ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
31.07.12 р. Справа № 5006/15/97пд/2012
Господарський суд Донецької області у складі судді Захарченко Г.В. при секретарі судового засідання Пилипенко О.М. розглянув матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», м.Маріуполь
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ», м.Маріуполь
про визнання недійсною угоди
за участю представників:
від позивача: Бугай В.М. (директор)
від відповідача: Романюк А.В. (за довір.)
Суть справи:
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ», м.Маріуполь про визнання недійсною угоди, оформленої шляхом обміну між позивачем та відповідачем листами №1/1 від 12.04.11р., №1306/1 від 13.04.11р. та №1403 від 13.05.11р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невідповідність угоди оформленої шляхом обміну між позивачем та відповідачем листами №1306/1 від 13.04.11р., №1403 від 13.05.11р., №1/1 від 12.04.12р., вимогам чинного законодавства України, а саме: п.1 і п.3 ст.203 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 07.07.12р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №5006/15/97пд/2012.
17.07.12р. відповідач надав суду відзив на позовну заяву №1020 від 17.07.12р., в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що листи, на які посилається позивач в позовній заяві, підписані саме директором Лук’яненко О.О.
31.07.12р. позивач надав клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення відповідності підпису директора ТОВ «Кадрове агентство «Азов персонал сервіс» підписам на листах №1306/1 від 13.04.11р. та №1403 від 13.05.11р.
В судовому засіданні 31.07.12р. позивач підтримав вимоги, зазначені в позовній заяві; відповідач заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд Встановив:
На адресу ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс» від ТОВ «Ейч Ар Гарант» надійшов лист №1/1 від 12.04.11р., яким відповідач повідомив позивача про те, що для виконання господарських договорів з підприємствами-замовниками йому необхідний персонал певної кваліфікації, наявний в штаті ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс». За результатами проведених ТОВ «Ейч Ар Гарант» попередніх заходів, відповідач просив позивача розглянути питання про переведення в штат ТОВ «Ейч Ар Гарант» працівників ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс».
У відповідь на вищезазначений лист ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс» листом №1306/1 від 13.04.11р. повідомило, що не заперечує проти звільнення працівників, зазначених у додатку до листа №1/1 від 12.04.11р., за умови їх волевиявлення та з дотриманням всіх процедур, передбачених чинним законодавством про працю. Також, вказаним листом позивач гарантував перерахування на розрахункові рахунки ТОВ «Ейч Ар Гарант» грошових коштів (компенсації відпусток працівникам, що звільняються) в разі подання ними відповідних заяв.
Позивачем на адресу відповідача був направлений лист №1403 від 13.05.11р., згідно якого, з метою виконання зобов'язань по переведенню робітників до ТОВ «Ейч Ар Гарант», направлено список робітників, якими були подані заяви на перерахування належних їм сум компенсації відпустки на рахунок ТОВ «Ейч Ар Гарант». Крім того, вказаним листом ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс» гарантувало сплату сум компенсації, належної робітникам які переводяться, розрахованої станом на день звільнення, згідно ст.116 КЗпП України, що підлягає перерахуванню на рахунок ТОВ «Ейч Ар Гарант» в строк до 08.06.11р.
Обґрунтовуючи позов про визнання угоди недійсною, позивач посилається на те, що її укладено всупереч вимогам чинного законодавства України, а саме: підпис директора ТОВ «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс» Лук’яненко О.О., що міститься на листах №1306/1 від 13.04.11р. та №1403 від 13.05.11р., не відповідає зразку її фактичного підпису.
Цивільний кодекс України закріплює відкритий (орієнтовний) перелік юридичних фактів, які визнаються підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Використаний ст.11 Цивільного кодексу України термін «цивільні права та обов'язки» охоплюється поняттям суб'єктивного цивільного права як належної певній особі правової можливості певної поведінки особи, захист якої гарантовані державою.
Посилаючись на ч.2 п.1 ст.11 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України, господарський суд не врахував, що за змістом ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільно-правові юридичні факти виступають підставами будь-яких цивільних прав та обов'язків.
Водночас відповідно до приписів ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків. Такі права й обов'язки реалізуються в межах цивільного правовідношення і вони є відповідно його складовими елементами.
Правочин як юридичний факт є лише однією з підстав виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, передбачених законом. Правочинам, на відміну від деяких інших підстав виникнення цивільних прав та обов'язків притаманне правомірне вольове вчинення особою, яка має належний статус суб'єкта цивільного права, юридичних дій, спрямованих на свідоме створення конкретного цивільного правового результату для себе або інших осіб.
Правомірність правочину означає, що він не містить порушень відповідних вимог закону, загальних та спеціальних законодавчих заборон.
Вольова спрямованість правочину характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, що реалізується через відповідну об'єктивно виражену форму виявлення, яка має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку. Тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії (вчинки) особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Тобто, на ряду з іншими ознаками наявності правочину, законодавець визначає також волевиявлення особи, спрямоване на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.
Згідно ч.3 ст.83 Кодексу законів про працю України, у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.
Зазначена норма регулює правовідносини підприємства та робітника, а не підприємства, з якого робітник звільнився та підприємства, на яке перевівся.
Стаття 1 Кодексу законів про працю України визначає, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Зміст оспорюваних листів щодо переведення працівників на інше підприємство та обіцянку перерахування їм компенсації за невикористані відпустки не визначає та не порушує будь-яких прав та зобов'язань підприємств, які є сторонами у справі. Зазначений обов'язок випливає саме з приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно ч.2 ст.180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З наведеного вбачається, що листами №1306/1 від 13.04.11р. та №1403 від 13.05.11р. не визначено зобов'язальних відносин між юридичними особами, з якої звільнено і на яку прийняті працівники.
За приписом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.
За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочинну має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту, який застосовується у випадку укладення заперечуваного правочину.
Враховуючи вищевикладене, підстава позову - укладення угоди (правочину) всупереч вимогам чинного законодавства України, а саме: п.1,3 ст.203 та ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України не може тягнути визнання правочину недійсним, в тому числі з підстав, визначених у позові.
За відсутністю юридичного факту - укладення правочину, який породжує права та обов'язки, такий спосіб захисту права як визнання правочину недійсним не може бути застосований.
З огляду на викладене суд визнає за необхідне в задоволенні позовних вимог відмовити.
Щодо клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст.41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.
Проведення експертизи для визначення відповідності підпису директора позивача в оспорюваних листах, з огляду на вищезначені висновки суду, в даному випадку жодним чином не впливає на прийняття рішення.
За таких обставин підстави для призначення почеркознавчої експертизи у даній справі відсутні.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З урахуванням викладеного, виходячи з того, що з матеріалів справи неможливо встановити наявність зобов'язань ТОВ «Ейч Ар Гарант» перед позивачем та що позовні вимоги належними доказами не обґрунтовані, підстави для задоволення позовних вимог відсутні. За таких обставин суд відмовляє в задоволенні позову.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати в повному обсязі покладаються на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 1, 83 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 11, 203, 207, 215, 226, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 180, 181, 202 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 22, 33-36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кадрове агентство «Азов Персонал Сервіс», м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙЧ АР ГАРАНТ», м.Маріуполь про визнання недійсною угоди - відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
В судовому засіданні 31.07.12р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення підписано 06.08.12р.
Суддя Захарченко Г.В.