Справа № 22ц/0590/8686/12 Головуючий у 1 інстанції - Цукуров В.П.

Категорія 57 Доповідач - Агєєв О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2012 року м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Будулуци М.С., Агєєва О.В.

при секретарі Яменко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 липня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання дій щодо встановлення та експлуатації камери спостереження без дозволу та повідомлення позивача, збір з її допомогою конфіденційної інформації про позивача та членів його родини, як такі, що порушують право на недоторканість особистого і сімейного життя, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

ВСТАНОВИВ:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про визнання дій щодо встановлення та експлуатації камери спостереження без дозволу та повідомлення позивача, збір з її допомогою конфіденційної інформації про позивача та членів його родини, як такі, що порушують право на недоторканість особистого і сімейного життя, відновлення становища, яке існувало до порушення відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволеня позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції невірно розтлумачив ст.382 ЦК України, згідно якої власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, та не звернув увагу на те, що відповідач використовує спільне майно на власний розсуд без дотримання прав співвласників.

Рішення суду за тими ж підставами суперечить раніш прийнятому рішенню апеляційного суду Донецької області від 08.05.12р. яким встановлено використання тамбуру спільно співвласниками, за взаємною згодою.

При постановленні рішення суд не врахував положення ст.41 Конституції України, ст.319, 321 ЦК України, згідно яких використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян. Судом не вірно надана оцінка фотознімку, згідно якого об`єктив камери спрямований на вхідні двері ОСОБА_1, дійшов невірного висновку, що він зроблений домофоном та не врахував, що позивач може робити фотознімки з відбитками моментів приватного життя позивача, що на думку апелянта є порушенням права на таємницю особистого життя, втручанням в особисте та сімейне життя позивача та членів його сім`ї.

Суд не прийняв до уваги посилання позивача на рішення Конституційного суду України від 20.01.12р. № 2-рп/2012, згідно якого інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї; збирання конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя та не вірно оцінивши правову норму, яка підлягає застосуванню до правовідносин, зазначених у позовній заяві, послався в рішенні суду на Постанову Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.09р. в якій йде мова про поширення інформації, а не про її збір.

Також апелянт зазначає, що право на невтручання в особисте і сімейне життя регулюється ст.5 Закону України «Про захист персональних даних», ч.2 ст.11 Закону України «Про інформацію», ч.1 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також міжнародно-правовими актами, до яких належать Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. (стаття 8) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966р. (пункт 1 стаття 17). Суд також не прийняв до уваги, що з 01.07.12р. посилена відповідальність за незаконне збирання конфіденційної інформації.

Вважає висновок суду про те, що позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження факту порушення права на недоторканість особистого життя через встановлення та експлуатацію відповідачем камери спостереження не відповідає дійсності.

Крім того зазначає, що обраний ним спосіб захисту відповідає п.п.1, 3, 4 ч.2 ст.16 ЦК України та рішенням апеляційного суду Донецької області від 08.05.12р. за аналогічним позовом ОСОБА_3 такий спосіб захисту визнано таким, що ґрунтується на законі.

Апелянт в засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідач не погодився з доводами апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа в судовому засіданні апеляційного суду не заперечувала проти задоволення апеляції.

Судом першої інстанції встановлено, що в загальному тамбурі квартир АДРЕСА_1 м. Донецька ОСОБА_3 встановлений домофон, обладнаний камерою відеоспостереження.

Відповідно до технічної документації, даний домофон не обладнаний пристроями, які надають можливість робити знімки і відеозаписи з камер, які підключені до нього /а.с. 50-53/.

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 м. Донецька відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2008 року (а.с.46).

Власником квартири АДРЕСА_1 в м. Донецьку є ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Головним управлінням благоустрою та комунального обслуговування Донецької міської ради від 07.06.2007 року, №287/21 /а.с. 42/.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 29.08.2008 року, ОСОБА_5 змінила прізвище на «ОСОБА_5» /а.с. 40/.

Довідкою ОСББ «Мега-Дом» визначено, що за вказаною адресою зареєстрованих немає, фактично мешкають ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 /а.с. 41/.

Сторонами визнано той факт, що позивач не є власником квартири АДРЕСА_1 в м. Донецьку, а лише фактично там мешкає.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання дій щодо збору з допомогою камери спостереження конфіденційної інформації про позивача та членів його родини, як таких, що порушують право на недоторканість особистого і сімейного життя, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не доведено, що відповідач спостерігає за його приватним життям, здійснює збирання конфіденційної інформації, не надано жодного доказу щодо порушення суб'єктивних цивільних прав відповідачем з приводу встановлення камери відеоспостереження, а також будь-яких доказів того, що ОСОБА_3 використовує інформацію всупереч інтересам позивача і це призводить до негативних наслідків. Встановивши наявність можливості бачити те, що діється в спільному тамбурі, не заборонена, суд дійшов висновку що встановлення та експлуатація камери спостереження не може свідчити про збирання, зберігання, використання і поширення інформації про позивача.

Крім того, суд зазначив, що вимоги позивача про визнання дій щодо встановлення та експлуатації камери спостереження без дозволу та повідомлення позивача, збір з допомогою камери спостереження конфіденційної інформації про позивача та членів його родини, як такі, що порушують право на недоторканість особистого і сімейного життя не є способом захисту у розумінні ст. 15,16 ЦК України.

Встановивши в рішенні суду, що встановлення та експлуатація позивачем камери відеоспостереження у загальному тамбурі не порушує законних прав та свобод ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання демонтувати даний пристрій є необґрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.

Частиною 2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою, зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Відповідно до ст.382 ЦК України власникам квартир у багатоквартирного житлового будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, що обслуговують більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють, користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дійсно, відповідно до статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Частиною 2 статті 34 Основного Закону визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

Згідно статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Разом з тим, ст.19 ЦК України передбачено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватись договором або актами цивільного законодавства.

Як вбачається з позовної заяви, позивач ставив питання про визнання дій щодо встановлення та експлуатації камери спостереження без дозволу та повідомлення позивача, збір з її допомогою конфіденційної інформації про позивача та членів його родини, як такі, що порушують право на недоторканість особистого і сімейного життя, відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом демонтажу відеокамери.

Сфера особистого життя визначається різними (не лише юридичними) критеріями. Особисте життя кожної людини завжди неповторне, є індивідуальним і відрізняється від особистого життя будь-якої іншої людини. Особисте життя особи, в тому числі і в зазначеній сфері, охороняється нормами цілої низки галузей права.

Особисте життя, як об'єкт цивільно-правової охорони охоплює як самі реальні явища і відносини, так і інформацію про них, а тому завдання цивільно-правової охорони в одних випадках зводяться до забезпечення свободи власного розсуду в індивідуальній життєдіяльності, виключення втручання в особисте життя, в інших - до недопущення збору, поширення інформації про особисте життя особи, забезпечення цивільно-правовими засобами збереження таємниці особистого життя.

Цивільно-правова охорона особистого життя здійснюється з використанням як засобів захисту, так і засобів відповідальності.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до змісту наведеної норми захист - це правовий засіб, що настає за порушенням і тягне за собою відновлення відповідного суб'єктивного права, і включає реалізацію наданих законом можливостей щодо здійснення приватною особою на свій розсуд захисту своїх прав та інтересів з обранням відповідних способів та засобів захисту.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 ст.16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів і зазначений перелік не є вичерпним. Розгляд справ судом регламентований нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім того, відповідно до статті 4 Кодексу суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ч.1 ст.11 Кодексу, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, позивач реалізував своє право на захист порушеного права шляхом звернення до суду. Між тим, цивільно-правова відповідальність відповідача настає у випадку доведеності позивачем перед судом обставин, на які останній посилається як на підставу своїх вимог.

Дані вимоги закріплені в ч.ч.1, 4 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, позивач не довів в суді (з наданням належних та допустимих доказів) факту збирання, зберігання (як це визначено Законом - ст.1 ЗУ «Про інформацію») та використання відповідачем конфіденційної інформації (т.б. інформації про особисте та сімейне життя позивача).

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 10 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий:

Судді: