 376 ЦК України та положення Закону України « Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо необхідності державної реєстрації прав спадкодавця на нерухоме майно, які на них не поширюються.
Також в зв'язку з цим необґрунтованими є доводи суду щодо обов'язковості рішень Верховного Суду України згідно ст. 360-7 ЦК України, оскільки наведені рішення передбачають застосування правової норми з приводу спадкування прав, а не щодо виникнення права власності спадкодавця на майно.
Встановлено, що після смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, в будинковолодінні залишилась проживати ОСОБА_3 (а.с. 5, 9).
Рішенням виконкому Підвисоцької сільської ради від 26.01.2006 року внесено зміни у рішення виконкому сільської ради від 22.09.1989 року та вирішено оформити право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 -1/2 частини, ОСОБА_3 - 1/2 частини. Коломийському МБТІ - внести зміни в книгу державної реєстрації та видати свідоцтво права власності на житловий будинок (а.с.4).
З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_2 склав заповітне розпорядження, згідно з яким все належне йому майно, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати і на що він за законом матиме право, заповідав ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 7).
Відповідно до довідки Підвисоцької сільської ради після смерті ОСОБА_2 в управління спадковим майном вступили син ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3 (а.с.8). Інших доказів на спростування цієї обставини судом не здобуто.
Оскільки відповідачем позов було визнано, то , відповідно до п.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Разом з тим, доказом прийняття ОСОБА_3 спадщини після смерті батька є також і свідоцтва про право на спадщину по закону від 19.06.2012 року на автомобіль та грошовий вклад.
Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1, складеного на ім'я ОСОБА_3 12.03.2006 року, та акту підсумкової перевірки відповідності збудованого об'єкта проектній документацій, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та готовності його до експлуатації від 02.11.2011 року спірний будинок відповідає вимогам державних будівельних норм, стандартів і правил ( а.с.15-19).
Крім того, як вбачається з рішення Підвисоцької сільської ради від 09 вересня 2009 року №2-21/2009 ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель площею 0,18 га в АДРЕСА_1. Саме в такому розмірі земельна ділянка і була закріплена за будинковолодінням, що підтверджено даними погосподарської книги №1 за 1953-1955 рр.(сторінка 92). Однак на день смерті ОСОБА_3 Державний акт виготовлено не було.
Встановлено, що в зв'язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належне їй майно. Спадкоємцем другої черги померлої є її брат, позивач по справі. Інших спадкоємців немає.
З матеріалів справи вбачається, що 29.07.2011 року у встановлений законом строк позивач звернувся до Першої Снятинської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті сестри. На підставі цього було відкрито спадкову справу за № 278/2011. Як вбачається з матеріалів справи, 12.10.2011 року Снятинською державною нотаріальною конторою для видачі свідоцтва про право на спадщину заявника зобов'язано подати документ про право власності спадкодавця на нерухоме майно та витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки згідно довідки Коломийського МБТІ № 51950 від 06.10.2011 року приватної власності на спірне будинковолодіння не зареєстровано.
В засіданні апеляційного суду з'ясовано, що ОСОБА_1 частково оформив свої спадкові права, зокрема на грошові вклади та автомобіль марки ВАЗ-21011, 1980 року випуску, належні спадкодавцеві, що підтверджується відповідними свідоцтвами про право на спадщину за законом від 19.06.2012 року. На спірний будинок свідоцтво про право на спадщину не видано у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 вправі був звернутись у суд за захистом своїх порушених прав відповідно до вимог ст. 392 ЦК України.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом встановлено неповно, висновки суду щодо відмови в позові суперечать зібраним та представленим сторонами доказам, невірно застосовані норми матеріального права, у зв'язку із чим рішення підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
На підставі наведеного керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Снятинського районного суду від 24 квітня 2012 року скасувати. Ухвалити нове рішення , яким позов ОСОБА_1 до Підвисоцької сільської ради про визнання права власності на спадкове майно задовольнити. Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 Снятинського району вартістю 9999 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: І.В. Бойчук
О.Є. Меленко
__________________________________________________________________________________________________________________
Справа №914/759/2012 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С.О.
Провадження № 22ц/0990/1284/2012 Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
Категорія 37