РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 року Бабушкінський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Решетніка М.О.

при секретарі - Медведєвій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: 7-а Дніпропетровська держнотконтора «Про визнання заповіту недійсним», -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом у серпні 2006р., свої позовні вимоги уточнив у квітні 2011р. В обгрунтування своїх позовних вимог зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько ОСОБА_3, якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1. 20 травня 2005р. останній склав заповіт на його, позивача, ім?я, в зв'язку з чим після смерті спадкодавця він звернувся до нотконтори із заявою про прийняття спадщини, в чому йому було відмовлено, оскільки покійний за життя, а саме 02.09.2005р., нібито склав заповіт, яким усе належне йому майно заповідав відповідачці. Вважає цей заповіт недійсним, як такий, що складений не за волевиявленням спадкодавця, оскільки дядько з 1987р. знаходився на диспансерному обліку у лікарів ендокринолога, терапевта, хірурга, окуліста та невропатолога, був інвалідом першої групи, мав захворювання: ішемічна хвороба серця, кардіосклероз атеросклеротичний, гіпертонічна хвороба ст.Н2Б -3ст., цукровий діабет 2 типу інсулінозалежний тяжкої форми, стадія субкомпенсації, ампутація обох ніг, діабетична ангіопатія, кардіопатія, енцефалопатія, ретинопатія, нефропатія, хронічна ниркова недостатність 2-3ст., в зв'язку з чим приймав багато різних ліків. При цьому хворий поводився не завжди адекватно, ліки приймав нерегулярно, дієти не дотримувався, а з урахуванням інсулінозалежного діабету - не завжди міг усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Відповідачка ж була соціальним працівником, закріпленим за покійним, обслуговувала дядька нетривалий час.

Також вважає, що підпис на заповіті не відповідає справжньому підпису дядька.

В зв'язку з викладеним просив, відповідно до ст.ст.202,215,1257 ЦК України, визнати заповіт недійсним.

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача просила в задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що вимоги позивача є надуманими, необґрунтованими та недоведеними.

Представник 7-ї Дніпропетровської держнотконтори вважає позов необґрунтованим та зазначила, що при посвідченні заповіту дієздатність спадкодавця перевірялась, наслідки його посвідчення покійному роз'яснювались.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, заслухавши пояснення сторін та їх представників і свідків, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 20 травня 2005р. ОСОБА_3 склав заповіт, який було посвідчено державним нотаріусом 7-ї Дніпропетровської держнотконтори, реєстр №5-7434 (а.с.9), яким належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 20 березня 2003р. за розпорядженням Управління житлового господарства Дніпропетровської міськради №2/155-03 (а.с.13,14), квартиру АДРЕСА_1 заповідав позивачеві ОСОБА_1, котрий є його племінником, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с.10).

Постановою державного нотаріуса 7-ї Дніпропетровської держнотконтори від 22 серпня 2006р. (а.с.8) позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3, оскільки покійним після складення заповіту на користь позивача було складено інший заповіт.

Так судом встановлено, що ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений 02 вересня 2005 року державним нотаріусом 7-ї Дніпропетровської держнотконтори, реєстр №2-1947, яким на випадок свої смерті усе належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалась, усі майнові права та обов'язки, які йому належать на день посвідчення заповіту, а також ті майнові права та обов'язки, які належатимуть йому на день смерті, а також квартиру АДРЕСА_1 заповідав відповідачці ОСОБА_2 (а.с.60).

Згідно ст.ст.1233,1234,1235,1247 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або декілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

А згідно зі ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед цим.

Оспорюючи заповіт ОСОБА_3 від 02.09.2005р. позивач посилається на відсутність у нотаріуса правовстановлюючого документу на квартиру, котра була предметом заповіту, на відсутність волевиявлення заповідача на складення заповіту, оскільки він на момент його нотаріального посвідчення хворів крім іншого і цукровим діабетом, був інсулінозалежним, однак ліки приймав нерегулярно, дієти не дотримувався і внаслідок цього не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Посилається також на те, що спірний заповіт підписано не заповідачем.

Разом з тим вказівка позивача на те, що нотаріусу не надавалось правовстановлюючого документу є лише його припущенням, а чинне законодавство, зокрема Закон України «Про нотаріат»та Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства Юстиції України від 15.06.2009р. №1062/5, не передбачають необхідності подання заповідачем правовстановлюючих документів для посвідчення заповіту.

Крім того, відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним.

А згідно зі ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 1 ст.225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті -за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ж зі ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Однак своїм заявленим вимогам позивач не надав суду належних і допустимих доказів, як це передбачено ст.ст.10,60 ЦПК України, свої твердження обґрунтовує лише припущеннями, обставин, за яких можливо задовольнити його позовні вимоги, судом також не встановлено.

Більше того, судом встановлено, що покійний ОСОБА_3 на обліку у психіатра в міській лікарні №14 м.Дніпропетровська не перебував, а із амбулаторної карти психіатра, долученої до матеріалів даної справи, вбачається, що покійний перебував на «Д»обліку у терапевта та ендокринолога з приводу ІБС, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету-інсулінозалежного, однак будь-яких психічних відхилень, розладів свідомості, продуктивної психосимптоматики в записах лікарів не відмічено, а відповідно до Акту №41 від 08 грудня 2011р. відділення судово-психіатричних експертиз Комунальної установи «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня»- ОСОБА_3 за життя в період часу, коли складався спірний заповіт, тобто 02.09.2005р., яким-небудь хронічним психічним захворюванням не страждав та не проявляв і ознаків будь-якого тимчасового хворобливого розладу душевної діяльності або слабоумства і за своїм психічним станом в зазначений період міг розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с.243-245).

Будь-яких доказів тому, що покійний ОСОБА_3 при укладені спірного заповіту перебував у стані, коли не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними, суду не надано, довідка за підписом головного лікаря міської клінічної лікарні №16 (а.с.126), в якій зазначено, що покійний не завжди поводився адекватно, ліки приймав нерегулярно, дієти не дотримувався, а з урахуванням інсулінозалежного діабету -не завжди міг давати звіт своїм діям та керувати ними - об'єктивно нічим не підтверджено, а наявні у справі докази таке спростовують. Зокрема із змісту самого заповіту вбачається, що нотаріус при його посвідчені дієздатність заповідача перевірив і сумнівів у такій не виникало.

Зазначені обставини підтверджені також і показаннями свідка ОСОБА_4

Жодних належних та допустимих доказів тому, що спірний заповіт підписано не ОСОБА_3 позивач також не надав, таке його твердження є лише припущенням.

Таким чином підстав для визнання оспорюваного позивачем заповіту недійсним судом не встановлено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,10,11,57,60,212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: 7-а Дніпропетровська держнотконтора «Про визнання заповіту недійсним»-відмовити.

Строк апеляційного оскарження рішення - 10 днів.

Суддя