ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
09 липня 2012 року 14:03 год. № 2а-7220/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва в складі
головуючого судді О.М.Чудак,
за участю секретаря судового засідання І.В.Старець,
позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Дівітаєва І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності неправомірною, відшкодування моральної шкоди,
встановив:
07 лютого 2007 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Служби безпеки України (СБ України) про стягнення 2500 грн моральної шкоди.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 10 квітня 2007 року у зв'язку із не усуненням ОСОБА_1 недоліків позовної заяви у встановлений строк, заяву повернуто позивачу. Проте ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано, а справу направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження та продовження розгляду справи.
За цей час, позивачем до матеріалів справи подано позовну заву від 03 квітня 2007 року у якій висловлено прохання визнати неправомірною бездіяльність СБ України у вирішенні за сутністю його звернення щодо особистого прийому головою СБ України й стягнути 2500 грн моральної шкоди.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року повторно у зв'язку із не усуненням ОСОБА_1 недоліків позовної заяви у встановлений строк, заяву повернуто позивачу. Однак в подальшому, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 жовтня 2011 року ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року про повернення апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції скасовано і справу направлено до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття скарги.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2011 року ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2008 року про повернення позовної заяви скасовано і справу направлено для продовження розгляду.
Ухвалами суду першої інстанції від 28 грудня 2011 року відкрито провадження у справі, але в межах підготовки справи до судового розгляду провадження у справі закрито. Однак і це рішення суду ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2012 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.
Отже, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 травня 2012 року прийнято справу до свого провадження та призначено з її розгляду судове засідання.
При цьому, до початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 подано уточнення позовних вимог, згідно яких висловлено прохання визнати бездіяльність СБ України протягом періоду з 26 липня 2006 року по 02 липня 2008 року щодо ненадання своєчасної у відповідності з процедурою чинного законодавства України дійсної відповіді на звернення щодо особистого прийому головою СБ України та позбавлення його у встановленні чинним законодавством України строки гарантованого права на особистий прийом головою СБ України та відповідно, відшкодувати моральну шкоду.
Зважаючи на те, що в силу частини першої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України), крім прав та обов'язків, визначених у статті 49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від адміністративного позову, до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, заяву позивача прийнято судом та долучено до матеріалів справи, оскільки ці дії не суперечать закону.
Відтак, в судовому засіданні на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що з питань особистого прийому головою СБ України на його адресу з 26 липня 2006 року надсилав 6 офіційних звернень, а з 02 жовтня 2007 року завдяки відсутності відповідей голови СБ України і 4 офіційних звернення на адресу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України/Президента України з проханням віддати наказ його безпосередньому підлеглому щодо виконання положень та процедури чинного законодавства України з приводу визначення дати/терміну та здійснення особистого прийому відповідно до положень чинного законодавства України. Особистий прийом головою СБ України відбувся лише 02 липня 2008 року, тобто через 02 роки та 20 днів. При цьому, першу відповідь від 15 серпня 2007 року на звернення щодо особистого прийому головою СБ України, а не його підлеглими, отримав лише 26 вересня 2007 року, тобто через 01 рік та 02 місяці з моменту первинного звернення.
Отже, посилаючись на те, що частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян»від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, який не може перевищувати сорока п'яти днів, взагалі гарантоване і міжнародним законодавством право на звернення до органів влади, а саме, Загальною декларацією прав людини (Міжнародним білєм про права людини), прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року та Європейською конвенцією з прав людини, прийнятої у місті Римі 04 листопада 1950 року, порушення головою СБ України вступу, пункту 1 військової присяги, пунктів 11, 14-16, 26-31, 35-37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІV, - ОСОБА_1 просив позов задовольнити.
Представник відповідача -Дівітаєв Іван Іванович (довіреність від 22.02.2012 №29/-1168) про задоволення позову заперечив, надавши письмові пояснення. Усно зазначив, що звернення ОСОБА_1 до керівництва СБ України стосувалися вирішення питань щодо реєстрації в гуртожитку Національної академії СБ України. Письмові відповіді на звернення із зазначеного питання та результати прийому його заступником голови СБ України не задовольнили, тому позивач вимагав особистого прийому головою СБ України.
У зв'язку з цим, з'ясовано, що рішенням житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України від 05 липня 2006 року ОСОБА_1 надано кімнату АДРЕСА_1 та виписаний відповідний ордер. Від пропозиції отримання ордеру та поселення у зазначений гуртожиток ОСОБА_1 відмовився, а тому прийнято рішення не розглядати аналогічні за змістом звернення ОСОБА_1 у зв'язку із вирішенням питання по суті.
Наступні звернення позивача передано для розгляду до Національної академії СБ України, якою, в свою чергу пропонувалося ОСОБА_1 прибути на особисту зустріч із т.в.о. ректора. Однак, через те, що вказана посадова особа за статусом нижча, ніж заступник голови СБ України та голова СБ України позивач все ж наполягав на особистому прийомі його головою СБ України.
При цьому, СБ України неодноразово робились пропозиції ОСОБА_1 прибути на зустріч з керівництвом СБ України, однак завжди у позивача виникали проблеми із можливістю прибуття.
На окремі звернення ОСОБА_1, які не містили прохання щодо особистого прийому його головою СБ України, надано письмові відповідь, про що свідчать долучені до матеріалів справи докази.
Крім того, представник відповідача наголосив, що здійснення особистого прийому іншою службовою особою не суперечить вимогам Інструкції про порядок розгляду в Службі безпеки України звернень громадян та реєстрації, обліку заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, затвердженої наказом СБ України від 27 січня 2005 року №44, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 лютого 2005 року за №240/10520.
Тобто, посадовими особами СБ України звернення ОСОБА_1 не ігнорувалися, а навпаки, звернення розглянуті по суті та по ним надані письмові відповіді. Позивачеві неодноразово пропонувалося прибути до Центрального управління СБ України на особистий прийом головою СБ України, однак дане право ним не реалізовано через особисті обставини та власну поведінку.
Перешкод для прийому керівництвом СБ України ОСОБА_1 також не чинилося, оскільки вхід до приймальні громадян є вільним і прийом здійснюється відповідно до встановленого графіку, який вивішується у приміщенні, де здійснюється прийом громадян. Для реалізації права на особистий прийом достатньо прибути до приймальні СБ України згідно з графіком прийому. Зазначене підтверджується тим, що ОСОБА_1 до моменту подання позову вже приймався заступником голови СБ України.
Враховуючи викладене, службовими особами СБ України право ОСОБА_1 на здійснення його особистого прийому не порушувалося і моральна шкода позивачеві не заподіювалася.
Суд, заслухавши пояснення позивача, заперечення представника відповідача, дослідивши долучені до матеріалів справи докази на підтвердження й спростування заявлених вимог в цілому, надавши їм юридичну оцінку, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу на посаді старшого викладача СК-1 Національної академії СБ України. З червня 2000 року позивач є офіцером запасу СБ України та перебуває на пенсії. У зв'язку із виникненням у ОСОБА_1 ряду питань він 08 червня 2006 року звернувся на особистий прийом до заступника голови СБ України Куркіна М.В.
За наслідками прийому та порушених позивачем питань йому адміністративно-господарським управлінням СБ України надана відповідь від 16 червня 2006 року №19/10-2260, отримана позивачем 03 серпня 2006 року.
Розглянувши вказаний лист, врахувавши, що на жодне питання не надано чіткої відповіді, жодна проблема не вирішена, термінову необхідність вирішення основних питань, ОСОБА_1 заявою від 09 серпня 2006 року №519/8-01/06 (вх. №1285) та скаргою №519/8-02/06 (вх. №1318 від 15.08.2006) повідомив Куркіна М.В. про неотримання відповідей і офіційно, у кожному із зазначених документів, звернувся до голови СБ України з приводу особистого прийому.
За цей час, 26 липня 2006 року позивач первинно звертався до голови СБ України з проханням забезпечити особистий прийом (вх. №1169).
Щодо цього звернення, зареєстрованого у журналі обліку відвідувачів приймальні СБ України за №1169 від 26 липня 2006 року (вхідний реєстраційний номер приймальні СБ України М-3332 від 27.07.2006), судом встановлено, що за результатами його розгляду начальником адміністративно-господарського управління СБ України 04 серпня 2006 року складено доповідну записку голові СБ України. У доповідній записці зазначено, що за результатами особистого прийому заступником голови СБ України генерал-лейтенантом Куркіним М.В. рішенням житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України від 05 липня 2006 року ОСОБА_1 надано кімнату АДРЕСА_1 та виписаний відповідний ордер. Від пропозиції отримання ордеру та поселення у зазначений гуртожиток ОСОБА_1 відмовився. З урахуванням викладеного у доповідній записці зазначено пропозицію не розглядати аналогічні за змістом звернення ОСОБА_1 у зв'язку з вирішенням питання по суті.
Крім цього, про зазначене рішення житлово-побутової комісії ОСОБА_1 повідомлено листом від 08 серпня 2006 року №19/10-3006 та запропоновано прибути для отримання ордеру на вселення в гуртожиток до житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України.
Наступне, що стосується звернень позивача у серні 2006 року, зареєстрованих у журналі обліку відвідувачів приймальні СБ України за №1285 від 09 серпня 2006 року (вхідний реєстраційний номер приймальні СБ України М-3525 від 09.08.2006) та за №1318 від 15 серпня 2006 року (вхідний реєстраційний номер приймальні СБ України М-3590 від 15.08.2006) начальником адміністративно-господарського управління СБ України складено доповідну записку від 22 серпня 2006 року згідно якої звернення запропоновано передати для розгляду до Національної академії СБ України.
Листом від 28 вересня 2006 року №19/10-3209 звернення ОСОБА_1 №М-3525 від 09 серпня 2006 року та №М-3590 від 15 серпня 2006 року надіслані до Національної академії СБ України для подальшого розгляду. За результатами розгляду зазначених звернень Національною академією СБ України ОСОБА_1 надано відповідь від 23 вересня 2006 року №29/15-4068.
08 листопада 2006 року позивачем отриманий лист №29/4-4950, де йому Директором ІЗІ Національної академії СБ України запропоновано прийти на особисту зустріч із т.в.о. ректора Національної академії СБ України. Враховуючи той факт, що всі зазначені у цьому документі посадові особи СБ України за статусом нижчі ніж заступник голови СБ України, та сам голова СБ України ОСОБА_1 виклав свою позицію та знову листом №519/11-01/06 (вх. № 1844 від 15.11.2006) підтвердив попередні звернення до голови СБ України.
Адміністративно-господарським управлінням СБ України позивачу надано відповідь від 06 грудня 2006 року за №19/10-4690.
В подальшому, 26 вересня 2007 року, як зазначав в судовому засіданні ОСОБА_1 по поверненню до міста Києва, у чергового прапорщика ІЗІ Національної академії СБ України (вул. Антонова, 2/32, корп. 92, м.Київ-186) ним отримана пошта, в тому числі і документ №19/6-1969 від 15 серпня 2007 року з повідомлення щодо прийняття рішення керівництвом СБ України про його особистий прийом 20 серпня 2007 року.
За телефоном, зазначеним у цьому документі позивач звернувся до відповідного підрозділу СБ України з приводу повідомлення що, тільки повернувся до міста Києва та проханням призначити іншу дату особистого прийому головою СБ України.
Крім того, ОСОБА_1 за №519/01-10/07 (вх. №2131) звернувся до голови СБ України та Президента України/Верховного головнокомандувача Збройних сил України з приводу особистого прийому його головою СБ України. Зазначений документ з Секретаріату Президента України спрямований до СБ України.
Згідно з довідкою помічника директора департаменту (з правової роботи) - начальника юридичного відділу від 17 жовтня 2007 року останнім проведено телефонну бесіду з ОСОБА_1 та запропоновано останньому прибути на зустріч з керівництвом СБ України 18 жовтня 2007 року. Позивач від цієї пропозиції відмовився і повідомив про можливість його присутності на прийомі, якщо йому буде про це повідомлено за 10 днів до прийому. Позивачеві також запропоновано прибути на прийом 29 жовтня 2007 року або 05 листопада 2007 року, на що він погодився та запропонував йому додатково зателефонувати.
На звернення ОСОБА_1 №519/02-12/07 від 12 жовтня 2007 року (вхідний реєстраційний номер приймальні СБ України М-6344) надана відповідь від 12 січня 2008 року за №19/6-46.
10 грудня 2007 року ОСОБА_1 знову звернувся №519/02-12/07 до Президента України/Верховного головнокомандувача ЗС України. Зазначений документ з Секретаріату Президента України також спрямований до СБ України.
За відсутності будь-яких дій СБ України позивач з тією ж самою вимогою згідно листа від 31 січня 2008 року №519/02-01/08 звернувся до Президента України/Верховного головнокомандувача ЗС України. Зазначений документ з Секретаріату Президента України спрямований до СБ України.
На звернення ОСОБА_1 №519/02-01/08 від 31 січня 2008 року (вхідний реєстраційний номер приймальні СБ України М-1026) позивачу надіслана телеграма від 19 лютого 2008 року з повідомленням про можливість його особистого прийому головою СБ України 21 та 22 лютого 2008 року.
21 лютого 2008 року пошта в місту Донецьку доставила під розпис термінову телеграму ОСОБА_1 Враховуючи фактичну неможливість прибути на зазначені дати, позивач листом №519/01-03/08 від 04 березня 2008 року звернувся до СБ України з проханням призначити прийом на березень 2008 року.
На зазначений лист позивачу надано відповідь телеграмою від 18 березня 2008 року про можливість здійснення прийому головою СБ України 21 березня 2008 року та надіслано лист від 17 березня 2012 року за №29/1577 з аналогічною інформацією.
18 березня 2008 року ОСОБА_1 отримана вказана телеграма та він з'явився. Однак враховуючи, що прийом провести йому запропоновано у заступника начальника підрозділу окремого структурного підрозділу СБ України - Нєжнової С.І., позивач від зазначеного прийому відмовився та знову 31 березня 2008 року №519/09-03/08 звернувся до Президента України/Верховного головнокомандувача ЗС України. Секретаріат Президента України спрямував звернення до Генеральної прокуратури України, котра переадресувала його до СБ України.
Згідно з доповідною запискою співробітника департаменту господарського забезпечення СБ України від 22 квітня 2008 року під час телефонної бесіди позивачу запропоновано прибути на прийом, але він відмовився пославшись на власну зайнятість, та повідомив, що перебуває в судовому засіданні, а в подальшому виїжджає з міста Києва та зможе повернутися у липні 2008 року.
Зазначені обставини ОСОБА_1 підтвердив у зверненні від 21 квітня 2008 року №519/07-04/08 (вхідний реєстраційний номер М-2706 від 21.04.2008) на яке йому надано відповідь від 14 травня 2008 року за №29/15-2747 із роз'ясненням порядку прийому громадян співробітниками Центрального управління СБ України.
Наприкінці травня - початку червня 2008 року ОСОБА_1 прийнятий в.о. начальника приймальної СБ України та в подальшому запрошений 01 липня 2008 року до приймальні, де отримав пропозицію підготувати питання до голови СБ України та викласти їх офіційно, що й зробив 01 липня 2008 року, 02 липня 2008 року (№519/03-08/08, вх. №1490, №519/2-.03/08, №519/3-03/08, №519/4-03/08, №519/5-03/08).
02 липня 2008 року відбувся особистий прийом головою СБ України із його безпосередніми підлеглими, комісією у складі всього 6-8 осіб. 10 липня 2008 року за №22/4/М-4324/5 ОСОБА_1 отримані відповіді на питання, котрі ставилися до голови СБ України під час особистого прийому та під час прийому у його заступника Куркіна М.В.
Тому, вважаючи, що лише 02 липня 2008 року з 26 липня 2006 року розглянуто звернення та забезпечено висловлене у звернення прохання здійснити прийом у голови СБ України, ОСОБА_1 07 лютого 2007 року про оскарження тривалої бездіяльності суб'єкта владних повноважень (з урахуванням вимог від 25.06.2012) звернувся до суду.
Суд визначаючись щодо строків звернення виходить з того, що станом на час звернення позивача, частина друга статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України) передбачала, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Враховуючи, що законодавством щодо звернення громадян інших строків не встановлено, суд вважає, що з урахуванням статті 20 Закону України «Про звернення громадян»щодо місячного строку розгляду звернення, з 26 липня 2006 року до 07 лютого 2007 року річний строк позивачем не пропущено.
Визначаючись щодо заявлених ОСОБА_1 вимог по суті, суд виходить з того, що відповідно до статті 40 Конституції України від 26 червня 1996 року №254к/96-ВР усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок особистого прийому громадян передбачений, зокрема, статтею 22 Закону України «Про звернення громадян»відповідно до якої керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян.
Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян. Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.
Порядок прийому громадян у Центральному управлінні СБ України здійснюється відповідно до пунктів 3.1 - 3.10 Інструкції про порядок розгляду в СБ України звернень громадян та реєстрації, обліку заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини.
Так, відповідно до пункту 3.1 вказаної Інструкції керівники підрозділів, органів, закладів та їх заступники зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Прийом громадян може здійснюватися й іншими посадовими особами та співробітниками.
Відповідно до пунктів 3.5, 3.9 Інструкції після з'ясування всіх обставин стосовно питання, порушеного в усному зверненні, воно вирішується за можливості безпосередньо на прийомі. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на прийомі неможливо, вони розглядаються у тому ж порядку, що й письмові звернення. Про результати розгляду звернення громадянину повідомляється усно або за його бажанням - письмово.
Як вбачається із наведених правових положень звернення має бути розглянуто протягом встановлено законом строку та про результати розгляду має бути повідомлено заявника. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 від 26 липня 2006 року начальником адміністративно-господарського управління СБ України 04 серпня 2006 року складено доповідну записку голові СБ України у якій зазначено про недоцільність розгляду аналогічного звернення, оскільки питання забезпечення житлом, проживання ОСОБА_1 вирішено за результатами особистого прийому заступником голови СБ України Куркіним М.В. та відповідно до прийнятого житлово-побутовою комісією рішення.
Однак, розглядаючи дане звернення, суд враховує, що позивачем чітко висловлено прохання прийняти його головою СБ України особисто відповідно до розкладу прийому посадовими особами СБ України громадян України. При цьому, зазначено про неодноразові звернення до СБ України та отримані безрезультатні відповіді.
Дійсно, відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про звернення громадян»не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. Проте, відповідно до частин третьої цієї ж статті рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.
Доказів прийнятого за результатами розгляду доповідної записки від 04 серпня 2006 року рішення відповідачем не надано, як і власне відповідь ОСОБА_1 на його звернення від 26 липня 2006 року не направлено. При цьому, суд враховує заперечення СБ України щодо вирішення по суті житлово-побутових питань позивача, однак в будь-якому випадку зазначає про висловлене заявником прохання здійснити особистий прийом, на що реагування суб'єкта владних повноважень відсутнє. Як наслідок, не дотримані і передбачені законодавством строки.
Як пояснював в судовому завданні представник відповідача, перед особистим прийомом керівництвом СБ України апаратом органу вивчаються порушені у зверненні питання та встановлюється доцільність його проведення. Суд враховує такі пояснення, однак вважає за необхідне зазначити, що навіть у випадку встановлення нераціональності проведення особистого прийому, особа має бути належним чином повідомлена про це. Як вбачається із матеріалів справи, жодної відмови у проведенні особистого прийому головою СБ України не приймалося та такої відповіді ОСОБА_1 не направлялося. Фактично СБ України погоджено можливість проведення особистого прийому головою. Крім того, про такі висновки свідчать і подальше вчинювані відповідачем дії.
Так, що стосується висловлених позивачу пропозицій прибути та провести прийом іншими посадовими особами, то і Закон України «Про звернення громадян»і розглядувана у даній справі Інструкція передбачають, що прийом громадян може здійснюватися й іншими посадовими особами та співробітниками, при цьому його порядок визначається керівництвом.
Не заперечувалась сторонами та обставина, що в СБ України відкрите окреме приміщення, де здійснюється прийом громадян, доведений там до відома громадян і відповідний графік, затверджений головою, тобто визначені дні та години. Проте, в межах розгляду даної справи суд виходить з того, що мова йде не про самостійне звернення ОСОБА_1 до посадової особи, а передоручення розгляду його звернення іншій посадовій особі. Тобто, у випадку звернення позивача до голови СБ України, йому двічі пропонувався прийом іншими посадовими особами. Суд вважає за можливе та допустиме таке передоручення, однак відповідних доказів відповідачем не надано. Тобто, не зрозуміло за відсутності жодних супроводжуючих документів, жодних резолюцій чи інше, ким приймалось таке рішення, в межах яких посадових обов'язків здійснювалось таке передоручення, що, відповідно, позбавляє суд можливості визнати обґрунтованість дій відповідача.
Наступне, наведеним вище законодавством не врегульовано безпосереднього порядку повідомлення особи про час, дату й місце проведення прийому. Зазначено лише, що прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Тобто, суд виходить з того, що таке повідомлення може здійснюватись як письмово, так і усно.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 неодноразово здійснювались працівниками СБ України телефонні дзвінки (в тому числі із погодження та повідомлення ОСОБА_1 свого номеру телефону), направлялися телеграми та листи із повідомленням про можливість проведення особистого прийому у конкретні дні. При цьому, частина із них обґрунтовано позивачем отримана із запізненням, що позбавляло його фактичної можливості прибути та знайшло з його боку відповідне реагування щодо повідомлення відповідача.
Однак, слід зазначити і те, що матеріали справи містять доповідні записки, пояснення посадових осіб апарату СБ України в яких зазначено, про повідомлення ОСОБА_1 про неможливість прибуття його на прийом у зв'язку із відсутність в місті Києві протягом тривалого часу через сімейні обставини та інші причини. Тобто, суд вважає, що стверджувати про бездіяльність відповідача у часі, на думку позивача майже два роки, підстав немає, оскільки і зі сторони ОСОБА_1 окремі пропозиції не відреаговані.
Крім того, суд враховує, що перешкод для особистого прийому керівництвом СБ України ОСОБА_1 не чинилося, будь-яких відмов (усних, письмових) не надавалося. Так, вхід до приймальні громадян є вільним і прийом здійснюється відповідно до встановленого графіку, який вивішується у приміщенні, де здійснюється прийом громадян. Для реалізації права на особистий прийом достатньо прибути до приймальні СБ України згідно з графіком прийому, що власне ОСОБА_1 02 липня 2008 року зробив та відповідно і був прийнятий головою СБ України. В той час, якщо прийняти позицію позивача щодо нагальності вирішення певних питань, доказів щодо безпосереднього прибуття ним протягом двох років до приймальні громадян, звернення у конкретний день прийому до голови СБ України, - також не надано. Тобто, ним фактично обрано спосіб письмового звернення.
Таким чином, як вбачається із наведеного, підтверджується поясненнями сторін в судовому засіданні, в тому числі з уточненням у позивача мало місце 5 письмових звернень ОСОБА_1 до голови СБ України щодо проведення особистого прийому: від 26 липня 2006 року, 02 жовтня 2007 року, 10 грудня 2007 року, 31 січня 2008 року, 04 березня 2008 року. Інші звернення стосувалися нагадування по попередніх.
По першому із них на підставі вищенаведеного, а саме, первинного звернення про особистий прийом, а не аналогічного, не повідомлення СБ України про прийняте за результатами його розгляду рішення ні в передбачений законодавством строк, ні в подальшому, суд погоджується із позицією позивача щодо наявної бездіяльності відповідача.
По другому, суд знаходить достатньо вжитими СБ України заходи щодо повідомлення ОСОБА_1 згідно доповідної записки помічника директора департаменту (з правової роботи) -начальника юридичного відділу від 17 жовтня 2007 року про можливість прибуття йому на прийом 18 жовтня 2007 року, 29 жовтня 2007 року та 05 листопада 2007 року.
По третьому, спірним в судовому засіданні стало питання щодо змісту звернення. Так, ОСОБА_1 посилався на те, що мова йде про повідомлення його, в тому числі й за телефоном, про прийняте рішення за сутністю звернення від 02 жовтня 2007 року та пов'язаних із ним звернень. В свою чергу, представник відповідача про чітко поставлене позивачем питання про проведення особистого прийому заперечив та надав докази відповіді від 12 січня 2008 року по суті питання. Суд, досліджуючи письмові докази, дійшов висновку, що відповідь СБ України дійсно стосується місця реєстрації позивача. Проте, суд знаходить обґрунтованим посилання ОСОБА_1 на повідомлення його про результати розгляду попереднього звернення, в тому числі і з постановленого у тому звернені питання про особистий прийом головою СБ України.
По четвертому, у матеріалах справи наявна телеграма СБ України про повідомлення ОСОБА_1 про можливість прибуття на прийом 21 чи 22 лютого 2008 року, яка отримана позивачем 21 лютого 2008 року в місті Донецьку, що відповідно позбавило його можливості прибути до міста Києва та послугувало підставою наступного п'ятого звернення.
По п'ятому, ОСОБА_1 з'явився до приймальні СБ України, однак у зв'язку із запропонованим прийомом не головою, а заступником начальника підрозділу, яким керувала заступник голови СБ України Нєжнова С.І., позивач від прийому відмовився. Як зазначалось вище, суд погоджується із запереченнями відповідача щодо можливості визначення такого порядку прийому, проте приймає до уваги, що жодних підтверджуючих доказів цьому СБ України не надано.
Отже, враховуючи наведене, в тому числі і надання відповідей СБ України, реагування, хоча частково і несвоєчасні, тобто неможливість визнати бездіяльніст відповідача протягом періоду з 26 липня 2006 року по 02 липня 2008 року, суд вважає, що наявні підстави для визнання бездіяльності СБ України щодо окремих звернень ОСОБА_1 Крім того, з уточненням наведеного ним формулювання вимоги, а саме, визнання бездіяльності відповідача щодо ненадання своєчасної дійсної відповіді на звернення, тобто як встановлено на підставі додаткових пояснень, - в межах передбаченого статтею 20 Закону України «Про звернення громадян»строку.
Що стосується формулювання вимоги про визнання дій/бездіяльності відповідача щодо позбавлення ОСОБА_1 у встановленні законодавством строки гарантованого права на прийом головою СБ України, то суд виходить з того, що такого права відповідач його не позбавляв, оскільки відмов не надавав, а позивач, в свою чергу, до приймальні громадян СБ України не звертався. Що ж стосується незабезпечення прийому у встановлені строки, то чинним законодавством таких строків не передбачено. Мова, на думку суду, може йти виключно при письмовому зверненні особи про особистий прийому -місячне повідомлення відповідним органом про можливість чи неможливість здійснення прийому.
Стосовно відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до пункту 2 статті 23 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-ІV (ЦК України) моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до статті 1167 ЦК України та абзацу 2 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», зобов'язання відшкодувати моральну шкоду виникає за наявності: а) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; б) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності; в) причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; г) вини останнього в її заподіянні.
Тобто, на підставі наведених правових норм суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення при вирішенні спору.
Керуючись вказаними вимогами суд оцінює обставини у справі та погоджується із позицією ОСОБА_1, хоча про це категорично заперечував у судовому засіданні представник відповідача, про те, що підставою як первинною, як і в подальшому звернення до голови СБ України про особистий прийом є ряд невирішених при письмових зверненнях протягом попередніх і наступних років та на особистому прийомі у заступника голови СБ України Куркіна В.М. питань, перелік яких долучено до матеріалів справи та відповідно зареєстровано і відповідачем. Тобто питання позивачем ставилось не одне, що і спростовує позицію відповідача про не розгляд звернення з аналогічного питання.
Разом з тим, суд враховує, що матеріали справи містять ряд відповідей позивачу де СБ України повідомлялось про розгляд питань по суті. Обґрунтовуючи же в судовому засіданні заподіяну моральну шкоду, понесені страждання, втрати та інше, ОСОБА_1 посилався на те, що без участі голови СБ України не вирішуються важливі для нього питання, які власне і тягнуть такі негативні наслідки.
Визначаючись щодо таких посилань, суд враховує, що у позовних вимогах ОСОБА_1 чітко визначено період та конкретно вказану дату відновлення відповідачем, на його думку, порушеного права на особистий прийом -02 липня 2008 року. Тобто, фактично як на прийомі, так і при надані 10 липня 2008 року письмової відповіді позивачу головою СБ України порушені питання розглянуті. Так, у вказаному листі ОСОБА_1 СБ України повідомляється, що СБ України опрацьовані питання, порушені у письмових зверненнях та викладені під час особистого прийому 02 липня 2008 року.
За результатами опрацювання повідомлено, що 21 березня 2008 року після подання відповідних документів зареєстровано у гуртожитку Національної академії СБ України, а 02 липня 2008 року прийнято особисто головою, чим задоволено законні вимоги до СБ України.
Крім того, за результатами розгляду попередніх звернень №1169 від 26 липня 2006 року та №519/8-02/06 від 15 серпня 2006 року надано відповіді за №19/10-3006 від 08 серпня 2006 року та №29/15-4068 від 23 вересня 2006 року.
Також зазначено, що окремі порушені питання (щодо реєстрації за місцем проживання, реалізації Ваших виборчих прав та відшкодування моральної шкоди) є предметом судового розгляду, отже їх вирішення по суті має здійснюватись після набрання чинності відповідними рішеннями суду. Позиція СБ України ґрунтується на положеннях статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», якою встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Поряд з цим поінформовано, що будинок, розташований за адресою: м. Київ, вул. Антонова, 2/32, корп. 92, значиться на балансі Національної академії СБ України та згідно з розпорядженням Солом'янської райдержадміністрації від 28 вересня 07 року №1831 внесений до реєстру житлових будинків, які використовуються під гуртожиток.
Тарифи за користування житловою площею й комунальні послуги затверджені ректором Національної академії СБ України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо врегулювання цін (тарифів)»та постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 року №939 «Про вдосконалення системи державного регулювання розміру квартирної плати та плати за утримання будинків та прибудинкової території», згідно з розпорядженням Київської міської державної від 12 лютого 2007 року №143, від 12 лютого 2007 року №144 «Про встановлення граничних розмірів плати за проживання в гуртожитках громадян». Водночас звернено увагу, що за період з 11 листопада 2002 року до 30 червня 2008 року, що наявна заборгованість за комунальні послуги на суму 5776,22 гривень.
Крім цього, зауважено на необхідності підписання договору на проживання, який неодноразово надавався.
Що стосується згоди повнолітніх членів сім'ї перебувати разом на квартирному обліку, то отримання такої згоди передбачено житловим законодавством України.
Щодо вимоги про надання інформації, яку було викладено у поясненнях коменданта гуртожитку співробітникам міліції, запропоновано з цього питання звернутись до відповідного органу внутрішніх справ.
Таким чином, як вбачається із наведеного нагальних питань, які б були не вирішені стосовно ОСОБА_1 попередньо не вбачається, а відтак, суд вважає, що позивачем не надано обґрунтованих пояснень та доказів заподіяної йому протиправною бездіяльністю СБ України щодо не проведення особистого прийому з головою, -моральної шкоди.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, за обставин, коли вимоги позивача в частині обґрунтовано спростовані відповідачем, не відповідають дійсним обставинам, не знайшли підтвердження матеріалами справи, в той же час інші вимоги ОСОБА_1 підтверджені матеріалами справи передбачають необхідність відновлення порушеного права позивача, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу -відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Такий розподіл відповідно до статті 94 КАС України здійснюється судом виходячи з кількості задоволених/незадоволених вимог.
При цьому, відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
ОСОБА_1 при звернені до суду сплачено державне мито у розмірі 8 грн 50 коп. та в подальшому надано квитанції про сплату коштів за виготовлення позовної заяви, ксерокопіювання доказів до справи, направлення поштової кореспонденції, в цілому, згідно наявного в матеріалах справи клопотання розраховано суму 343 грн 17 коп. Крім того в подальшому ОСОБА_1 надано додаткові документи до справи, як зазначено усно, на копіювання яких також здійснено витрати, однак відповідних доказів позивачем не надано.
Відтак, визначаючись щодо відшкодування витрат ОСОБА_1 суд виходить з того, що в першу чергу витрати можуть бути відшкодовані виключно у випадку підтвердження належними доказами щодо їх понесення. Крім того, такими доказами має бути підтверджено саме понесення витрат по даній справі. Так, на поставлене судом питання щодо підтвердження які саме документи копіювалися або які саме витрати у справі підтверджують долучені квитанції, - позивачем чіткої відповіді, враховуючи тривалий час розгляду справи (з лютого 2007 року) не надано. Разом з тим, суд виходить з того, що дійсно чеки до справи долучались первинно, а відтак, вважає за необхідне відшкодувати ОСОБА_1 такі витрати. Стосовно посилань позивача на необхідність розрахунку судом самостійно витрат середньостатистичних на ксерокопіювання на підставі долучених в ході розгляду справи по суті документів, суд знаходить їх необґрунтованими.
Що стосується витрат на правову допомогу, а саме, виготовлення позовної заяви, то відповідно до статті 90 КАС України, витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року №590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»встановлено граничні витрати по сплаті компенсації за правову допомогу. Так, значеною постановою встановлено, якщо компенсація сплачується суб'єктом владних повноважень, то граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
В справі міститься квитанція від 28 серпня 2006 року №668462 про сплату позивачем послуг за складення позовної заяви у розмірі 150 грн. В той же час, у матеріалах справи відсутні відомості (акти виконаних робіт та інше), які б свідчили про витрачений час на надання юридичних послуг, що перешкоджає суду визначити розмір компенсації, яка б підлягала відшкодуванню позивачу, як понесених витрат на правову допомогу. Більше того, до суду ОСОБА_1 звернувся лише в лютому 2007 року.
На підставі викладеного, керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд
постановив:
адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати неправомірною бездіяльність Служби безпеки України щодо надання своєчасної відповіді на звернення ОСОБА_1 від 26 липня 2006 року, 10 грудня 2007 року та належного реагування на звернення від 31 січня 2008 року й 04 березня 2008 року щодо особистого прийому головою Служби безпеки України.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати в сумі 26 грн 97 коп. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України.
Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Служби безпеки України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя О.М.Чудак