Категорія №3.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 серпня 2012 року Справа № 2а/1270/3454/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді: Горпенюк О.А.
при секретарі судового засідання: Марковій О.О.
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_10,
представник позивача - ОСОБА_2,
представник відповідача - Арінушкіна М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_10 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю в України та визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
03 травня 2012 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_10 до Головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства ОСОБА_11, в якому позивач просила:
- визнати акт перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, протокол №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припис №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року такими, що складені не у відповідності до законодавства про працю;
- визнати дії посадової особи головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства ОСОБА_11 неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присягу державного службовця при складанні акту №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок.
Крім того позивачем заявлено клопотання про винесення окремої ухвали.
Ухвалою від 04 травня 2012 року позивачу було відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог, щодо визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в України. (а.с. 1 - 2)
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 у задоволені адміністративного позову в частині визнання протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року такими, що складені не у відповідності до законодавства про працю та визнання дій посадової особи ОСОБА_11 неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присягу державного службовця при складанні протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року, припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок відмовлено повністю. (а.с. 77 - 81)
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2012 року скасовано Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 31.05.2012 скасовано. (а.с. 102-106)
Провадження у справі про визнання протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю та визнання дій посадової особи ОСОБА_11 неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присягу державного службовця при складанні протоколу №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок закрито.
В задоволені позовних вимог про визнання припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю та визнання дій посадової особи ОСОБА_11 неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присягу державного службовця при складанні припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року та її намірах до наступних перевірок відмовлено.
Ухвалою від 19 червня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 було задоволено та скасовано ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 04 травня 2012 року в частині відмови ОСОБА_10 у відкритті провадження в частині позовних вимог щодо визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в Україні та направлено до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. (а.с. 157)
Згідно інформації Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області від 20.07.2012 № 1751/2 відповідач - Головний державний інспектор праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області ОСОБА_11 14.05.2012 була звільнена за угодою сторін з п. 1 ст. 36 КЗпП України наказом від 14.05.2012 № 55-к (а.с. 167 - 172).
У зв'язку з цим за клопотанням позивача Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 замінено відповідача з посадової особи Головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства № 1 Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області ОСОБА_11 на Територіальну державну інспекцію з питань праці у Луганській області. (а.с. 191)
07.08.2012 позивач надав до канцелярії суду заяву про зміну позовних вимог, яку підтримав в судовому засіданні. (а.с. 179)
Згідно уточнених позовних вимог позивач просив:
- визнати акт перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю;
- визнати дії посадової особи головного державного інспектора праці відділу контролю за додержанням законодавства ОСОБА_11 неправомірними в частині недотримання вимог Конституції України ст. 19, Закону України "Про захист персональних даних", законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу", Присягу державного службовця при складанні акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року;
Також позивач в заяві про зміну редакції позовних вимог від 07.08.2012 заявив клопотання про винесення окремої ухвали і направлення матеріалів у прокуратуру Луганської області для порушення кримінальної справи у відношенні головного державного інспектора праці ОСОБА_11 за фальсифікацію та перевищення владних повноважень.
Також позивача просив стягнути з відповідача 1000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди та покласти витрати, пов'язані з розглядом даного позову на відповідача, та відшкодувати витрати на бензин для прибуття на засідання суду у м. Луганськ.
В обґрунтування уточнених позовних вимог позивачем зазначено, що 15.02.2012р. інспектором праці ОСОБА_11 була проведена перевірка ФОП ОСОБА_10 по дотриманню законів про працю в Україні. За результатами перевірки інспектором ОСОБА_11 були складені: акт перевірки№12-12-158/0012, протокол №12-12-158/0008 та припис №12-12-158/0011-0007. З результатами перевірки позивач не погоджується, оскільки: підставою для складення цих документів на думку головного державного інспектора праці ОСОБА_11, як вказано в протоколі "вчинила адміністративне правопорушення, яке виявлене 15 січня 2012 року..." Це є перша фальсифікація офіційного документу державним інспектором ОСОБА_11, оскільки 15.01.2012р - вихідний день. Другою фальсифікацією, як вказано в протоколі є. дослівно: "та засвідчено актом перевірки від 15.02.12р. №12-12-158/0011...". Позивач зазначив, що вказаний Акт з таким номером йому не відомий. Але далі по тексту протоколу наведені дані та висновки Акту №12-12-158/0012. Ті ж самі дані та висновки цього Акту інспектора праці ОСОБА_11 дублюються в Протоколі і Припису від 15.02.2012р.
На думку позивача підставами для визнання протиправним Акту № 12-12-158/0012: відсутність законних підстав; наявність доказів, які повністю спростовують всі фальсифіковані факти, висновки головного інспектора праці ОСОБА_11; відсутність підстав використання головним державним інспектором праці ОСОБА_11 персональних даних в об'ємі, які наведені фактично про позивача, а також збирання, обробка, використання персональних даних позивача та найманих працівників без відповідної згоди на це. Позивач вважає, що на його думку були сфальсифіковані відповідачем данні та зазначив, що ним надавалися пояснення, але відповідачем не було враховано їх при складанні акту.
Тому позивач та представник позивача просили задовольнити уточнений адміністративний позов повністю.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали уточнений адміністративний позов та надали пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові та заяві про зміну позовних вимог.
Представник відповідача, - Територіальна інспекція з питань праці у Луганській області, в судовому засіданні уточнений адміністративний позов не визнав, просив у задоволені позову відмовити та надав заперечення, яке обґрунтував наступним.
Акт та протокол було складено у відповідності до діючого законодавства та не було допущено дій котрі б суперечили діючому законодавству.
При проведенні перевірки відповідач діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, та не допускала жодних порушень прав позивача та вважає викладені у позовній заяві доводи не обґрунтованими та такими, що протирічать нормам права.
Як зазначив відповідач, Кабінет Міністрів України відповідною постановою від 30.08.2000 року № 1351 утворив у складі Міністерства праці та соціальної політики на базі його структурних підрозділів - головної державної інспекції праці та Державної експертизи умов праці України Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю та постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року № 50 було затверджено Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2011 року № 346 "Про ліквідацію урядових органів"державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю було ліквідовано та встановлено, що постанови Кабінету міністрів України від 30.08.2000 року № 1351 та від 18.01.2003 року № 50 втратили чинність.
Пунктом 2 вказаної Постанови встановлено, що урядові органи, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.08.2011 року № 879 "Про утворення територіальних органів Державної інспекції з питань праці" встановлено, що територіальні органи Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, які ліквідуються, продовжують виконувати свої повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення територіальних органів Державної інспекції з питань праці.
Відповідно до п.п. 4.1 п. 4 Порядку № 72 за результатами кожної перевірки обов'язково складається Акт перевірки, а в разі виявлення порушень законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування - припис щодо їх усунення.
Акт - документ, складений посадовою особою Держпраці чи ТДІзПП, що підтверджує встановлені факти порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Акт перевірки від 15.02.2012 №12-12-158/0012 не є нормативно - правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Він є документом, що лише фіксує певні обставини.
Крім цього, згідно пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року передбачено, що орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Президента України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Президентом України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Таким чином, на думку відповідача зазначений Акт складено органом, який наділений функціями контролю у сфері дотримання законодавства про працю, а доводи позивача в цій частині є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо недотримання під час проведення перевірок вимог Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" зазначив, що відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною 6 статті 9 Кодексу встановлено, якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору дійсно, як зазначає позивач, преамбула закону України "про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлює, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
Водночас Конвенцією Міжнародної організації праці від 11.07.1947 року № 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою згідно Закону України від 08.09.2004 року № 1985-ІУ, встановлені інші ніж Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" порядок та процедура здійснення перевірочних заходів дотримання вимог законодавства про працю.
Так, статтею 12 Конвенції 81 про інспекцію праці у промисловості й торгівлі встановлено, що інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право, зокрема, безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються.
Статтею 16 Конвенції 81 передбачено, що інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.
Таким чином, виходячи з вимог Конвенції, при проведенні перевірок дотримання вимог законодавства про працю щодо направлення підконтрольній установі повідомлення про перевірку та надання відповідного наказу та посвідчення (направлення), а також положення про терміни перевірки, норми ст. ст. 5, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" не застосовуються.
Аналогічні положення також визначені у Положенні про Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 року №50.
Згідно свого Положення одним із основних завдань Держнаглядпраці є забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Відповідно до покладених завдань Держнаглядпраці, зокрема, здійснює контроль додержання законодавства про працю.
Посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) мають право, в тому числі, безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців приписи щодо усунення порушень законодавства про працю в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший зазначений у приписі строк.
Для виконання покладених на Держнаглядпраці завдань утворюються за погодженням з Мінпраці територіальні державні інспекції праці в межах граничної чисельності працівників Держнаглядпраці. Керівники територіальних державних інспекцій праці є головними державними інспекторами праці Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
На підставі вищевикладеного відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
Юрисдикція адміністративних судів згідно із частиною 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Згідно ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Закріплення частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України положення про можливість оскарження до адміністративних судів будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, не означає спростування висновку про юридичне значення рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як предмета судового оскарження, так само як не означає і нівелювання способу захисту порушеного права, свобод чи законних інтересів.
Фізична особа підприємець ОСОБА_10 зареєстрована виконавчим комітетом Рубіжанської міської ради Луганської області 29 вересня 1999року (а.с. 9).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 15 лютого 2012 року було складено акт перевірки № 12-12-158/0012 (а.с. 12-14), в якому відображені встановлені порушення ст.ст. 79, 95, 115 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 3, 24, 33 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 10, 21 Закону України "Про відпустки", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" № 491-IV від 06.02.2003р, Постанови КМУ від 17.07.2003р. №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. №100.
За результатами перевірки позивачу був виданий припис № 12-12-158/0011-0007 (а.с. 10-11). На виконання припису №12-12-158/0011 від 15.02.2012 року позивачем надано інформацію про його виконання (а.с.20).
Як вбачається з акту перевірки від 15.02.2012 №12-12-158/0012 та не спростовано позивачем під час розгляду справи, позивач на момент перевірки використовувала найману працю 3 працівників. Так, у п.3 трудового договору від 01.03.2004, укладеного між позивачем та громадянкою ОСОБА_9, визначена оплата праці у розмірі 205,00 грн. на місяць, яка відповідає розміру мінімальної заробітної плати станом на березнь 2004 року. У період з 2004 року по 01.01.2012 року відбувалося підвищення мінімального розміру заробітної плати. Як зазначено в акті перевірки зміни до трудового договору не вносилися, та про це не заперечував позивач в поясненнях та запереченнях позивача на акт перевірки. Позивач в запереченнях на акт перевірки зазначив, що фактично працівники отримують заробітну плати не меншу за мінімальну (згідно діючого законодавства) та не погіршує стан працівників.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 259 КЗпП України визначено, що нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу. Статтею 35 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що контроль за додержанням законодавства про оплату праці здійснюють Міністерство праці та його органи. Статтею 27 Закону України "Про відпустки" також зазначено, що нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.
Положенням про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 386/2011 передбачено, що Державна інспекція України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.
Держнаглядпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за до держанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного ви падку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Держнаглядпраці та його територіальні державні інспекції праці є органами, уповноваженими здійснювати державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.
Державна інспекція України з питань праці є правонаступником прав та обов'язків Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю - урядового органу, що діяв у системі Міністерства праці та соціальної політики України.
Процедуру здійснення державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю (крім питань охорони праці) та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в установах і організаціях усіх форм власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю врегульовано Порядком проведення перевірки стану додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що проводиться посадовими особами Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю та його територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21 березня 2003 року N 72, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03 червня 2003 року за N 432/7753, який був чинним на момент проведення перевірки.
Відповідно до пункту 2.3 Порядку інспектор праці має право безперешкодно в будь-який час без попереднього повідомлення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: підприємства, робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, виробничих приміщень суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які використовують найману працю.
Крім того, повноваження державних інспекторів праці Держнаглядпраці та територіальних державних інспекцій визначені, крім загальних законів, КУпАП та конвенціями Міжнародної організації праці (далі - МОП), ратифікованих законами України "Про ратифікацію Конвенцій міжнародної організації праці".
Частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" зазначене, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Відповідно до приписів статті 9 Конституції України чинні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховою Радою України, є частиною національного законодавства.
Норми Конвенції № 81 Міжнародної організації праці 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-ІУ, а саме підпункт "а"пункту 1 та пункту 2 статті 12 Конвенції № 81, дозволяє інспекторам праці не повідомляти роботодавця або його представника про свою присутність на підприємстві, якщо вони вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їх обов'язків, тобто ефективності здійснення контрольних заходів.
Статтею 2 Конвенції передбачено, що система інспекції праці на промислових підприємствах застосовується до всіх підприємств, щодо яких інспектори зобов'язані забезпечити застосування правових норм щодо умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи. Національне законодавство може звільняти від застосування цієї Конвенції підприємства гірничої промисловості і транспорту або частини цих підприємств.
Статтею 18 Конвенції передбачено, що відповідні санкції за порушення правових норм, виконання яких повинні забезпечувати інспектори праці, та за перешкоджання інспекторам праці у виконанні їхніх обов'язків, повинні передбачатися національним законодавством та ефективно застосовуватися. Діючим законодавством не передбачено підстав щодо звільнення підприємств певної галузі від державного контролю.
Згідно свого Положення одним із основних завдань Держнаглядпраці є забезпечення захисту прав працівників шляхом здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Відповідно до покладених завдань Держнаглядпраці, зокрема, здійснює контроль додержання законодавства про працю.
Посадові особи Держнаглядпраці (головні державні інспектори праці, їх заступники, державні інспектори праці) мають право, в тому числі, безперешкодно в будь-який час без попереднього інформування з пред'явленням службового посвідчення відвідувати для перевірки додержання законодавства про працю адміністративні і виробничі приміщення роботодавців, давати посадовим особам органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, роботодавців приписи щодо усунення порушень законодавства про працю в частині забезпечення реалізації прав і гарантій працівників, які підлягають обов'язковому виконанню з письмовим повідомленням про вжиті заходи у місячний або в інший зазначений у приписі строк.
Із аналізу зазначених норм вбачається, що відповідач при проведенні перевірки діяв у межах повноважень (компетенції) та у спосіб, що передбачений діючим законодавством України, яке регламентує порядок проведення перевірок відповідачем.
Таким чином, суд вважає, що зазначений Акт складено органом, який наділений функціями контролю у сфері дотримання законодавства про працю, а доводи позивача в цій частині є безпідставними.
Тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання незаконними дій відповідача в частині недотримання вимог законодавства при складанні Акту перевірки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо визнання акту перевірки від 15.02.2012 таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю в Україні, суд прийшов до наступного.
Справа в адміністративному суді може бути порушена за наявності між сторонами публічно-правового спору, оскільки у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно до п.п. 4.1 п. 4 Порядку № 72 за результатами кожної перевірки обов'язково складається Акт перевірки, а в разі виявлення порушень законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування - припис щодо їх усунення.
Акт - документ, складений посадовою особою Держпраці чи ТДІзПП, що підтверджує встановлені факти порушення законодавства про працю чи загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Акт перевірки від 15.02.2012 №12-12-158/0012 не є нормативно - правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Він є документом, що лише фіксує певні обставини.
Також судом встановлено, що порушення виявлені під час перевірки позивача 15.02.2012 року та відображені в акті перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.12 року стали підставою для винесення припису №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012, згідно вимог до п.п. 4.1 п. 4 Порядку № 72.
У той же час, викладені відповідачем висновки в акті №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року не породжують для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливають на його права та обов'язки.
Таким чином, оскаржений позивачем висновок в акті №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року неможливо вважати його рішенням, дією чи бездіяльністю, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак вони не підпадають під дію пункту 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України
Акт перевірки та його висновки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже, не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору.
Акт перевірки, ма юридичне значення лише після того, як він буде втілений в рішенні, прийнятому уповноваженою особою цього органу - приписі або протоколі.
Вимога позивача щодо визнання незаконними та протиправними акту не є належним способом захисту прав. У разі складання акту перевірки право позивача порушується внаслідок винесення припису або протоколу, тому способом захисту цього права має бути вимога лише щодо визнання незаконними та скасування припису.
Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Відтак, суд не повинен розглядати справу в тому разі, якщо пред'явлені позивачем вимоги не випливають із певних правовідносин, а отже, не підпадають під судову юрисдикцію.
Тобто суду вважає, що саме акт перевірки від 15.02.2012 року № 12-12-158/0012 не несе для позивача ніяких негативних наслідків.
Суд зазначає, що позивач позовною вимогою щодо визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в Україні обрав неналежний спосіб захисту, так як негативні наслідки для позивача несуть саме протокол №12-12-158/0008 від 15.02.2012 року та припис №12-12-158/0011-0007 від 15.02.2012 року, та саме скасування припису та протоколу можуть бути предметом адміністративного позову, а в цій частині позовні вимоги розглянуті по суті, про що свідчить Постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2012 (а.с. 102 - 104).
Таким чином, дослідивши матеріали справи та враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 до Територіальної інспекції з питань праці у Луганській області в частині визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності законодавства про працю в Україні.
Посилання позивача на неправомірність дій відповідача в частині недотримання вимог Конституції України, ст.19 Закону України "Про захист персональних даних"є незмістовним з наступних підстав.
Відповідно до ст.19 Закону України "Про захист персональних даних", яку вважає порушеною позивач, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно зі ст. 13 Закону України "Про захист персональних даних" розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень -органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, -стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, -стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Також до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про інформацію" предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
З аналізу зазначених норм вбачається, що інформація отримана під час перевірки не становить суспільний інтерес та отримана для здійснення контролю за дотриманням норм чинного трудового законодавства, а тому позивач не є розпорядником інформації відповідно до Закону України "Про захист персональних даних".
За таких обставин, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Стосовно порушення відповідачем присяги державного службовця, то суд зазначає, що позивачем у позові не наведено обставини, які б свідчили про таке порушення з боку відповідача, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про винесення окремої ухвали і направлення матеріалів справи до прокуратури Луганської області для порушення кримінальної справи за фальсифікацію та перевищення владних повноважень, то суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
В судовому засіданні порушень відповідачем Конституції України, Закону України "Про захист персональних даних", Кодексу законів про працю в Україні, Закону України "Про державну службу" не встановлено.
Суд відмовляє позивачу у винесення окремої ухвали та направлені її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону, оскільки факт фальсифікації та перевищення з боку відповідача владних повноважень не знайшов свого підтвердження, крім того, винесення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком.
При винесенні постанови суд встановив обставини справи та з врахуванням того, що фактично право позивача при складанні акту перевірки не було порушене, суд не скористався своїм правом на винесення окремої ухвали і не вбачає цих підстав на момент розгляду даної заяви.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та противоправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Судом не встановлено протиправності дій відповідача стосовно позивача, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог стосовно стягнення зазначеної моральної шкоди.
Щодо вимог позивача про відшкодування витрат на бензин для прибуття до судового засідання в м. Луганськ, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні з огляду на наступне.
В матеріалах справи наявний чек від 06.08.2012 щодо придбання бензину на суму 240,02 грн., довідка про реквізити з розрахунком витрат та фотокопія свідоцтва про реєстрацію ТЗ, які позивач долучив як докази витрат, пов'язаних з прибуттям до Луганського адміністративного суду для розгляду справи на засідання 07.08.2012, де він постійно мешкає.
По-перше, позивач в адміністративному позові просив розглянути адміністративний позов за його відсутністю.
По-друге, судом не було визнано обов'язковою явку позивача.
По-третє, відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення, ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Проте позивачу у задоволені адміністративного позову відмовлено повністю.
Відповідно до ч.2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки відповідачем зазначені витрати не здійснювалися, вони не підлягають стягненню з позивача.
Оскільки в задоволені позовних вимог ОСОБА_10 було відмовлено, судом питання про стягнення судових витрат не вирішується.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови буде складено та підписано протягом п'яти днів з дня закінчення судового розгляду, про що повідомлено сторін в судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 18, 71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_10 до Територіальної державної інспекції з питань праці у Луганській області про визнання акту перевірки №12-12-158/0012 від 15.02.2012 року, таким, що складений не у відповідності до законодавства про працю в України та визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено та підписано 09 серпня 2012 року.
Суддя О.А. Горпенюк
- Номер: п/812/1308/16
- Опис: визнання дій та рішень протиправними та зобов’язання вчинити певні дії
- Тип справи: На новий розгляд (1 інстанція)
- Номер справи: 2а/1270/3454/2012
- Суд: Луганський окружний адміністративний суд
- Суддя: Горпенюк О.А.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 19.10.2016
- Дата етапу: 29.11.2016