У х в а л а
іменем україни
01 серпня 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів: Журавель В.І., Маляренка А.В.,
Мазур Л.М., Писаної Т.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» до ОСОБА_3 про зобов'язання привести житлове приміщення у належний стан, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду м.Києва від 13 червня 2012 року,-
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2011 року КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» звернулось до суду з позовом, у якому на підставі ст.ст. 152, 177, 179 ЖК України просило зобов'язати ОСОБА_4 привести у належний стан квартиру АДРЕСА_1, зокрема: у кухні відновити цегляну ділянку підвіконної частини та віконно-дверний блок.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач є власником вказаної вище квартири і самовільно, без відповідних погоджень і дозволів вчинила внутрішньє перепланування квартири, чим порушила Правила користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями.
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 12 березня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду м.Києва від 13 червня 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_3 привести у належний стан квартиру АДРЕСА_1, зокрема: у кухні відновити цегляну ділянку підвіконної частини та віконно-дверний блок.
Вирішено питання про судові витрати.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення місцевого суду від 12 березня 2012 року, мотивуючи свої доводи порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» є неналежною стороною у справі. Зокрема, суд вважав, що позивач, як балансоутримувач житлового багатоквартирного будинку, не має права ставити перед судом питання про приведення житлового приміщення в квартирі, яка належить громадянинові, у попередній належний стан у разі здійснення перепланування без дозвільної документації, оскільки вирішення питання про надання дозволу на внутрішньо квартирне перепланування віднесено діючим законодавством до компетенції інших державних органів.
Скасовуючи рішення місцевого суду і задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд зазначив, що саме балансоутримувач житлового фонду забезпечує належну експлуатацію та утримання майна, яке перебуває у нього на балансі. При цьому, вважав, що саме відповідач повинна була довести суду, що не здійснювала перепланування у придбаній нею у 1994 році квартирі.
Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №11 роз»яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Суди зазначених вимог закону не дотрималися і ухвалили судові рішення, які не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України.
Так, відповідно до ст. 179 ЖК України користування будинками державного й громадського житлового фонду, а також приватного житлового фонду та утримання їх здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями. Пунктом 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45, передбачено, що власник наймач (орендар) приміщень житлових будинків має право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.
Пунктом 1.4. Правил утримання житлових будинків та прибудинкової території, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2002р. № 76 передбачено, що переобладнання та перепланування жилих будинків, жилих і нежилих в будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів відповідно до законодавства. Власник наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого в жилому будинку приміщення, що припустив самовільне переобладнання або перепланування, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.
Згідно з п.п. 1.4.2. Правил утримання житлових будинків та прибудинкової території, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17 травня 2002 року № 76 (з наступними змінами і доповненнями) переобладнання жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень містить у собі - улаштування в окремих жилих будинках, жилих і нежилих у жилих будинках приміщеннях індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переобладнання туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.
До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення та розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків (пп. 1.4.3. вказаних Правил).
Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування.
Крім того, відповідно до п.п. 1.2.1 Правил забудови міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 27 січня 2005 року № 11/2587, перепланування (переобладнання) квартир, нежилих приміщень - це ремонтно-будівельні роботи, що провадяться за відповідними проектами із зміною фізичних параметрів цих приміщень, знесенням або перенесенням внутрішніх легких некапітальних перегородок, улаштування нових елементів і деталей, прорізів без втручання у зовнішні стіни, міжповерхові перекриття та інші несучі конструкції житлового будинку з метою поліпшення благоустрою квартири, її експлуатаційних теплотехнічних та інших показників без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у цьому будинку.
Судами встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 1994 року.
В акті від 12 травня 2011 pоку, складеному майстрами технічних дільниць №№ 5, 6, 7 КП «РЕО-8» вказано, що в квартирі АДРЕСА_1 за зазначеною вище адресою проведені ремонтні роботи, які пов'язані з переплануванням, зокрема, у приміщенні кухні демонтовано цегляну ділянку підвіконної частини та розширений дверний проріз за рахунок демонтування віконно-дверного блоку, проектно-дозвільна документація на перепланування квартири відсутня, при візуальному огляді квартири деформаційних пошкоджень несучих конструкцій не виявлено, технічний стан квартири задовільний.
Відповідно до ч. 2 ст. 383 ЦК України, ст.152 ЖК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Звертаючись до суду з даним позовом, КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» посилалося на ст.100 ЖК України, згідно з якою переобладнання і перепланування допускається за згодою наймача, членів сім»ї, які проживають разом з ним, та наймодавця і з дозволу власника будинку.
З матеріалів справи вбачається, що будинок АДРЕСА_2, належить до власності територіальної громади м.Києва, знаходиться на балансі КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» та обслуговуванні КП «РЕО-8».
Втім, вирішуючи спір, суд першої інстанції, у порушення вимог ст. 33 ЦПК України, не залучив до участі у справі власника будинку.
Заслуговують на увагу і доводи скарги про те, що місцевий суд не перевірив доводи відповідача з приводу того, що перепланування проводилося попереднім власником квартири.
Посилаючись у позовній заяві на те, що ОСОБА_3 вчинила внутрішньє перепланування квартири АДРЕСА_1, позивач, при цьому, не надав, а суд не витребував копію технічного паспорту БТІ на конкретну квартиру.
Крім того, п.4.1.2 статуту КП «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м.Києва» передбачено, що метою діяльності підприємства є організація контролю за утриманням, експлуатацією, забезпеченням збереження житлових і нежитлових будинків з прилеглими територіями територіальної громади Святошинського району м.Києва на договірних засадах з власником.
Втім, суд не витребував і не дослідив вказаний договір між підприємством та власником будинку, безпідставно відмовив представнику ОСОБА_3 у задоволенні клопотання про витребування доказів і виклик свідків та закінчив розгляд справи.
Наведене свідчить, що суди взагалі ухилилися від з'ясування обставин, що свідчить про недотримання встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, допустили порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Разом з тим, аналізуючи зміст рішення суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що воно не відповідає вимогам ст.ст. 213, 214, 316 ЦПК України.
Так, згідно з вимогами ст.316 ЦПК України, у мотивувальній його частині повинно бути викладено мотиви скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та не оспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назву, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" роз'яснено, що посилання в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав установленими, чи на невідповідність висновків суду обставинам справи підлягає перевірці апеляційним судом шляхом дослідження доказів, яким, на думку особи, що подала апеляційну скаргу, суд першої інстанції не дав оцінки або дав неправильну оцінку. У разі ухвалення нового рішення суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині рішення дає оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, а також новим доказам, якщо вони досліджувалися, в їх сукупності за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК України.
Між тим, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд застосував норми ст.614 ЦК України за відсутності в матеріалах справи навіть договору про надання позивачем послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
У зв'язку із наведеним, колегія суддів вважає, що, у порушення вимог ст. ст. 10, 212-214 ЦПК України, суд як першої, так і апеляційної інстанції при перегляді рішення, належним чином доводів позивача та заперечень відповідача по суті позовних вимог не перевірили.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду м.Києва від 13 червня 2012 року та рішення Святошинського районного суду м.Києва від 12 березня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: В.І. Журавель
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
Т.О. Писана