АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2012 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Сидоренко І.П.
при секретарі - Криворучці Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Науково-виробничого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Одесапаливо» про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, стягнення моральної шкоди,-
встановила:
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м.Одеси з позовом до НВП ТОВ «Одесапаливо» та просив стягнути з відповідача на його користь 4092 гривень середнього заробітку за весь затримки у виплаті заробітної плати за липень 2010 року при звільненні; стягнути з відповідача на його користь 10230,30 гривень середнього заробітку за весь час затримки у виплаті компенсації за 84 дні невикористаної відпустки при звільненні; стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 28644,80 гривень.
Свої вимоги мотивував тим, що з 01 вересня 2004 року він працював в НВП ТОВ «Одесапаливо» на посаді юрисконсульта. Наказом № 04-к від 02.08.2010 року він був звільнений за власним бажанням, на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України.
Позивач вважав, що на день звільнення НВП ТОВ «Одесапаливо» не проведено виплату всіх сум, що належало йому на день звільнення, а саме заробітної плати за липень місяць в розмірі 5667, 68 грн. та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 15950, 75 грн., які були сплачені йому 18.08.2010 року та 16.09.2010року відповідно. (а.с.2-4)
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 27 січня 2012 року в задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. (а.с.95-96)
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 з наступних підстав.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, правильно виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а правових підстав для стягнення моральної шкоди немає.
________________________________
Головуючий по 1-й інстанції - Михайлик О.А. Справа №22ц/1590/5083/12
Доповідач - Погорєлова С.О. Категорія: 51
Судом правильно встановлено, що наказом № 04-к від 02.08.2010 року ОСОБА_1 - юрист, був звільнений з займаної посади за власним бажанням, на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України .(а.с.33)
За правилами ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В день звільнення з роботи розрахунок з позивачем проведений не був.
Зі змісту відомості на виплату грошей №7 за липень 2010 року вбачається, що виплата заробітної плати у сумі 5667,68 гривень проведено 04 серпня 2010 року.(а.с.37)
Зі змісту відомості на виплату грошей №8 за серпень 2010 року вбачається, що виплата компенсації невикористаної відпустки у сумі 15950,75 гривень відбулася 06 вересня 2010 року.(а.с.36)
Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 (з наступними змінами та доповненнями) «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені ст. ст. 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Відповідно до роз'яснень, викладених в ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Указані роз'яснення Пленуму кореспондуються з тлумаченнями, який надав Конституційний суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/201, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Встановлено, відсутність боргу по виплаті заробітної плати, затримка у виплаті заробітної плати складає 2 дні, що перебіг тримісячного строку починається з 04 серпня 2010 року.
Враховуючи те, що відповідачем кошти на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 перераховані04 серпня 2010 року, а позивач звернувся до суду із позовом про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні лише 16.11.2011 року, суд першої інстанції дійшов, з урахуванням вимог закону й роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, правильного висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, з урахуванням обставин справи, правових підстав для стягнення моральної шкоди не вбачається.
Довід апеляційної скарги про те, що спір про стягнення середнього заробітку по суті є спором про стягнення середньої заробітної плати, у зв'язку з чим підлягає застосуванню ч.2 ст.233 КЗпП України свідчить про неправильне розуміння апелянтом норми права. Так, згідно Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України №5 від 13 січня 2004 року, суми належні працівникам за час затримки розрахунку при звільненні, а також суми вихідної допомоги при припиненні трудового договору не належать до фонду оплати праці, тобто за своєю правовою природою не вважаються заробітною платою. Встановлений ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу (по день фактичного розрахунку), є матеріальною відповідальністю (санкцією) роботодавця за неналежне виконання своїх обов'язків.
Таким чином, для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
При зазначених обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 січня 2012 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ч.1 п.1 ст.307, 308, 314, 315,317,319 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 27 січня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Погорєлова С.О.
Судді Сєвєрова Є.С.
Сидоренко І.П.