КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2012 року 2а-2759/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.

при секретарі судового засідання Гульцо О.І.,

за участю:

представників позивача - Петруньок С.М., Яковчука Я.М.,

представника відповідача - Мельниченка А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідівдо Публічного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до Публічного акціонерного товариства "УКРГІДРОЕНЕРГО" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 2952224,24 грн. та пені в сумі 21846,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" і не забезпечив працевлаштування інвалідів згідно з встановленим законом нормативом, тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції. Оскільки відповідач суму адміністративно-господарських санкцій самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача сум адміністративно-господарських санкцій разом з пенею.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що висновки позивача вчинення ним правопорушення є помилковими.

Так, відповідач зазначив, що Законом України від 16.10.1997 № 575/97-ВР "Про електроенергетику", яким регулюється діяльність відповідача, встановлено, що створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадиться підприємствами електроенергетики у розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві, що відрізняється від нормативу, встановленого Законом України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". На думку відповідача, для визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів мають застосовуватись положення Закону України від 16.10.1997 № 575/97-ВР "Про електроенергетику", а не Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Крім того, позивач стверджував, що його підприємство належить до електроенергетичної галузі, де умови праці пов'язані з підвищеною небезпекою, від працівників вимагається проходження спеціальної підготовки, навчання і перевірки знань, а також проходження відповідного медичного огляду, тому працевлаштування інвалідів є неможливим.

У судовому засіданні представник відповідача просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Публічне акціонерне товариство "УКРГІДРОЕНЕРГО" є юридичною особою - працедавцем, який відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зобов'язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

У лютому 2012 року відповідачем подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік форми № 10-ПІ, з якого вбачається, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу на підприємстві у 2011 році становила 2695 особи (у тому числі 90 осіб, зайнятих у непромисловому виробництві), з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства України встановлена інвалідність - 52 осіб, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України № 875-XII - 0 осіб. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 52718,30 грн.

На підставі даних зазначеного звіту позивачем зроблено висновок про порушення Публічним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" приписів статті 19 Закону України № 875-XII щодо невиконання нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2011 році, оскільки на його підприємстві повинно бути створено 108 робочих місць, які призначені для забезпечення працевлаштування інвалідів (2695 х 4% = 108).

Таким чином, позивач стверджує, що відповідач не забезпечив працевлаштування 56 інвалідів.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач зобов'язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 2952224,24 грн., виходячи з розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника на підприємстві (52718,29 грн.) та 56 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих ними (52718,29 грн. х 56 = 2952224,24 грн.).

Крім того, за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій відповідач згідно з вимогами частини другої статті 20 Закону України № 875-XII зобов'язаний сплатити до Фонду пеню у сумі 21846,28 грн.

Під час судового розгляду встановлено, що Публічним акціонерним товариством "УКРГІДРОЕНЕРГО" та його філіями (Дирекція з будівництва Дніпровської ГАЕС, Каховська ГЕС імені П.С. Непорожнього, Канівська ГЕС, Кременчуцька ГЕС, Каскад Київських ГЕС і ГАЕС, Дніпродзержинська ГЕС, Дніпровська ГЕС) у 2011 році, в порушення приписів статті 20 Закону України від 01.03.1991 № 803-ХІІ "Про зайнятість населення", звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН до Новодністровського міського центру зайнятості, Новокаховського міського центру зайнятості, Канівського міськрайонного центру зайнятості, Світловодського міськрайонного центру зайнятості, Вишгородського районного центру зайнятості, Дніпродзержинського міського центру зайнятості, Правобережного районного центру зайнятості м. Запоріжжя, не подавались. Вказані обставини підтверджуються листами зазначених територіальних центрів зайнятості, які містяться в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

В силу приписів статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Твердження позивача про те, що спірні правовідносини мають регулюватися положеннями Закону України від 16.10.1997 № 575/97-ВР "Про електроенергетику", який визначає інший норматив, що відрізняється від нормативу, встановленого Законом України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", суд до уваги не приймає як помилкові.

Дійсно, відповідно до частини восьмої статті 21 Закону України від 16.10.1997 № 575/97-ВР "Про електроенергетику", який з 1997 року не зазнавав змін, створення робочих місць для працевлаштування інвалідів провадиться підприємствами електроенергетики в розмірі чотирьох відсотків від чисельності працівників, зайнятих у непромисловому виробництві.

Однак, у травні 2005 року статтю 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" викладено у Закону України від 06.10.2005 № 2960-IV, якою запроваджено єдиний для усіх підприємств - працедавців норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Вирішуючи колізію законодавчих норм суд застосовує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного суду України від 03.10.1997 № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), відповідно до якої конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Це означає, що для визначення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів підлягають застосуванню положення статті 19 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у Закону України від 06.10.2005 № 2960-IV).

Позивання відповідача на те, що підприємство належить до електроенергетичної галузі, де від працівників вимагається проходження спеціальної підготовки, навчання і перевірки знань, а також проходження відповідного медичного огляду, тому працевлаштування інвалідів є неможливим, суд до уваги не приймає як неспроможне і безпідставне.

Законодавчі вимоги про необхідність проходження працівниками спеціальної підготовки, навчання і перевірки знань, а також проходження відповідного медичного огляду не означають неможливість працевлаштування на підприємстві відповідача осіб, які мають певні фізичні вади.

Дійсно, окремі робочі місця чи професії можуть становити підвищену небезпеку для здоров'я людини, що унеможливлює працю осіб, які мають фізичні вади. Однак, відповідач на вимогу суду не надав ані затвердженого в установленому порядку переліку професій чи посад, ані результатів атестації робочих місць, які б підтверджували твердження відповідача про неможливість працевлаштування інвалідів, їх співвідношення із загальною кількістю робочих місць на підприємстві відповідача.

Крім того, з даних звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік форми № 10-ПІ убачається, що відповідач забезпечив працевлаштування 52 інвалідів, що спростовує твердження про неможливість працевлаштування інвалідів.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Позивач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укргідроенерго" на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у сумі 2952224 (два мільйона дев'ятсот п'ятдесят дві тисячі двісті двадцять чотири) гривень 24 коп. та пеню у сумі 21846 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок шість) гривень 28 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "10" серпня 2012 р.