АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/2390/1665/12Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 51 Марцішевська О.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Трюхан Г. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоТрюхана Г.М.

суддівМагди Л.Ф., Сіренка Ю.В.

при секретаріБурдуковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Державного підприємства «Черкаське будівельно-монтажне управління» за участю військового прокурора Черкаського гарнізону про стягнення заборгованості з підзвітних сум, компенсації втрати частини доходів за затримку у виплаті заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відсотків за прострочення виконання грошового зобов'язання, моральної шкоди.

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 в листопаді 2011 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що працював з 12.03.2002 року заступником начальника військової частини А3037, яка була в 2005 році реорганізована в ДП «ЧБМУ», 14.12.2010 року звільнений за п.1 ст. 36 КЗпП України. В період роботи зарплата виплачувалась йому несвоєчасно з серпня 2008 року, при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок про зарплаті, заборгованість склала 53596, 08 грн, та не виплачена заборгованість по підзвітним сумам 1917,71 грн, чим порушені права та законні інтереси позивача, внаслідок порушення трудових прав позивачу завдана моральна шкода. Просив суд стягнути заборгованість по зарплаті в сумі 38949,69 грн, заборгованість по підзвітним сумам 1917,71 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 72737,71 грн, компенсацію втрати частини доходів в зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 8383,82 грн, 3% річних від простроченої сумі в сумі 2769,80 грн, моральну шкоду в сумі 19474,85 грн оплату судових витрат покласти на відповідача.

Згідно заяви від 23.01.2012 року до справи вступив військовий прокурор Черкаського гарнізону для представництва інтересів ДП «Черкаське будівельно монтажне управління».

В наданій суду заяві про зміну позовних вимог від 23.04.2012 року позивач зменшив позовні вимоги та відізвав вимогу про стягнення боргу по зарплаті, оскільки це питання врегульоване господарським судом у справі про банкрутство ДП «ЧБМУ», просив стягнути з відповідача заборгованість по підзвітним сумам 1917,71 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 51822,80 грн за період з 15.12.2010 р. по 23.04.2012 р., компенсацію витрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 1717,64 грн за період з 01.06.2008р. по 01.02.2010 р. 3% річних від простроченої суми в сумі 2769, 80 грн, моральну шкоду в сумі 26798,04 грн, розмір якої позивачем обчислений в половинному розмірі від заборгованості по зарплаті на момент звільнення, судові витрати в розмірі 1500 грн на проведення судової економічної експертизи.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2012 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ДП «Черкаське будівельно-монтажне управління» на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 2681,12 грн, моральну шкоду 1000 грн, судові витрати 1500 грн, всього стягнуто 5181,12 грн.

Стягнуто з ДП «Черкаське будівельно-монтажне управління» в доход держави судовий збір в сумі 188,20 грн.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення суду, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Розглядаючи справу по суті, районний суд прийняв міри до повного, всебічного вияснення дійсних обставин справи.

При цьому, судом встановлено і підтверджено висновком судово-економічної експертизи № СЕ 2012/004 від 09.04.2012р., що на момент звільнення позивача 14.12.2010р. документально підтверджувалась даними бухгалтерського обліку заборгованість з підзвітних сум в розмірі 1917,71 грн., яка виникла в результаті накопичення сум, внаслідок використання ОСОБА_6 власних коштів на придбання пального, малоцінних та швидкозношувальних предметів, оплату інших потреб, за період з 30.12.2009р. по 14.10.2010р. Вказана кредиторська заборгованість є поточним зобов'язанням, термін виплати якої повинен був наступити, у семиденний строк від дня пред'явлення ОСОБА_6 вимоги про її погашення.

Суд обґрунтовано зазначив, що позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості не підлягають до задоволення, оскільки заявлені з пропуском передбаченого ст.233 КЗпП України строку звернення до суду, оскільки з моменту виникнення даної заборгованості 14.10.2010р. та звільнення 15.12.2010р., тобто припинення трудового договору, в період дії якого виникла вказана заборгованість, до пред'явлення позову про її стягнення в листопаді 2011 року минуло понад 3 місяці, підстави для поновлення пропущеного строку відсутні, відповідного клопотання позивачем не порушувалось.

Суд також зазначив, що при провадженні в господарському суді справи про банкрутство відповідача розглядалась заява ОСОБА_6 від 12.05.2011 р. про визнання його кредитором на суму боргу, яка включала заборгованість з підзвітних сум в розмірі 1917,71 грн., ухвалою господарського суду ОСОБА_6 було визнано кредитором на суму боргу по зарплаті без урахування заборгованості з підзвітних сум в розмірі 1917,71 грн., вказане судове рішення не оскаржувалось позивачем.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація працівникам втрати частки заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Порядку, затвердженого Постановою КМ України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (з урахуванням змін за постановами КМУ від 09.08.2001р. №958 та від 31.03.2003р. №430) компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться в разі затримки виплати доходів на один і більше календарних місяців.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № СЕ 2012/004 від 09.04.2012р., сума компенсації позивачу втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.06,2008р. по 01.02.2010р. нарахована 1717,64 грн., за період з березня 2010 року по 01.02.2012р., визначення періоду невиплати грошового доходу експертом визначено неможливим та відповідно не можливим є визначити суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати. Як вбачається з висновку експерта, заборгованість по зарплаті почала виникати з липня 2008 року, зменшувалась у 2009 році на суму 37000 грн. шляхом укладання позивачем з роботодавцем договорів позики ( № 7 від 31.08.2009р., № 11 від 28.09.2009р. № 25 від 04.11.2009р.), за якими ОСОБА_6 дозволяє ДП «ЧБМУ» покористуватись своєю заборгованістю по заробітній платі у вигляді поворотної фінансової допомоги, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів у визначений договорами строк, у п.4.1 договорів зазначено, що вони укладаються до 31.01.2010р.

Суд обгрунтовано прийшов до висновку, що вимоги про стягнення суми компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 1717,64 грн., не підлягають до задоволення, оскільки період затримки виплати зарплати, за який нарахована вказана компенсація - з 01.06.2008р. по 01.02.2010р. - тривав до звільнення позивача 14.12.2010р., пред'явлення в листопаді 2011 року вимог про стягнення вказаної компенсації має місце з пропуском тримісячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України.

Крім того, при провадженні справи про банкрутство відповідача вказані вимоги позивачем не заявлялись, згідно ухвали господарського суду Черкаської області від 09.11.2011р., вимоги кредиторів, які виникли до дня порушення справи про банкрутство ДП «ЧБМУ» та не заявлені у термін, встановлений п.1 ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вважаються погашеними.

Судом встановлено, що на момент звільнення позивача 14.12.2010р. останньому не була виплачена заборгованість по заробітній платі. Відповідно до довідки відповідача № 1/11 від 11.01.2012р. станом на 01.01.2011р. заборгованість відповідача по зарплаті перед позивачем складала 53596,08 грн., при цьому з 15.02.2010 р. ОСОБА_6 був прийнятий на роботу в ДП «ЧБМУ» по другому трудовому договору, 01.08.2011р. звільнений з роботи за наказом № 29 від 01.08.2011р.

Питання стягнення з відповідача боргу по зарплаті, що нарахована до 15.12.2010р., вирішене ухвалою господарського суду від 09.11.2011р. про затвердження мирової угоди у справі про банкрутство відповідача.

Відповідно до довідки відповідача № 1/11 від 11.01.2012р. за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. ОСОБА_6 виплачено заробітної плати в сумі 46372,83 грн. Нараховано за період з 01.01.2011р. по 101.08.2011р. в сумі 2198,82 грн. Станом на 01.01.2012р. заборгованість по заробітній платі становить 9422,07 грн.

Згідно висновку судово-економічної експертизи № СЕ 2012/004 від 09.04.2012р., заборгованість в сумі 9422,07 грн. включає в себе 289,18 грн., що виникла за лютий 2011 року, та 9132,89 грн., що виникла за минулі періоди.

Відповідно до ст. 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 «Про Порядок обчислення середньої заробітної плати», середньомісячна заробітна плата обчислюється з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують звільненню.

Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Згідно офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу, наданого рішенням Конституційного Суду України 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд обґрунтовано вказав, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають до задоволення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача 01.08.2011р. в сумі 289,18 грн. за лютий 2011 року за період з 02.08.2011р. по 23.04.2012р. (8 міс. 16 роб. днів), виходячи з середньої зарплати відповідача в сумі 306 грн. у червні, липні 2011 року, середньоденної зарплати в сумі 306: 21 роб.дн. = 14,57 грн., в розмірі 8 міс.*306 + 16 дн.*14,57 грн. - 2681,12 грн., перебіг тримісячного строку звернення до суду з вказаними вимогами позивачем не пропущений, оскільки розрахунок по заборгованості по зарплаті за лютий 2011 року з позивачем не проведений до розгляду справи.

Оскільки внаслідок затримки розрахунку при звільненні 01.08.2011р. мало місце порушення трудових прав позивача, чим спричинено моральні страждання, необхідність вживати додаткових зусиль щодо їх поновлення, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають до задоволенні в частині стягнення з відповідача 1000 грн.

Посилання прокурора, представника відповідача про те, що в період 2011 року відповідач перебував у стадії банкрутства не обґрунтовують заперечення проти позову, згідно ч. 6 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на виплату заробітної плати. Процедура банкрутства відносно суб'єкта господарювання не припиняє його підприємницьку діяльність. Після відкриття процедури банкрутства і дії мораторію на задоволення вимог кредиторів працюючим працівникам сплачувалась заробітна плата.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.12.2010 року та відшкодування завданої при цьому моральної шкоди не підлягають до задоволення, оскільки в судовому засіданні не знайшли підтвердження доводи позивача щодо наявності вини відповідача у затримці проведення розрахунку з позивачем за період до 14.12.2010р., виходячи з наступного.

Суд виходив з того, що під виною юридичної особи законодавець розуміє вину його працівників при виконанні (невиконанні) ними своїх посадових обов'язків. Вказане положення випливає зі змісту ст.41 КпАп України. Обов'язок забезпечити своєчасну виплату зарплати працівникам законом покладається на керівника підприємства.

Як встановлено в судовому засіданні, вбачається з довідок ДП «ЧБМУ» про доходи ОСОБА_6 (а.с.29,30), доводами прокурора та поясненнями сторін, що з 02.10.2010р. на позивача наказом Міністерства оборони України було покладення виконання обов'язків керівника ДП «ЧБМУ».

Суд обґрунтовано вказав, що обгрунтованими є посилання прокурора та представника відповідача на те, що позивач з 2010 року виконував обов'язки начальника ДП ЧБМУ та керував господарською діяльністю даного підприємства, в результаті якої фактично на момент звільнення очолюване позивачем підприємство було доведене до банкрутства, станом на лютий 2011 року на підприємстві існувала заборгованість із виплати заробітної плати працівникам на суму понад 900 тис. грн., а також понад 300 тис. грн. - із сплати внесків до Пенсійного фонду України, основними причинами утворення боргів із зарплатні та сплаті обов'язкових внесків була відсутність замовлень на будівництво (основний вид діяльності підприємства) а непогашення заборгованості на суму близько 1,5 млн. грн. перед підприємством контрагентами за виконані роботи.

Таким чином, суд встановив, що затримка розрахунку при звільненні позивача 14.12.2010р. не може бути визнаною такою, що настала з вини підприємства, оскільки обов'язки керівника цього підприємства на період, що передує даному звільненню, були покладені Міністерством оборони України на позивача, який в зв'язку з цим мав забезпечувати своєчасну виплату зарплату працівникам підприємства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються КЗпП України, вимоги ст. 526, ст. 625 ЦК України, на правовідносини що виникли між сторонами не розповсюджуються, вони регулюють цивільні правовідносини, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання не підлягають до задоволення. Відповідальність роботодавця за порушення строків розрахунку з працівником при звільненні передбачена ст. 117 КЗпП України.

Згідно ст.88, 86 ЦПК України судові витрати по оплаті судового збору підлягають до стягнення з відповідача пропорційно до задоволеної частин позовних вимог, оскільки при подачі позову даної категорії дані витрати позивачем не оплачувались, понесені позивачем судові витрати на оплату судової експертизи підлягають до стягнення з відповідача в сумі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2012 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена на протязі 20 діб з часу її оголошення до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :