СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2012 року Справа № 5020-387/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Волкова К.В.,

суддів Балюкової К.Г.,

Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Дудник Віктор Юрійович, довіреність №ДВ-89 від 20.04.12, Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт";

позивача: Жих Тетяна Юріївна, довіреність №ДВ-90 від 20.04.12, Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт";

відповідача: Бондар Віктор Іванович, довіреність №25 від 20.04.12, товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Акваторія-Порт";

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 05 червня 2012 року у справі № 5020-387/2012

за позовом Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (майд. Нахімова, 5, Севастополь, 99011)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Акваторія-Порт" (вул. Леніна, 41, Севастополь, 99011)

про стягнення недоотриманного прибутку у розмірі 338551,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт", звернувся до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю „Фирма "Акватория-Порт" про стягнення заборгованості у розмірі 338 551,50 грн.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про спільну діяльність від 22 лютого 2001 року №10/213а, укладеного між сторонами у справі, в частині своєчасної та повної сплати отриманого прибутку.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 05 червня 2012 року у справі №5020-387/2012 (суддя Плієва Н.Г.) у задоволені позову державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим, державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Розпорядженням секретаря судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду Видашенко Т.С. від 07 серпня 2012 року у зв'язку з відпусткою судді Борисової Ю.В. у складі колегії її було замінено на суддю Балюкову К.Г.

07 серпня 2012 року у судовому засіданні представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з доводами апеляційної скарги не погоджується та заперечує проти її задоволення.

У судове засідання, призначене на 07 серпня 2012 року, з'явились представники позивача та відповідача. Представники позивача підтримали вимоги заявлені в апеляційній скарзі, представник відповідача підтримав свій відзив на апеляційну скаргу та з зазначеними доводами не погодився та заперечував проти їх задоволення.

Повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

22 лютого 2001 року між Держаним підприємством "Чорноморський науково-дослідний інститут суднобудування" (Інститут) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фирма "Акватория-Порт" (Порт) було укладено договір про спільну діяльність №10/213а, відповідно до розділу 1 якого учасники здійснюють спільну діяльність з метою отримання прибутку в області комплексного обслуговування суден різного призначення, організації перевантаження експортно-імпортних і транзитних вантажів, в тому числі брухту та відходів чорних металів, їх накопичення та зберігання на території Держаного підприємства "Чорноморський науково-дослідний інститут суднобудування" в Інкерманській бухті міста Севастополя (т.1, а.с. 8-10).

Відповідно до пункту 2.1. вищевказаного договору, Інститут передає для спільної діяльності портальний кран "Ганц" з підкрановими коліями; металевий склад-док; 50% щитового будинку; приміщення метрології для розміщення працівників митниці і інших контролюючих служб; мікроавтобус РАФ; частину мілководної набережної причалу №50 довжиною 157 метрів; вантажний майданчик 1800 кв.м. при залізничній гілці; вантажний майданчик 14300 кв. м. біля причалу; колонки електропостачання на причальній стіні (2 шт); стенд "А"; частину приміщення складу балонів.

Згідно з пункту 2.2 Договору порт передає для спільної діяльності вантажозахватні траверси (4 шт); кран КС-5363Е; кран КС 5363, залізничну колію довжиною 320 метрів; залізничну колію довжиною 850 метрів; столи металеві (з/д) -2 шт; випрямляч ВДГ -206; випрямляч ВДГ-303; такелажне обладнання (траверси, спецодяг); станцію зарядки акумуляторів; кран портальний "Кіровець"; ваги АЦ 30.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2. Договору керівництво спільною діяльністю, ведення бухгалтерського балансу, укладення договорів із замовниками та контрагентами доручається товариству з обмеженою відповідальністю "Фирма "Акватория-Порт".

Пунктом 5.5. Договору сторони узгодили, що прибуток, отриманий внаслідок спільної діяльності, за наслідками квартального звіту розподіляється в наступному порядку: інститут -50%, порт -50%.

Строк дії договору пунктом 6.1. визначено до лютого 2011 року.

До вищезазначеного Договору сторонами також було укладено додаткові угоди №1 від 04 березня 2003 року, №2 від 05 квітня 2003 року, №3 від 01 лютого 2005 року, №4 від 10 вересня 2007 року, №5 від 26 вересня 2008 року, №6 від 14 травня 2009 року, №7 від 30 вересня 2010 року, якими договір доповнювався, чи змінювалась редакція його окремих пунктів (т.1, а.с. 11-17).

Зокрема, додатковою угодою від 01 листопада 2003 року №1 внесено зміни до пункту 2.1 договору про спільну діяльність та на підставі актів приймання-передачі основних засобів передані або повернуті наступні майнові внески (основні засоби) для здійснення спільної діяльності.

Товариству з обмеженою відповідальністю "Фирма "Акватория-Порт" передано у спільну діяльність залізнична колія довжиною 850 метрів, кран портальний "Кіровець", ваги АЦ 30ТОВ "Фирма "Акватория-Порт" і Держаному підприємству "Чорноморський науково-дослідний інститут суднобудування" повернуто із спільної діяльності на баланс інституту металевий склад-док. Держаним підприємством "Чорноморський науково-дослідний інститут суднобудування" передано у спільну діяльність частину мілководної набережної довжиною 157 м, стенд "А" наступну частину складу балонів.

Угодою №4 від 10 вересня 2007 року визначено, що Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" є правонаступником за зобов'язаннями Держаного підприємства "Чорноморський науково-дослідний інститут суднобудування".

Додатковою угодою №8 від 28 січня 2011 року було продовжено строк дії договору про спільну діяльність до 01 липня 2011 року, проте, додатковою угодою №9 від 11 квітня 2011 року додаткова угода №8 була скасована (т.1, а.с. 18-19).

09 грудня 2011 року на виконання наказу Міністерства інфраструктури України від 24 жовтня 2011 року №134-Г "Про планову ревізію фінансово-господарської діяльності державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт", внесеними наказом Міністерства інфраструктури України від 24 листопада 2011 року №163-Г Управлінням фінансового контролю та запобігання економічним правопорушенням Міністерства інфраструктури України було проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01 січня 2010 року по 01 жовтня 2011 року.

Актом ревізії встановлено, що за договором про спільну діяльність між сторонами у справі за 2010 рік і 6 місяців 2011 року позивачем недоотримане частину чистого прибутку у розмірі 338 551,50 грн. (т.1, а.с. 20-33).

Розрахунок розміру недоотриманого прибутку наведено у таблиці, викладеній у акті перевірки, яку покладено в основу позовних вимог. Зокрема, з акту слідує, що позивачем було недоотримане доходи внаслідок невірного застосування акордних ставок та вільного тарифу у відносинах товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Акватория-Порт" з товариством з обмеженою відповідальністю "Мортрансмаркет-Юг", приватним підприємством "Сервет", товариством з обмеженою відповідальністю "Кримсплав", товариством з обмеженою відповідальністю "Юмекс Україна", а також внаслідок того, що документально не підтверджено суму витрат на поліпшення основних засобів.

На підставі висновків акту перевірки 05 січня 2010 року позивачем на адресу товариства з обмеженою відповідальністю "Фирма "Акватория-Порт" було надіслано претензію №ДГ-28 про сплату суми у розмірі 338 600,00 грн. в строк до 20 січня 2012 року (т.1, а.с. 34).

Несплата зазначеної суми відповідачем у добровільному порядку у визначеній у претензії строк і стало підставою для звернення позивача до господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом було встановлено, що між сторонами у справі було укладено договір про спільну діяльність.

Частинами 1, 2 статті 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (частина 2 статті 1131 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.

Згідно зі статтею 1139 Цивільного кодексу України прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників.

З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції вбачається, що чистий прибуток підприємства - узагальнюючий показник його діяльності - визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) і затратами на виробництво; це прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших платежів у бюджет, та надходить у їх повне розпорядження.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідачем від здійснення спільної діяльності з позивачем у 2010 році отримано прибуток у розмірі 45 200,00 грн. та за 1 півріччя 2011 року -25 728,50 грн., що підтверджується бухгалтерською довідкою відповідача №28 від 18 травня 2012 року (т.1, а.с. 114), а також довідкою Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя від 31 травня 2011 року №914/9/15-1, наданої на вимогу суду першої інстанції (т.1, а.с. 148).

Відповідачем було здійснено розподіл отриманого чистого прибутку у відповідності до вимог договору - 50% кожній стороні -після оплати податкового зобов'язання з податку на прибуток від спільної діяльності.

У процесі розглядоу справи колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно було з'ясовано, та не спростовувалось сторонами у справі, що з отриманого за вказаний період прибутку у відповідача утворилась заборгованість за перше півріччя 2011 року у розмірі 41 216,50 грн.

Проте у суду відсутні правові підстави для стягнення зазначеної заборгованості з відповідача, з огляду на те, що обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу -підставою позову -є, як вже зазначалось, акт перевірки контрольно-ревізійного управління.

У встановленому діючим законодавством порядку -до початку розгляду справи по суті позивачем не змінювались підстави позовних вимог, клопотання про вихід за межі позовних вимог позивачем також не надавалось. Разом з тим, згідно з положеннями частини другої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Колегія суддів також вважає, що заборгованість у розмірі 41 216,50 грн. не входить до суми позовних вимог -338 551,50 грн., що представником позивача не спростовувалось, а тому підстави для її стягнення у суду відсутні.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача і заперечень відповідача. У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб'єктивного права позивача.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).

Судом першої інстанції обґрунтовано було зазначено в оскаржуваному рішенні, що матеріали справи не містять відповідних документів на підтвердження наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача частини недоотриманого прибутку у розмірі 338 551,50 грн., оскільки акт про результати проведення ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" не є належним та допустимим доказом у розумінні положень статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Висновки, викладені в акті перевірки, що нездійснення відповідальними посадовими особами порту контролю за достовірністю фінансових результатів ведення спільної діяльності, які документувалися товариством з обмеженою відповідальністю "Фирма "Акватория-Порт", відсутність контролю за дотриманням товариством, як стороною спільної діяльності, своїх господарських зобов'язань, що в свою чергу призвело до недоотримання Державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" частини чистого прибутку в рамках дії договору про спільну діяльність від 22 лютого 2011 року №10/213а на загальну суму 338 600,00 грн., не можуть бути покладені в основу судового рішення про стягнення вказаної суми з відповідача.

Як свідчать матеріали справи про наслідки спільної діяльності, та, відповідно, про розміри отриманого прибутку, позивачу було відомо з відповідних звітів, які надсилались на його адресу відповідачем (т.1, а.с. 115-119).

Крім того, як вже зазначалось умовами договору сторони узгодили, що керівництво спільною діяльністю та укладання договорів із замовниками та контрагентами здійснює товариство з обмеженою відповідальністю "Фирма "Акватория-Порт".

Стаття 627 Цивільного кодексу України, встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.

Під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів. Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

Отже, не можуть бути покладені в основу судового рішення про задоволення позову висновки, викладені в акті перевірки щодо невірного застосування акордних ставок та вільного тарифу, оскільки ці ставки та тарифи визначені умовами договорів, укладених відповідачем з контрагентами, та договори узгоджені з позивачем.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем не надано належних та беззаперечних доказів у підтвердження позовних вимог, а тому у задоволені позову було відмовлено.

Також, суд першої інстанції, у задоволенні клопотання Державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" про призначення у справі судової бухгалтерської експертизи з метою визначення точного розміру заборгованості судом було відмовлено посилаючись на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу»судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства зокрема, суду.

Також, пунктом 2.1 Рекомендацій президії Вищого господарського суду України „Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України та рекомендацій президії Вищого господарського суду України" від 16 січня 2008 року №04-5/5 передбачено, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, що відображено у пункті 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" № 4 від 23.03.2012.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналогічна за своїм змістом норма міститься і в законі України "Про судоустрій України", в якій зазначено, що суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переко нання, що ґрунтується на вимогах закону.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що підстави для призначення експертизи з метою встановлення наявності чи відсутності різниці між даними, зазначеними у фінансовій звітності з фактичними прибутками відповідача за наслідками господарської діяльності відсутні з огляду на наявність офіційних відомостей податкового органу щодо розміру отриманого відповідачем прибутку в період з 01 січня 2010 року по 01 жовтня 2011 року. Питання, які ставляться позивачем у клопотанні про призначенні судової експертизи за своєю суттю відносяться до повноважень контролюючих органів, та не можуть бути предметом експертного дослідження.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 05 червня 2012 року у справі №5020-387/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Волков

Судді К.Г. Балюкова

В.І. Гонтар

Розсилка:

1. Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт" (майд. Нахімова, 5,Севастополь,99011)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Акваторія-Порт" (вул. Леніна, 41,Севастополь,99011)

3. Господарський суд Автономної Республіки Крим