РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
_____________________________________________________________________
Справа №: 22-ц/0191/77/2012Головуючий суду першої інстанції:Лошакова Т.А.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Притуленко О. В.
РІШЕННЯ
"10" серпня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіПритуленко О.В.,
СуддівЛоманової Л.О., ОСОБА_4,
При секретаріШиловій К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Феодосія цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 (третя особа - Кримське регіональне підприємство «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації») про встановлення факту проживання однією сім'єю, визначення розміру часток у спільному майні, розподіл майна в натурі, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 2 грудня 2011 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_7, зазначивши, що з травня 2003 року по червень 2008 року вона проживала із ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Мають двох спільних дітей - дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. На грошові кошти, отримані від продажу належного їй будинку АДРЕСА_1, на земельній ділянці по АДРЕСА_2, орендованій ОСОБА_7 у Коктебельській селищній ради, нею та відповідачем за спільні кошти були побудовані два будинки, почато будівництво третього будинку. В 2006 році будинки літ. «А» і «Б» прийняті в експлуатацію.
Посилаючись на наведене, просила суд встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 в період з травня 2003 року по червень 2008 року, та визначивши частки сторін у спільно нажитому майні, поділити вказане нерухоме майно з реєстрацією за нею права власності на двоповерховий будинок літ. «А». При поділі майна вважає, що її частка повинна бути збільшена за рахунок того, що з нею проживають неповнолітні діти, на утримання яких відповідач матеріальної допомоги не надає.
Крім того, просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Коктебельською селищною радою та ОСОБА_7 29 березня 2002 року.
Згодом ОСОБА_6 доповнила позов вимогами про визнання незаконним рішення Коктебельської селищної ради №524 від 16 лютого 2006 року, на підставі якого ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на нерухомість, розташовану по АДРЕСА_2; визнання недійсним вказаного свідоцтва, а також Державного акту про право власності на земельну ділянку за вказаною адресою.
У серпні 2011 року ОСОБА_6 подала уточнений позов, в якому остаточно просила суд: встановити факт її спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_7 в період з 1991 року до червня 2008 року; визначити розмір часток у спільно нажитому майні сторін та здійснити поділ майна в натурі, виділивши їй частку, що складається з двоповерхового будинку літ. «А» та літньої кухні літ. «Г», розташованих по АДРЕСА_2; зобов'язати Кримське регіональне підприємство «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» здійснити реєстрацію права власності за нею на вказане майно; визнати незаконним рішення Коктебельської селищної ради №524 від 16 лютого 2006 року; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 17 березня 2006 року, видане на ім'я ОСОБА_7, а також визнати незаконним та скасувати Державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, виданий відповідачу.
Ухвалою суду від 15 вересня 2011 року, на підставі заяви позивачки, позов в частині визнання незаконним рішення Коктебельської селищної ради №524 від 16 лютого 2006 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 17 березня 2006 року, визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_2, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2002 року залишений без розгляду.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 2 грудня 2011 року позов ОСОБА_6 задоволений. Суд вирішив: встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з травня 2003 року по червень 2008 року з метою поділу спільно нажитого майна; визнати за ОСОБА_6 право власності на 78/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2; виділити ОСОБА_6 в домоволодінні НОМЕР_1 житловий будинок літ. «А», кухню літ. «Г», вбиральню-душ літ. «Д», що становить 78/100 частин; виділити ОСОБА_7 в домоволодінні НОМЕР_1 житловий будинок літ. «Б», мансарду над літ. «Б», сарай літ. «В», вигрібну яму №1, що становить 22/100 частини. Одночасно судом вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову в позові.
Не заперечуючи факту проживання з позивачкою однією сім'єю, апелянт, разом з тим, вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що спірне майно у повному обсязі придбане в період проживання сторін у фактичних шлюбних відносинах, суперечить матеріалам справи. Зазначає, що при вирішенні спору суд не врахував матеріали первісної інвентаризації, згідно якої житлові будинки літ. «А» і «В» були побудовані до липня 2004 року. Отже, домоволодіння в цілому не може бути визнано спільною сумісною власністю сторін.
Крім того, на думку апелянта, суд дав неналежну правову оцінку і іншим доказам, зібраним у справі, зокрема показанням свідків, з якими у нього існують неприязні відносини.
В засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта уточнив, що рішення суду оскаржується в частині визначення часток сторін у спільно нажитому майні та його поділу.
ОСОБА_6 подала заперечення на скаргу, вважає доводи апелянта необґрунтованими, просить скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.
Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційній суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення (ч.3 ст.303 ЦПК України)
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 5 частини 1 статті 256 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
З аналізу зазначеної норми закону слідує, що встановлення цього факту судом можливе у випадку, коли потрібно вирішити питання про розподіл спільно набутого майна (ст. 74 СК України).
Відповідно до положень ст. 74 СК України (який набрав чинності з 1 січня 2004 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
При застосуванні ст. 74 СК України слід враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому в іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю (спільне проживання, спільне ведення домашнього господарства та спільний бюджет, придбання майна для потреб сім'ї).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із доведеності факту сумісного проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однією сім'єю на момент будівництва спірного домоволодіння та наявності підстав для його розподілу між сторонами.
При цьому суд відступив від рівності часток сторін у праві спільній сумісній власності на майно (посилаючись на те, що з ОСОБА_6 проживають неповнолітні діти) і збільшив частку позивачки до 78/100 частин.
Рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим, оскільки воно не засновано на законі.
Згідно ч.2 ст.74 СК України на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
За змістом ч.3 ст. 70 СК України частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвітку та лікування.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя також за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї (ч.2 ст.70 СК України).
Як слідує з матеріалів справи, право власності на домоволодіння по АДРЕСА_2, яке складається з: житлового будинку літ. «А», житлового будинку літ. «Б», господарських споруд літ. «В», літ. «Г», літ. «Д» і №1, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Коктебельською селищною радою 17 березня 2006 року відповідно до рішення №524 від 16 лютого 2006 року, зареєстроване за ОСОБА_7
Дійшовши правильного висновку про спільне будівництво житлових будинків за вказаною адресою під час спільного проживання сторін однією сім'єю, суд разом з тим, не врахував відсутність в матеріалах справи доказів того, що розмір аліментів, які відповідач сплачує на користь позивачки на утримання дітей, є недостатнім. Не встановив суд також і інших обставин для відступу від засади рівності часток.
Оскільки правових підстав для зміни розміру часток сторін у спільно нажитому майні не було, суд апеляційної інстанції, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в цій частині, на підставі ч.3 ст.303 ЦПК України вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги і вирішити питання про підставність відступу від засади рівності часток сторін.
За таких обставин ухвалене у справі рішення в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на 78/100 частин домоволодіння АДРЕСА_2 та поділ вказаного домоволодіння в натурі виходячи з такого розміру часток підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення вказаних вимог на підставі ст.ст.74, 69-71 СК України.
Аналізуючи сукупність зібраних у справі письмових доказів та показань свідків, колегія суддів дійшла висновку, що частки сторін у праві спільної сумісної власності на домоволодіння АДРЕСА_2, прийняте в експлуатацію рішенням Коктебельської селищної ради №524 від 16.02.2006 року, є рівними, оскільки сторони не довели протилежного.
Надані сторонами докази, зокрема: акти, складені сусідами про сумісне проживання сторін; рішення Кіровського районного суду від 23 грудня 2003 року про визнання дійсним договору продажу позивачкою у травні 2003 року будинку в м.Старий Крим; квитанції про придбання будівельних матеріалів; матеріали судових експертиз; відомості про отримання позивачкою спадщини після смерті батька; рішення Коктебельської селищної ради №1405 від 24.04.2001 року про передачу в оренду ОСОБА_7 земельної ділянки по АДРЕСА_2 (на підставі рішення № 219 від 19.08.2004 року присвоєна нова адреса: АДРЕСА_2) для обслуговування житлового будинку; договір оренди цієї земельної ділянки від 29.03.2002 року; інвентарна справа на домоволодіння, довідки № 533 від 04.04.2006 та №192 від 04.06.2009 року про склад сім'ї відповідача та позивачки; рішення Феодосійського міського суду АРК від 01 жовтня 2008 року про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання двох дітей (а.с. 18, 23, 27, 29, 32-34 43-54,77-97, 98-113, 131-146, 180, 218-219, 221, 222, 223, 225, 242, 243 - том 1, а.с. 53-65 - том 2), а також показання свідків, не свідчать про наявність правових підстав для відступлення від засади рівності часток сторін.
Згідно висновку додаткової судово-будівельної експертизи № 456/457 від 18 червня 2012 року поділ спірного домоволодіння, яке складається з житлового будинку літ. «А», навісів «а», «а1», ганку, житлового будинку «Б», мансарди надБ, сараю «В», літньої кухні «Г», вбиральні-душу «Д», вигрібної ями №1, можливо здійснити з незначним відступом від ідеальних часток і переплануванням. Перепланування погоджено з органом місцевого самоврядування (рішення виконавчого комітету Коктебельської селищної ради № 259 від 19.07.2012 р.).
При вирішенні питання про спосіб поділу вказаного майна, колегія суддів бере до уваги вимоги позову, те що позивачка з дітьми не проживає у спірному домоволодінні з 2008 року, а відповідач з сім'єю фактично займає житловий будинок літ. «Б», що в засіданні суду апеляційної інстанції встановлено в безспірному порядку.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне виділити із спірного майна у власність відповідача житловий будинок літ. «Б», мансарду, частину житлового будинку літ. «А», сарай «В», літню кухню «Г», вбиральню-душову літ. «Д», Ѕ частину вигрібної ями №1; у власність позивачки виділити: частину житлового будинку літ. «А», навіси «а», «а1», ганок, Ѕ частину вигрібної ями №1. Обов'язок з проведення перепланування будинку літ. «А» покласти на відповідача. Після поділу домоволодіння право спільної сумісної власності сторін припинити на підставі ч.3 ст.372 ЦК України.
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_7 у дохід держави недоплаченого судового збору в розмірі 1123 грн. підлягає скасуванню на підставі ч.5 ст.88 ЦПК України, оскільки при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд не врахував, що при подачі позову державне мито позивачкою було сплачено у повному обсязі і правових підстав для додаткового стягнення державного мита у дохід держави не має.
З урахуванням наведеного, керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у місті Феодосії
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 2 грудня 2011 року в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на 78/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2 та поділ вказаного домоволодіння в натурі скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення вказаних вимог.
Визнати домоволодіння АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з рівним розміром часток у праві спільної сумісної власності, припинивши право власності ОСОБА_7 на домоволодіння в цілому, та поділити це майно в натурі:
виділити ОСОБА_6 частину житлового будинку літ. «А», а саме: тамбур «І» площею 4,0 кв.м, жилу кімнату №2 площею 10,8 кв.м., санвузол №3 площею 3,4 кв.м., 1/2 частину кухні №1 площею 5,8 кв., коридор №6 площею 6,5 кв.м., літні кімнати №7 площею 16,9 кв.м., №8 площею 13,1 кв.м., №9 площею 12,0 кв.м., санвузол №10 площею 4,0 кв.м., навіс літ. а», навіс літ. «а1», ганок, 1/2 частини вигрібної ями №1, що в цілому складає 53/100 частин домоволодіння загальною вартістю 439694 грн. та визнати за ОСОБА_6 право власності на вказану частку домоволодіння.
виділити ОСОБА_7 житловий будинок літ. «Б», мансарду над житловим будинком літ. «Б», частину житлового будинку літ. «А» у вигляді жилої кімнати №5 площею 10,9 кв.м., санвузол №4 площею 3,4 кв.м., 1/2 частину літньої кухні №1 площею 5,8 кв.м., сарай літ. «В», літню кухню літ. «Г», вбиральню-душову літ. «Д», 1/2 частки вигрібної ями №1, що складає 47/100 домоволодіння загальною вартістю 385520 грн., та визнати за ОСОБА_7 право власності на вказану частку домоволодіння.
Після поділу домоволодіння право спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 припинити.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошову компенсацію 27087 грн. - компенсацію різниці вартості між частинами домоволодіння.
Зобов'язати ОСОБА_7 виконати наступне перепланування житлового будинку літ. «А»:
1. віконний проріз в приміщенні №1 переобладнати у вхідний дверний проріз та встановити дверний блок зі заскленим полотном;
2. перенести перегородку в приміщенні №1 та обладнати 2 приміщення площею 5,8 кв.м. кожне;
3. закласти дверний проріз між приміщеннями №1-№5 та пробити дверний проріз між приміщеннями №1-№5.
Рішення в частині стягнення з ОСОБА_7 у дохід держави недоплаченого судового збору в розмірі 1123 грн. скасувати.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили
О.В. Притуленко Л.О. Ломанова І.В. Кустова