ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" липня 2012 р. м. Київ К/9991/31757/12

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Гончар Л.Я., Донця О.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Вінниці про визнання дій протиправними та відшкодування моральної та матеріальної шкоди, касаційне провадження в якій відкрито за касаційними скаргами ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 2 лютого 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2010 року та від 5 квітня 2012 року,

встановив:

У поданій до суду в січні 2012 року позовній заяві ОСОБА_4 зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень статті 6 Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком). Однак відповідачем ця правова норма з 1 січня 2006 року не виконується.

Позивач просила врахувати ускладнений інвалідністю стан здоров'я і поновити пропущений строк для звернення з цим позовом до суду та розв'язати спір щодо правовідносин за період із 1 січня 2006 року по день розгляду справи.

Ухвалою судді-доповідача Ленінського районного суду м. Вінниці від 2 лютого 2012 року позивачеві відмовлено в поновленні пропущеного строку звернення до суду з позовом у частині вимог за період до 11 липня 2011 року і в цій частині позов залишено без розгляду. В іншій частині позову цією ж ухвалою судді-доповідача відкрито провадження в адміністративній справі й ухвалено провести розгляд справи в порядку скороченого провадження.

Вінницький апеляційний адміністративний суд ухвалами:

від 26 березня 2010 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою позивача на зазначену ухвалу суду першої інстанції в частині, що стосується оскарження рішення про відкриття скороченого провадження;

від 5 квітня 2012 року залишив без змін цю ухвалу суду першої інстанції в частині, що стосується рішення про залишення позовних вимог без розгляду.

У касаційних скаргах (об'єднані в одне провадження) позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їхні рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для розгляду в повному обсязі з урахуванням її уточнених позовних вимог, викладених у адміністративному позові в новій редакції (а.с. 60-71), зобов'язавши суд першої інстанції задовольнити уточнений позов у повному обсязі.

У запереченнях, що надійшли, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм права, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково.

Залишаючи позов у цій справі без розгляду в частині позовних вимог за період до 11 липня 2011 року, суддя-доповідач суду першої інстанції дійшов висновку, що на день подання цього позову до суду позивач пропустив шестимісячний строк, встановлений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) для звернення до суду щодо захисту прав та інтересів, викладених у позові, водночас відсутні підстави для визнання поважними причин пропуску цього строку, наведених позивачем, оскільки, як зазначено в ухвалі, в населеному пункті, де мешкає позивач, діє розгалужена мережа з надання правової допомоги адвокатами, іншими фахівцями в галузі права, питання в колізії правових норм в галузі пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється положення статті 6 Закону № 2195-ІV, ця категорія справ упродовж 2007 -2011 років набула актуальності і масовості.

Погоджуючись із висновком в цій частині ухвали суду першої інстанції про неповажність причин пропуску позивачем строку звернення з позовними вимогами за період до 11 липня 2011 року, суд апеляційної інстанції не навів як аналізу зазначених у позовній заяві та повідомлених позивачем у апеляційній скарзі підстав для визнання поважними причин пропуску цього строку, та перевірки обґрунтування висновку суду першої інстанції, обмежившись зауваженням, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними певних процесуальних дій, передбачених КАС.

Висновок суду першої інстанції є передчасним, оскільки доводи поважності пропуску позивачем строку для звернення до суду з цим позовом цим судом розглянуто не в повному обсязі.

У пунктах 59, 72, 73 позовної заяви позивач зазначала, що є інвалідом 1 групи, впродовж 12 років не може самостійно пересуватися, одержує незначну за розміром пенсію, до складу її сім'ї входять чоловік і донька (інваліди відповідно 1 і 3 групи) та малолітня онука. Згідно з довідкою до Акту огляду МСЕК від 13 липня 2004 року (а.с. 11), позивачеві встановлена 1 група інвалідності безстроково, вона потребує сторонньої допомоги.

Суд першої інстанції на зазначену обставину уваги не звернув, не дослідив та не врахував при вирішенні справи питання щодо поновлення пропущеного строку для звернення до суду з цим позовом. Суд апеляційної інстанції зазначене порушення судом першої інстанції норм процесуального права не усунув.

Відповідно до пункту 56 уточненого адміністративного позову (а.с. 26), позивач також просила поновити пропущений строк з поважних причин, до яких просила віднести її безпомічний стан лежачого інваліда.

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Іліан проти Туреччини»наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на наведене та ту обставину, що справу в частині, що стосується відкритого скороченого провадження, судом першої інстанції досі не розглянуто, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування всіх оскаржених позивачем рішень судів обох попередніх інстанцій та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії розгляду та вирішення відповідно до положень КАС питання про можливість відкриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4

Вимоги позивача щодо зобов'язання суду першої інстанції ухвалити конкретне судове рішення не підлягають до задоволення, оскільки таке не передбачено процесуальним законом.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційні скарги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 2 лютого 2012 року та ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2010 року і від 5 квітня 2012 року Скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Чинним процесуальним законом не передбачено можливість оскарження цієї ухвали суду касаційної інстанції.

Судді