Справа № 22ц/0591/596/2012 Головуючий у 1 інстанції Васильченко О.Г.
Категорія 37 Суддя-доповідач Попова С.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 квітня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого Песоцької Л.І.
суддів Ткаченко Т.Б., Попової С.А.,
при секретарі Дороженко А.С.,
розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заяв про відмову від прийняття спадщини за законом, свідоцтв про право на спадщину, визнання права власності за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 20 лютого 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із даним позовом до відповідачів, посилаючись на наступні обставини. З 04.09.1981р. позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, від якого має дітей - сина ОСОБА_3 і доньку ОСОБА_4, які залучені відповідачами у справі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. За життя ОСОБА_5 у період його шлюбу із ОСОБА_7 ними придбаний жилий будинок АДРЕСА_1, земельна ділянка, автомобіль марки DAEWOO LANOS. Смерть чоловіка вона тяжко переживала, що тягло її звернення за медичною фаховою допомогою психолога. І в такому пригніченому і депресивному стані вона написала до нотаріальної контори 12.03.2007р. заяву про відмову від спадщини на користь дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а також заяву від 04.06.2007р. про її відмову від частки у майні подружжя, що набуто із ОСОБА_5, з відзначенням її згоди на видачу свідоцтв про право на спадщину (автомобіль) за законом на ім'я відповідачів, вважаючи відсутніми для неї в майбутньому перешкоди до користування будинком, земельною ділянкою і автомобілем. Проте відповідачі, після отримання свідоцтв про право на спадщину за законом на частину спадкового майна у вигляді автомобіля, чинять їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, забороняють входити до будинку, де замінені замки, який у рівних частках по 1/3 частині за рішенням суду належить їй і дітям, а син ОСОБА_3 відмовляється передати їй у власність і постійне користування автомобіль. Вважає, що за таких обставин спільне користування будинком із дітьми неможливе, у зв"язку з чим просила: визнати на підставі ст. 225 ЦК України недійсними її відмову від прийняття спадщини в заяві від 12.03.2007р., після смерті чоловіка ОСОБА_5, і її заяву від 04.06.2007р. про відмову від частку у майні подружжя і згодою на видачу свідоцтв про право на спадщину за законом дітям, посилаючись на те, що під час їх написання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними; визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.06.2007р., видані на ім'я відповідачів в ? частинах на автомобіль DAEWOO LANOS р.н. НОМЕР_1; визнати за нею право власності на вказаний автомобіль, компенсуючи з неї на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 по 3161,94 грн. кожному за вартість їх часток у спадковому автомобілі по 1/6 частині у кожного; розподілити будинок АДРЕСА_1 в натурі, виділивши їй в користування 1/3 частину будинку, а за відповідачами - 2/3 частини будинку - за варіантом будівельно-технічної експертизи із прийняттям її відмови від права на частину горищного приміщення і частини підвалу в західній частині гаража; визначити порядок користування земельною ділянкою за частками власників у домоволодінні, виділивши їй в користування 1/3 частину земельної ділянки, відповідачам відповідно - 2/3 частини.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 20 лютого 2012 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано недійсною заяву від 12 березня 2007 року про відмову ОСОБА_7 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, посвідчену державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 за реєстр. № 7-231.
Визнано недійсною заяву від 04 червня 2007 року про згоду ОСОБА_7 на отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3, ОСОБА_4, посвідчену державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_6
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_3, зареєстроване в реєстрі за № 7-868 державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, в частині визнання права власності на ? частину автомобілю DAEWOO LANOS реєстраційний номер НОМЕР_2.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 04 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_4 зареєстроване в реєстрі за № 7-869 державним нотаріусом Першої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, в частині визнання права власності на ? частину автомобілю DAEWOO LANOS реєстраційний номер НОМЕР_2.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль DAEWOO LANOS ТF69Y, випуску 2005 року, двигун № V= 1498, кузов № НОМЕР_3 реєстраційний номер НОМЕР_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 компенсацію за 1/6 частину автомобілю DAEWOO LANOS у розмірі по 3161,94грн. кожному.
Проведено розділ житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 в натурі між ОСОБА_2 - 1/3 частини, та ОСОБА_3.і ОСОБА_4 - 2/3 частини будинку.
Виділено ОСОБА_2 у власність в будинку (літ.А) АДРЕСА_1 приміщення загальною площею 54,34 м2 , що складає 1/3 частину загальної площі будинку: а саме коридор (літ. 1-1), кухню (літ. 1-2), туалет (літ. 1-3), частину коридору (літ. 1-5) площею 3,24 м2 (1,36м х 2,38м) , кімнату (літ. 1-7) та тамбур (літ III), 1/3 частину гаражу (літ. Б) площею 18,97 м2 (3,58м х 5,30м).
Виділено у власність ОСОБА_8, ОСОБА_4 в будинку (літ.А) АДРЕСА_1 приміщення загальною площею 103,14 м2 , що складає 2/3 частини загальної площі будинку: а саме ванну кімнату (літ. 1-4), коридор (літ. 1-6), кімнату (літ. 1-8), кімнату (літ. 1-9), кімнату (літ. 1-11), кімнату (літ. 1-12), коридор (літ. 1-10), коридор (літ. 1-14), сан. вузол (літ. 1-13), частину коридору (літ. 1-5) площею 9,74 м2, сходові клітини (літ. І) , (літ II), 2/3 частини гаражу (літ. Б), площею 23,27м2 (3,58м х 6,50м).
У зв'язку з розподілом в натурі домоволодіння АДРЕСА_1 витрати по його переобладнанню покладено в повному обсязі на кожну сторону, відповідно до своєї частини вищевказаного домоволодіння, а саме: 1/3частини належної ОСОБА_2 та 2/3 частини належної ОСОБА_3, ОСОБА_4 що виділяється в натурі.
Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі по 1157грн. з кожного.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя від 29.02.2012р. у змісті рішення суду першої інстанції виправлені описки.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 просять рішення суду скасувати та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 і ОСОБА_4, їх представника ОСОБА_9, які підтримали доводи скарги, заперечення проти скарги ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню в частині вимог про визнання недійсною відмови ОСОБА_2 від спадщини від 12.03.2007р., визнання за нею права власності на автомобіль і стягненням з неї компенсації вартості автомобіля іншим спадкоємцям, розподілу жилого будинку в натурі - за таких підстав.
Рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 про розподіл земельної ділянки по АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників у домоволодінні не оскаржується.
Відповідно до ст.ст. 11, 303 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Зважаючи на викладені норми процесуального закону, не підлягають перевірці в ході апеляційного перегляду справи вимоги, що не були заявлені у встановленому законом порядку в суді першої інстанції і не були предметом розгляду, а саме посилання відповідачів на сплив строку позовної давності на звернення до суду із заявленими ОСОБА_2 позовними вимогами.
Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_7 (нині - ОСОБА_2, у зв"язку із повторним шлюбом із ОСОБА_10) перебувала у шлюбі із ОСОБА_5 з 04.09.1981р.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що вчинено актовий запис за № 2322 від 20.10.2006р.
Після його смерті ОСОБА_5 відкрито у Першій маріупольській державній нотаріальній конторі спадкову справу № 276/2007р.
04.06.2007р. двом спадкоємцям померлого ОСОБА_4 і ОСОБА_3, за їх заявами від 12.03.2007р., видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 на автомобіль DAEWOO LANOS ТF69Y, випуску 2005 року, двигун № V=1500, шасі (кузов) № НОМЕР_3 реєстраційний номер НОМЕР_2, по ? частині за кожним зі спадкоємців - свідоцтва №№ 7-869 і 7-868 відповідно із внесенням відомостей до Спадкового реєстру (спадкові справи).
Підставою для видачі свідоцтв відповідачам, окрім їх заяв, стали:
по-перше, заява ОСОБА_7 від 12.03.2007р., посвідчена державним нотаріусом ОСОБА_6 і зареєстрована за № 7-231, за змістом якої позивачка, засвідчуючи усвідомлення значення своїх дій та здатність керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, за своїм волевиявленням відмовилась від прийняття спадщини після померлого чоловіка ОСОБА_5 на користь спадкоємців - своїх дітей ОСОБА_4 і ОСОБА_3 За змістом заяви нотаріусом заявниці роз"яснено положення норм Цивільного кодексу України (в т.ч. ст. 225), а також те, що ця заява може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини;
по-друге, заява ОСОБА_7 від 04.06.2007р., посвідчена тим же нотаріусом і зареєстрована як вхідна кореспонденція за № 1995, за змістом якої нотаріусом роз"яснено заявниці положення ст. 60 Сімейного Кодексу України щодо її права на майно, придбане у період шлюбу, право на звернення до суду за визначенням її частки у подружньому майні, і висловлено намір заявниці не звертатись до суду з цього приводу та надано згоду на отримання свідоцтв про право власності на спадкове майно за законом її дітьми - ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - в рівних частках за кожним.
За свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 19.03.2005р. - автомобіль DAEWOO LANOS ТF69Y, випуску 2005р., номер державної реєстрації НОМЕР_2 належав ОСОБА_5. Після видачі 04.06.2007р. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 свідоцтв про право власності на автомобіль вчинено перереєстрацію даного транспортного засобу: за власником ОСОБА_3 (свідоцтво НОМЕР_5) - державний номер цього автомобіля НОМЕР_1.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 24.05.2011р., що набуло чинності 06.06.2011р., визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 право власності за кожним по 1/3 частині домоволодіння АДРЕСА_1 Донецької області.
Згідно із державним актом на право приватної власності на землю від 25.02.2000р. власниками земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, визначені: є ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках.
Задовольняючи позов в частині визнання недійсною відмови ОСОБА_2, що міститься в її заяві від 04.06.2007р., від свого права на отримання свідоцтва про право власності на ? частину автомобіля, суд виходив з того, що даний об"єкт спадкового майна був придбаний у період шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_5
Таке вирішення судом першої інстанції позовних вимог в зазначеній частині, як вважає колегія суддів, відповідає вимогам матеріального закону і є правильним з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В розумінні ст. 70 СК України частки майна дружини і чоловіка, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, за відсутності шлюбного договору або домовленості між ними, є рівними.
Відповідно до ст. 11 ч. 3 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.
В розумінні ч. 3 ст. 11 ЦК України в разі недотримання правил і порядку, згідно з яким відмова особи від свого права власності на транспортні засоби, особа продовжує вважатися власником таких речей.
Порядок державної реєстрації транспортних засобів врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998р. № 1388 "Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів" (далі за змістом - Порядок № 1388) в редакції станом на момент виникнення правовідносин.
Як з"ясовано, відомостей про відмову ОСОБА_2 від права на ? частину автомобіля DAEWOO LANOS, придбаного у період шлюбу із ОСОБА_5, адресовану органу Державтоінспекції МВС, повноважному здійснювати державну реєстрацію транспортних засобів для внесення до бази даних, немає і доказів щодо такої відмови в апеляційному суді не надано.
Тож, позивачка у встановленому Порядку № 1388 не відмовилась від суб'єктивного цивільного права, як належної правової можливості, захист якої гарантований державою, щодо набуття права власності на частину спільного майна подружжя у вигляді вказаного автомобіля.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеним судовим розглядом права позивача на ? частину DAEWOO LANOS, що є об"єктом спільного майна, придбаного у шлюбі із ОСОБА_5 і обґрунтованим рішення суду про визнання недійсною заяви ОСОБА_7 до нотаріальної контори від 04.06.2007р.
Результатом ухвалення рішення суду про захист майнових прав ОСОБА_2, набутих у шлюбі із ОСОБА_5, є прийняття обгрунтованого, на погляд колегії суддів, рішення суду першої інстанції про задоволення вимог позивача в частині визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на ім"я ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - в ? частині автомобіля за кожним.
Відповідно до. ст. 1301 ч. 1 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Із врахуванням відновлення за даним рішенням майнових прав дружини померлого, рішення в цій частині узгоджується із вимогами матеріального закону.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в частині визнання недійсною відмови ОСОБА_2 від спадщини від 12.03.2007р. після смерті ОСОБА_5, в частині визнання за нею права власності на автомобіль в цілому і стягнення з неї компенсації вартості автомобіля на користь кожного з відповідачів в 1/6 частці кожному, в частині розподілу жилого будинку АДРЕСА_1 в натурі - не відповідає, з нижченаведених підстав.
Задовольняючи позов про визнання, з заявленої позивачем підстави за ст. 225 ЦК України, недійсною нотаріально посвідченої відмови ОСОБА_2 від спадщини після смерті чоловіка на користь інших спадкоємців, суд першої інстанції, керуючись ст. 233 ЦК України, виходив з довідки лікаря-психотерапевта, показань свідків щодо глибинних душевних страждань позивачки від втрати чоловіка, які, на погляд суду першої інстанції вказують на написання заяви позивачкою під впливом важкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що не відповідало її дійсному волевиявленню.
Однак погодитись із цим висновком не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 1273 ч. 1, 6 ЦК України в редакції станом на момент написання заяви до нотаріальної контори, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Згідно із ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.
За ч. 5 ст. 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, на яку в обґрунтування заявлених вимог посилається позивачка, правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", що діяла станом на момент учинення відмови, роз'яснено, що для визначення наявності у особи стану, коли вона не могла розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.), на момент укладення спірної угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
В розумінні зазначеної процесуальної норми і керівних роз"ясень Пленуму Верховного Суду України повинна дотримуватися вимога про отримання інформації з визначених законом засобів доказування, з дотриманням порядку збирання, представлення і дослідження доказів (іншими словами, дотримання процесуальної форми доказування).
Тобто належним засобом доказування, отриманим за правилами позитивної допустимості доказів, визначених ст. 59 ЦПК України, зважаючи на підставу заявлених вимог (ст. 225 ЦК) є висновки судово-психіатричної експертизи, що мають узгоджуватись з іншими фактичними даними і оцінені судом за загальними правилами.
Обґрунтовуючи своє рішення про задоволення позову і визнаючи заяву ОСОБА_2 про відмову від спадщини недійсною, що стало підставою для подальшого перерозподілу часток у спадковому майні, суд в порушення вимог ст. ст. 60, 212 - 215 ЦПК України грунтував своє рішення про написання цієї заяви під впливом важкої обставини на таких доказах, як довідка лікаря-психотерапевта, пояснення допитаних свідків з приводу тяжкого переживання і душевних страждань позивачки від втрати чоловіка, з яким тривалий час перебувала шлюбі, визнання дітьми право власності матері на частину у спадковому будинку.
В матеріалах справи наявна довідка лікаря-психотерапевта Тужикова М.Т. (ліцензія НОМЕР_6), що датована 30.09.2010р., про звернення ОСОБА_7, 1960р.н., до кабінету психотерапії у лютому 2007 року з приводу астено-депресивного синдрому, за яким вона отримала десятиденний курс лікування; повторно зверталась до цього ж лікаря 29 травня 2007 року за наданням психотерапевтичної допомоги, що їй була надана.
Втім, за інформацією виконкому Маріупольської міської, зведеної за переданими на держзберігання документами, в т.ч. особистими рахунками нарахування заробітної плати, яка надана в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_7 працювала у комунальному підприємстві «Стройконтроль» у період з жовтня 2006 року по квітень 2007 року на посаді начальника, звільнена з підприємства з 20.08.2009р. у зв"язку з ліквідацією КП «Стройконтроль». Факту роботи впродовж вказаного у довідці періоду не заперечувала позивачка в суді апеляційної інстанції.
Суд не зважив на те, що сама по собі довідка про звернення до лікаря-психотерапевта, в якій, не відзначено, в чому полягала надана повторно 29.05.2007р. психотерапевтична допомога, та показання допитаних в суді свідків з приводу глибоких переживань щодо втрати чоловіка, як вважає колегія суддів, не може безумовно свідчити про перебування її у стані нерозуміння значення своїх дій під час час оформлення відмови від спадщини на користь дітей.
Таким чином, суд оцінив докази з порушенням вимог ст. 212 ЦПК України.
Як в суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, позивачкою не заявлялось клопотання, незважаючи на роз"яснення апеляційним судом положень ст. 10 ч. 4 ЦК України, про проведення відповідної експертизи. Тому, в розумінні ст.ст. 60, 10 ЦПК України, колегія суддів вважає, що позивачкою не доведено належним способом доказування, як то експертним шляхом, факту не усвідомлення нею на момент подання заяви до нотаріальної контори у березні 2007 року за своїм психічним станом в повній мірі значення своїх дій та не можливість керування ними.
При цьому, колегією суддів встановлено, що суд вжив підставу для недійсності такої відмови позивачки - під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, що визначено статтею 233 ЦК України, яка не відповідає заявленій підставі у змісті позову і подальших редакціях уточнення позовної заяви - ст. 225 ЦК України, що є неприпустимим і суперечить принципу диспозитивності, задекларованому у ст. 11 ЦПК України.
У зв"язку з цим, у суду не було правових підстав застосовувати до правовідносин, що виникли, положення ст. 233 ЦК України.
Суд у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідачів з приводу трудової діяльності позивачки в період після поховання чоловіка і учинення нею інших суспільно значимих дій не перевірив в достатньому обсязі, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Крім того, суд не врахував, що позивачка, маючи за змістом її зави до нотаріальної контори від 12.03.2007р. можливість відкликати впродовж строку на прийняття спадщини, такого відкликання не зробила і звернулась до суду із даним позовом у жовтні 2010р. за спливом передбаченого матеріальним законом строку на прийняття спадщини, не ставивши питання про надання їй додаткового строку для подання зави про прийняття спадщини. Таким чином, суд визнав її право на частину у спадщині, без дотримання процедури, встановленої Цивільним кодексом України для спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини.
А вчинений на підставі визнання недійсною заяви позивачки від 12.03.2007р. цим судовим рішенням перерозподіл часток спадкового автомобіля на 2/3 - за ОСОБА_2 і по 1/6 за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за кожним є невірним, оскільки суд дійшов таких висновків помилково, без належної оцінки доказів в їх сукупності, що свідчить про нез'ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів знаходить неправильними і висновки суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль і стягнення з неї компенсації частини його вартості на користь відповідачів, зважаючи на наступне.
Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників у випадках, перелічених у ч. 1 ст. 365 ЦК України (частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї).
Відповідно до ч. 2 ст. 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості про внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової суми вартості частки автомобіля, що припадає на відповідачів, припинення якої вона прагнула.
У зв"язку з невжиттям імперативно визначених у ст. 365 ЦК України заходів задля запобігання порушень прав інших співвласників, гарантованих державою, що втілено в Конституції України і законах, у суду були відсутні підстави для припинення права власності відповідачів на спадковий автомобіль з перерозподілом спадкових часток і визнання за позивачкою права власності на автомобіль в цілому, зі стягненням з неї компенсації за 1/6 частину вартості автомобіля кожному з відповідачів, що становить по 3161,94грн.
Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль підлягає зміні, із визнанням за ОСОБА_2 права власності на ? частину автомобіля DAEWOO LANOS, номер державної реєстрації НОМЕР_2 (перереєстрований держномер НОМЕР_1), враховуючи доведену судовим розглядом її частку у спільному майні подружжя, а за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - по ? частині автомобіля за кожним, враховуючи їх спадкові частки на автомобіль.
Позовні вимоги щодо поділу жилого будинку між сторонами суд першої інстанції вирішував на підставі висновку технічного експерта в галузі будівництва ОСОБА_13 Але з висновками суду в даній частині колегія суддів не може погодитись, виходячи з таких обставин.
Суд приймаючи у якості належного і допустимого доказу висновки технічного експерта в галузі будівництва № 446 від 18.10.2011р., що має за загальним правилом силу рекомендованого характеру, не перевірив повноважності ОСОБА_13, яким проведено будівельно-технічне дослідження, який не входить до переліку експертів у Реєстрі атестованих судових експертів.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України) (п. 11 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009р. № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»).
Проте, судом, при вирішенні вимог про поділ будинку на дві квартири, не взято до уваги основоположні питання, що мають бути доведені, як то: дозвіл органу місцевого самоврядування на переобладнання будинку у встановлених законом випадках, узгодження із всіма компетентними службами питання технічної можливості розподілення всіх інженерних комунікацій (газо-, водо-, тепло-, енергопостачання, системи вентиляції) на дві ізольованих квартири і затвердження у передбаченому законом порядку відповідної проектної документації з цього приводу.
Судом не вирішено цих питань та з припущеннями, без зазначення переліку і вартості робіт з переобладнання будинку на дві окремі квартири і узгодження із компетентними службами, в порушення вимог ст. 212 ЦПК України, без належної перевірки заперечень відповідачів з приводу відведення позивачці у власність тих приміщень, де знаходяться комунікації будинку, прилади обліку, механізми затворів, ухвалено рішення у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 309 ЦПК України, на які суд на вищевикладені норми закону уваги не звернув.
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в пункті 1 постанови від 29.12.76 N 11 "Про судове рішення" зі змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсною відмови ОСОБА_2 від спадщини від 12.03.2007р. після смерті ОСОБА_5, в частині визнання за нею права власності на автомобіль в цілому і стягнення з неї компенсації вартості автомобіля на користь кожного з відповідачів в 1/6 частці кожному, в частині розподілу жилого будинку АДРЕСА_1 в натурі - цим вимогам не відповідає, зроблені з порушенням норм матеріального права, на неповно з"ясованих судом обставинах, грунтуються на недоведених обставинах, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та не відповідають обставинам справи, а отже, підлягає скасуванню в цій частині урахуванням норм матеріального права, обставин справи та вимог ст. 309 ЦПК України, з частковим задоволенням апеляційної скарги відповідачів і ухваленням нового рішення відповідно до вищенаведеного мотивування.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 20 лютого 2012 року в частині визнання недійсною відмови ОСОБА_2 в заяві від 12 березня 2007 року від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль і стягнення з неї компенсації вартості автомобіля, в частині розподілу жилого будинку АДРЕСА_1 в натурі - скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсною відмови ОСОБА_2 в заяві від 12 березня 2007 року від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, посвідченої Першою маріупольською державною нотаріальною конторою за реєстрац. № 7-231; визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль DAEWOO LANOS д.н. НОМЕР_1 і стягнення з неї компенсації вартості автомобіля по 1/6 частині кожному з відповідачів; поділ в натурі жилого будинку АДРЕСА_1 - відмовити.
Задовольнити частково позов ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля DAEWOO LANOS ТF69Y, випуску 2005р., номер державної реєстрації НОМЕР_2 (перереєстр. держномер НОМЕР_1), а за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - право власності по ? частині цього ж автомобіля за кожним.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді Л.І. Песоцька
Т.Б.Ткаченко
С.А.Попова