У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за  апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова   від 6 травня 2008 року  у справі за позовом  ОСОБА_1до Державного підприємства по забезпеченню діяльності зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення „Чорнобильсервіс” про стягнення доплати, відшкодування моральної шкоди,  зобов'язання вчинити дії, -

                                                       В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 6.05.2008 року, яким йому було відмовлено в задоволенні позовних вимог до Державного підприємства по забезпеченню життєдіяльності зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення „Чорнобильсервіс” про стягнення:

- доплати до заробітної плати за роботу в період з 1.01.2003 року по 1.01.20006 року в зоні безумовного відселення в розмірі 439020 грн. 79 коп. (згідно ч. 1 ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 137;

- доплати за роботу з 1.07.2004 р. по 1.01.2006 року, як працюючому пенсіонерові в зоні радіоактивного забруднення в розмірі 1744 грн.27 коп. (згідно ч. 2 ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”);

- 6500 грн. у відшкодування моральної шкоди;

- зобов'язання Державного підприємства по забезпеченню життєдіяльності зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення „Чорнобильсервіс” внести зміни в щомісячні дані (розрахункові листки) про заробітну плату ОСОБА_1 відповідно до проведеного розрахунку (стягуваних) сум за період 1.01.2003 року по 1.01.2006 року та зробити відповідні відрахування, передбачені законодавством.

Незаконність судового рішення апелянт обгрунтовує неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

         Судом при вирішення справи по суті неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому до спірних правовідносин суд не застосував ті норми матеріального права, які підлягали застосуванню. Суд не врахував, що  він перебуває в трудових правовідносинах з підприємством, а тому саме воно і повинне відповідно до закону „Про оплату праці” відшкодувати йому  недоплачені суми відповідно до Закону від 28 лютого 1991 року №796-Х11 та постанови Кабінету Міністрів України №137 від29.01.2003 року, оскільки саме за місцем роботи виплачуються соціальні виплати та доплати  відповідно до пунктів 3, 20 Порядку використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 року №987 та пунктів 1.5 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.09.2005 року. Саме Законом від 28 лютого 1991 року №796-Х11 визначено  виплати в розмірі залежно від мінімальної заробітної плати і  ст.62, якого Кабінету Міністрів України лише надано право   роз'яснення порядку застосування закону, яким не приймалося ніяких рішень стосовно зміни розрахунку нарахування доплат. Суд не врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та частин 1-4 ст. 8 ЦПК України Закон має вищу  юридичну силу, а не постанова Кабінету Міністрів України №836, а тому всі підприємства та держава повинні керуватися нормами закону, а не підзаконного нормативного акту.

В порушення вимог ст. 61 ЦПК України, суд не взяв до уваги обставин встановлених судовими рішеннями Верховного Суду України, а це неможливість застосування Постанови Кабінету Міністрів України №836 від 26.07.1996 року, яка суперечить закону, та необхідність  стягнення з ДП „Чорнобильсервіс” невиплаченої частини заробітної плати.

Незаконним є посилання суду, як на підставу для відмови в задоволені позову на ч. 6 ст. 51 Бюджетного кодексу, як і посилання ДП „Чорнобильсервіс” щодо  його дій у відповідності до своїх повноважень, оскільки жодним нормативно-правовим актом не заборонено відповідачу подавати для закладення в бюджет суми для виплати в розмірах, визначених ст. 39 Закону, який навпаки зобов'язує відповідача здійснювати виплату доплат в розмірах, визначених законом, що також гарантовано і ст. 43 Конституції України.

         Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Судом встановлено, що позивач,  працюючи  оператором  з 21.10.2002 року в Державному  підприємстві по забезпеченню життєдіяльності зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення „Чорнобильсервіс” в період з 1.01.2003 року по 31.12.2005 року отримував доплати в розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 137 „Про доплати і компенсації особам, які працюють у зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів”.

         Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд виходив із відсутності достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог.

         Даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону.

         Так, підставою для звернення до суду з позовом стало нарахування і виплата адміністрацією підприємства позивачу доплати до заробітної плати за роботу в період з 1.01.2003 року по 1.01.2006 року,  виходячи не з розміру трьох мінімальних заробітних плат, а з розміру 118 грн. на відпрацьовану ставку та премію 50 відсотків, та невиплата  доплати за роботу в період 1.07.2004 року по 1.01.2006 року, як працюючому пенсіонерові в зоні радіоактивного забруднення згідно ч. 2 ст. 39 Закону від 28 лютого 1991 року №796-Х11, чим йому було також завдано і моральної шкоди.

         Проте, відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону  від 28 лютого 1991 року №796-Х11, громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів,  доплата встановлюється  за рішенням адміністрації зони відчуження згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно  до Положення про державний департамент-Адміністрацію зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2000 року №1263 Адміністрація є урядовим органом  державного управління, який вирішує питання фінансування всіх заходів на території зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення.

         Відповідно до ст. 63 Закону від 28 лютого 1991 року №796-Х11 фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією зазначеного Закону, як гарантія соціального захисту громадян, здійснюється за рахунок державного бюджету.

За таких обставин,  коли доплата  до заробітної плати відповідно до закону проводиться за рахунок коштів державного бюджету і  відповідач проводив  зазначені доплати  в розмірах і межах коштів, виділених Державою, то суб'єкт господарювання не може нести  юридичну відповідальність за державні органи перед  позивачем власними коштами за зобов'язаннями держави.

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав  для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції.

           Керуючись ст.ст. 303, 304, 308,  314, 315, 317, 319  ЦПК України, суд  -

У Х В А Л  И В:

           Апеляційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

           Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова   від 6 травня 2008 року  залишити без змін.

             Ухвала  набирає законної сили   з моменту її проголошення  і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України  протягом двох місяців після проголошення.

Головуючий                                      Судді: