У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого - судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Сидоренко І.П., Цюри Т.В.,

при секретарі - Криворучці Ю.П.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договорів недійсними,

в с т а н о в и л а:

18.04.2011 року позивач звернувся із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитом, зазначаючи, що 23.07.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції був укладений кредитний договір № 014/0127/77/78651, за умовами якого ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 50000 доларів США, а ОСОБА_1 зобов'язалась погашати кредит та сплачувати 13 % річних щомісячно згідно графіку погашення кредиту у строк до 23.07.2027 року. В якості забезпечення зобов'язання по кредитному договору між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений договір поруки, за умовами якого, ОСОБА_3 зобов'язалась відповідати перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» за належне виконання ОСОБА_1 виниклого зобов'язання за кредитним договором від 23.07.2007 р. Через неналежне виконання зобов'язання відповідачами виникла заборгованість в розмірі 53059 доларів США, що в еквіваленті складає 422605 гривень 71 копійка, які позивач просить стягнути на його користь з відповідачів в солідарному порядку та судові витрати.

ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом на захист прав споживача, просила визнати недійсними та скасувати кредитний договір від 23.07.2007 року, додаток № 2 до вказаного кредитного договору, договір поруки, іпотечний договір, як такі, що укладені з порушенням законодавства. В обґрунтування вимог посилалася на те, що договори є дискримінаційними, мають кабальний характер, вина відповідачів у порушенні виконання зобов'язання відсутня. Крім того, використання долара США, як грошової одиниці предмету кредитування за споживчим кредитом значно погіршує становище позичальника, як споживача, в порівнянні з банком - кредитором, в разі настання певних подій, також банк був зобов'язаний у письмовій формі повідомити її як споживача послуг про тип відсоткової ставки за кредитом, чого зроблено не було, тому згоди щодо істотних умов договору не досягнуто.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08.12.2011 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором №014/0127/74/78651 від 23.07.2007 р. у загальному розмірі 422605 грн. 71 коп., з яких заборгованість за кредитом - 363969 грн. 51 коп.; заборгованість за відсотками - 24744 грн. 97 коп.; пеня за прострочення тілу кредиту - 3364 грн. 29 коп.; пеня за прострочення відсотків по кредиту - 30526 грн. 94 коп. та судові витрати у розмірі по 910 грн. з кожного, на загальну суму 1820 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги, в задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовити.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 23 липня 2007 року укладено кредитний договор № 014/0127/77/78651, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 50 000 дол. США та зобов'язалась щомісячно сплачувати проценти за користування коштами в розмірі 13% річних, а також здійснювати щомісячне погашення кредиту у строк до 23.07.2027 року, згідно графіку погашення заборгованості.

В якості забезпечення виконання зобов'язання, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 23.07.2007 року був укладений договір поруки №014/0127/25694 за умовами якого ОСОБА_3, як поручитель на добровільних засадах взяла на себе відповідальність по обов'язках ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору від 23.07.2007 року, в тому числі сплати відсотків за його користування та витрат, пов'язаних з виконанням кредитного договору. Згідно п.2.1. Договору поруки, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні з позичальником за повернення кредиту, нарахованих відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій.

Крім того. 23.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1, як Іпотекодавець, передала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1. Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов'язань Іпотекодавця за кредитним договором № 014/0127/74/78651 від 23.07.2007 року.

Судом також встановлено, що відповідачі порушили умови кредитного договору в частині щомісячної сплати відсотків за користування кредитом, а також повернення кредиту щомісячними платежами, в результаті чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 53059 доларів США 84 центів, що в гривневому еквіваленті складає 422605 гривень, з яких у тому числі заборгованість за кредитом в розмірі 45697 доларів США 83 центи, що в гривневому еквіваленті складає 363969 гривень 51 копійка; заборгованість за відсотками у розмірі 3106 доларів США 83 центи, що в гривневому еквіваленті складає 24744 гривні, 97 копійок; пені за прострочення тілу кредиту в розмірі 422 долари США 40 центів, що в гривневому еквіваленті складає 3364 гривні 29 копійок; пені за прострочення відсотків по кредиту в розмірі 3832 доларів США 78 центів, що в гривневому еквіваленті складає 30526 гривень 91 копійки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини, зобов'язання мають виконуватися належним чином, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, і у разі порушення кредитного зобов'язання кредитор має право вимагати дострокового виконання зобов'язання.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори відповідають вимогам законодавства, укладенні в належній для них формі і підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Такий висновок суду відповідає вимогам закону, судом повно та правильно встановлені фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про те, що укладені договори носять кабальний характер носять абстрактний характер, доказів на підтвердження таких умов договору не надано.

Довід апеляційної скарги про ненадання доказів на підтвердження розрахунку боргу спростовується відповідним розрахунком, наявним в матеріалах справи (а.с.9-16), доказів на його спростування відповідачами не надано, клопотань про призначення експертизи не заявлялось як в суді першої, так і апеляційної інстанції.

Як було встановлено судом, укладаючи кредитний договір, сторони погодили, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпеченості, строковості, повернення та плати за користування (п. 3.1 кредитного договору), а позичальник зобов'язався використати кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів на умовах, передбачених цим договором (п. 5.1 кредитного договору), а також погодили настання відповідальності, зокрема, для позичальника у разі порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій, що свідчить про досягнення згоди по істотних умовах договору та спростовує доводи скарги про його не укладення.

Відповідно до п. 6.5 кредитного договору сторони за ним погодили право кредитора достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії та штрафні санкції, у випадках порушення наступних умов, які визнані сторонам як істотні: зокрема, порушення позичальником п.п. 5.1, 5.2. 5.4. 5.5 цього договору.

Відхиляючи довід про неправомірність покладання кредитних ризиків на споживача, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України та валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року N 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування іноземної валюти в зобов'язаннях спростовується наступним. Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93.

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-ІІІ кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні у законодавстві не визначено меж термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 р. за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо зазначених операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету № 15-93 є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Виходячи з того, що відповідні необхідні документи на здійснення валютних операції у позивача наявні, то доводи про неможливість використання валюти у зобов'язанні безпідставні.

Доводи апеляційної скарги про неправомірне підвищення відсоткової ставки за кредитом документально не підтверджені, як видно з договору таке право було ним обумовлено (згідно п. 6.2 Кредитного договору, кредитор має право приймати рішення про зміну процентної ставки за користування кредитом. Про зміну процентної ставки Кредитор письмово повідомляє позичальника протягом 7 календарних днів з дати прийняття рішення про її зміну. Сторони висловлюють свою згоду без укладення будь-яких додаткових угод до цього Договору, що новий розмір процентної ставки застосовується з дати прийняття Кредитором відповідного рішення про її зміну та стосовно всієї непогашеної суми Кредитору), проте доказів застосування кредитором п. 6.2. Кредитного договору в частині зміни процентної ставки ОСОБА_1 суду не надано, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність порушення прав відповідачів.

Доводи апеляційної скарги про ненадання інформації щодо умов кредитування спростовуються самим кредитним договором, додатком до нього, а також графіком погашення заборгованості, з якого вбачаються умови надання кредиту, що погоджено сторонами шляхом його підписання, в а згодом - і частковим його виконанням.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому вона підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.304,п.1ч.1ст.307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 8 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: