КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2012 року Справа № 2а-3579/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом до проУправління Пенсійного фонду України в місті Фастові та Фастівському районі Київської області Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Фастівському районі Київської області стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Управління Пенсійного фонду України в місті Фастові та Фастівському районі Київської області (далі по тексту - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Фастівському районі Київської області (далі по тексту - відповідач) про стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Фастівському районі Київської області на користь Управління Пенсійного фонду України в місті Фастові та Фастівському районі Київської області витрат на виплату адресної допомоги та поштових видатків на загальну суму 260983,46 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управління Пенсійного фонду України в місті Фастові та Фастівському районі Київської області у силу вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року № 1105-XIV та положень постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян» від 26.03.2008 року № 265 має право на відшкодування витрат на виплату та доставку державної адресної допомоги. Разом з тим, протягом періоду з січня по червень 2012 року Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Фастівському районі Київської області не приймало до заліку як такі, що підлягають відшкодуванню витрати, понесені позивачем у зв'язку з виплатою щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»та витрати, пов'язані з її доставкою у загальній сумі 260983,46 грн. Тому, на думку позивача, заборгованість з відшкодування таких витрат підлягає стягненню у судовому порядку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 липня 2012 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 6 серпня 2012 року.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності суд ухвалив здійснювати судовий розгляд адміністративної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши норми закону, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до матеріалів справи, у період з січня по червень 2012 року Управління Пенсійного фонду України в місті Фастові та Фастівському районі Київської області здійснювало виплату пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У тих випадах, коли розмір пенсії не досягав прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, позивач здійснював виплату пенсій разом із щомісячною державною адресною допомогою до пенсії у сумі, що не досягала встановленого прожиткового мінімуму. Такі виплати здійснювались позивачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»від 26.03.2008 року № 265.

Оскільки виплата пенсій особам, які втратили працездатність внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, та особам, які втратили годувальника який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, позивач і відповідач щомісячно проводили звірку витрат по особових справах потерпілих. Результати звірки оформлювались двосторонніми актами: за січень 2012 року (а.с. 7), за лютий 2012 року (а.с. 8), за березень 2012 року (а.с. 9), за квітень 2012 року (а.с. 10), за травень 2012 року (а.с. 11), за червень 2012 року (а.с. 12).

За результатами звірки, відповідач прийняв до заліку витрати позивача, що пов'язані з виплатою пенсій (основний розмір), щомісячної цільової допомоги на прожиття та витрати на доставку таких пенсій. При цьому, відповідач не прийняв до заліку заявлені позивачем до відшкодування витрати на виплату щомісячної державної адресної допомоги та відповідні витрати на її доставку, що підтверджується таблицею розбіжностей по витратах на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника з січня по березень 2012 року (а.с. 14) та з квітня по червень 2012 року (а.с. 13).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року № 1105-XIV, постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим спільною постановою правління Пенсійного фонду України і правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року N 5-4/4 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.05.2003 року за № 376/7697 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23.09.1999 року № 1105-XIV (далі по тексту -Закон України від 23.09.1999 року № 1105-XIV).

Одним з основних принципів страхування від нещасного випадку на виробництві, що визначений статтею 5 вказаного Закону, є цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Відповідно до статті 15 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV, страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Згідно із статтями 13, 14 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV, страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. При цьому, під нещасним випадком розуміється обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Статтею 21 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV визначено вичерпний перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. Так, відповідно до статті 21 цього Закону, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

- допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;

- одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

- щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;

- пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомогу дитині відповідно до статті 9 цього Закону.

Страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Порядок визначення розміру щомісячних страхових виплат визначається статтею 34 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV, якою передбачено, зокрема, що сума щомісячної страхової виплати встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності та середньомісячного заробітку, що потерпілий мав до ушкодження здоров'я.

Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання затверджено спільною постановою правління Пенсійного фонду України і правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року N 5-4/4, яку зареєстровано у Міністерстві юстиції України 16.05.2003 року за № 376/7697 (далі по тексту -Порядок).

Пунктом 4 Порядку передбачено, що відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»та інших нормативно-правових актів, а саме:

- сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;

- допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;

- сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Зі змісту наведених положень вбачається, що суми державної адресної допомоги та витрати на її виплату і доставку не входять до переліку соціальних послуг та виплат, які здійснюються відповідачем та відшкодовуються на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві на підставі Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV та Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Вирішуючи питання про застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 встановлено, що в разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною та щомісячної доплати до пенсії у зв'язку з втратою годувальника членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві) не досягає в осіб, яким призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, на одного непрацездатного члена сім'ї 100 відсотків, на двох - 120 відсотків, на трьох і більше - 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога до пенсії у сумі, що не вистачає до зазначених розмірів.

Разом з тим, у пункті 4 вказаної постанови, Кабінетом Міністрів України також встановлено, що виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога. Тобто, вирішуючи питання про джерело виплати щомісячної державної адресної допомоги, Кабінет Міністрів України фактично прийняв рішення про розпорядження коштами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Як було зазначено вище, Конституцією України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». При цьому, вказаним Законом не передбачено здійснення виплати щомісячної державної адресної допомоги до пенсії та витрат на її виплату та доставку за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Відповідно до статей 15, 16 Закону України від 23.09.1999 року № 1105-XIV, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція.

Ураховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що державна адресна допомога, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»є окремим видом соціальної допомоги, яка не відносяться до переліку виплат для відшкодування завданої каліцтвом шкоди та не є складовою частиною пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання чи пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 20 червня 2011 року № 21-118а11, що прийнята у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Сумському районі Сумської області до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми.

Основний Закон України зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 6, частина 2 статті 19).

У силу вимог частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи із принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, при вирішенні даного спору, суд дійшов висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265 «Деякі питання пенсійного забезпечення громадян»в частині визначення джерела виплати щомісячної державної адресної допомоги (за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків) застосуванню не підлягає.

Зважаючи на вищезазначене, відмова відповідача прийняти до заліку витрати, понесені Управлінням Пенсійного фонду України в місті Фастові та Фастівському районі Київської області на виплату та доставку щомісячної державної адресної допомоги є правомірною, оскільки правові підстави для такого відшкодування за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України - відсутні.

Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в місті Фастові та Фастівському районі Київської області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 69-71, 86, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Леонтович А.М.