Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 серпня 2012 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів: Журавель В.І., Маляренка А.В.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договорів недійсними, усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні будинком, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 05 червня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі по тексту позивач, банк) звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 10 листопада 2006 року між позивачем та ОСОБА_6, як позичальником був укладений кредитний договір, зобов'язання за яким позичальник порушує, оскільки несвоєчасно сплачує кошти за користування кредитом. Внаслідок чого виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути на підставі ст. 526 ЦК України. Вимоги до ОСОБА_7 мотивовані тим, що відповідачка згідно з умовами договору поруки від 10 листопада 2006 року поручилась перед банком за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим позивач на підставі ст. 543 ЦК України просить стягнути заборгованість солідарно.
Заперечуючи проти первісного позову відповідачі звернулись до суду з зустрічними вимогами про визнання недійсними кредитного договору №48/П/63/2006-840 від 10 листопада 2006 року, та укладених в забезпечення його виконання договорів поруки та іпотеки від 10 листопада 2006 року, керуючись положеннями частин 1-3, 5 і 6 ст. 203 та ст. 215 ЦК України. Крім того, на предмет іпотеки зареєстрована заборона відчуження, що на думку позичальника порушує його право користування належним йому майном, у зв'язку з чим заявлена вимога про усунення перешкод у користуванні майном.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 травня 2011 року, первісні позовні вимоги задоволені в повному обсязі, у задоволені зустрічного позову відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 травня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2010 року відхилено, рішення місцевого суду залишене без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2011 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження.
Ухвалами апеляційного суду Київської області від 16 червня 2011 року ОСОБА_7 було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2010 року та прийнято апеляційну скаргу до провадження. Ухвалою апеляційного суду Київської області від 05 червня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, оскаржуване рішення місцевого суду залишене без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить вказані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і передати справу на новий розгляд.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Положеннями статей 10 та 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами, та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Судами встановлено, що між банком та ОСОБА_6 був укладений 10 листопада 2006 року кредитний договір №48/П/63/2006-840, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 1000000,00 доларів США зі сплатою за користування кредитом 9,5 % річних та 0,35 % плати за управління кредитом. Строк повернення кредиту обумовлено 09 листопада 2024 року.
В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, можливих санкцій позичальник уклав договір іпотеки: житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 загальною площею 227 кв. м; земельної ділянки, що знаходиться АДРЕСА_1 загальною площею 0,19 га; чотирикімнатної квартири, що знаходиться в АДРЕСА_2 площею 171 кв. м.
ОСОБА_7 поручилась перед кредитором, яким є банк, за належне виконання позичальником зобов'язань за умовами кредитного договору №48/П/63/2006-840 відповідно до договору поруки від 10 листопада до цього кредитного договору.
Вказані обставини підтверджені документально та не заперечуються сторонами.
Однак, встановивши, що позичальник порушив зобов'язання кредитного договору, суди попередніх інстанцій в порушення вимог статей 213-215 ЦПК України не встановили розмір заборгованості та період, за який підлягає стягненню заборгованість.
Так, заявляючи до стягнення 1162034,73 дол. США, що в гривневому еквіваленті станом на 13 липня 2009 року складає 8859817,60 грн, позивач обґрунтовуючи суму боргу надав розрахунки з 30 листопада 2005 року (а.с. 10, 11 Т.1), в той час, як сам договір кредиту датований 10 листопада 2006 року (а.с. 7, 8 Т.1).
Крім того, пунктом 3.1 спірного кредитного договору передбачено, що надання кредиту проводиться шляхом видачі готівки позичальнику через касу банку при наявності належним чином оформленої заяви на видачу готівки. Моментом надання кредиту, згідно з п. 3.2 цього договору, вважається день утворення заборгованості на позичковому рахунку позичальника НОМЕР_1, відкритому у філії ВАТ КБ «Надра» ОСОБА_9
Таким чином, оскільки момент надання кредиту в умовах договору не пов'язаний з датою його укладення, обставина щодо моменту надання кредиту підлягає встановленню в судовому засіданні. Оскільки вказана обставина місцевим судом взагалі не встановлена, не виявляється можливим перевірити правильність нарахування заявлених до стягнення сум.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачі заперечували проти вірності наведеного позивачем розрахунку за період із листопада 2005 року, на що суд ніяк не відреагував. Крім того, відповідачі заперечували проти нарахування комісії за користування кредитом у розмірі 0,35 %, оскільки додатковою угодою №2 від 10 квітня 2007 року до спірного кредитного договору внесено зміни до п. 1.3.2 щодо розміру плати за управління кредитом на розмір, що становить 0,0 % (а.с. 286 Т.1). Суд на вказане уваги не звернув, не навів мотивів, з яких відхилив це заперечення.
Суд також не звернув уваги на наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідно до якого зменшено розмір заявленої до сплати суми.
Враховуючи наведене рішення місцевого суду в частині первісних позовних вимог не можна вважати обґрунтованим та повним, оскільки не встановлені фактичні обставини щодо періоду та розміру заборгованості, яка підлягає до стягнення. Апеляційний суд в порушення вимог статей 213-215, 303 ЦПК України доводів апеляційної скарги не перевірив та залишив рішення в цій частині без змін.
За таких обставин ухвалені у справі судові рішення в частині первісних позовних вимог підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
У силу ч. 2 ст. 348 ЦПК України підлягає скасуванню й ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2011 року про відмову ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження у цій справі.
Оскаржувані судові рішення в частині вирішення зустрічних позовних вимог відповідають вимогам закону й підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 336, 338, 348 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2011 року в справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання договорів недійсними, усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні будинком скасувати.
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 23 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 05 червня 2012 року в частині позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
У решті оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: В.І. Журавель
Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
Т.О. Писана