АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-а/2390/1477/12Головуючий по 1 інстанції
Категорія 10. 3.1 Бурлака А.І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Пальонний В. С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2012 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоПальонного В.С.
суддів Бабенка В.М., Нерушак Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси на постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -
в с т а н о в и л а :
В серпні 2009 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
В обґрунтування заявлених вимог вказував, що має статус дитини війни відповідно до Закону України №2195-IV від 18.11.2004р. «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до ст. 6 вказаного закону йому, як дитині війни, з 01.01.2006р. має виплачуватися соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Позивач вказував, що йому безпідставно протягом 2006-2008 рр. не було виплачено вказану щомісячну допомогу у зазначеному розмірі.
В зв'язку з цими обставинами позивач просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо відмови йому у нарахуванні і виплаті зазначеної щомісячної соціальної допомоги, зобов'язати відповідача забезпечити її нарахування і виплату за 2006-2008 рр. відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а також просив зобов'язати відповідача нараховувати йому цю допомогу в подальшому при нарахуванні пенсії.
Постановою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2009 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси щодо виплати позивачу щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_5 з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 20.08.2008р. по 31.12.2008р.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі начальник управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси просить постанову суду, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права скасувати і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Оскільки від усіх осіб, які беруть участь у справі, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, то колегія суддів приходить до висновку, про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 197 КАС України.
Судова колегія, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає необхідним залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Вирішуючи спір, суд правомірно виходив з того, що управління Пенсійного фонду як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності з вимогами ст. 6 Закону №2195-ІV і здійснити позивачу відповідні нарахування, але у порушення вимог вказаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів правомірності його бездіяльності, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачеві підвищення до пенсії у відповідності зі ст. 6 Закону України №2195-IV від 18.11.2004р. «Про соціальний захист дітей війни» за період з 20.08.2008р. по 31.12.2008р., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення. Позивачем без поважних причин був пропущений строк звернення до суду за захистом свого порушеного права за період з 01.01.2006р. по 20.08.2008р. і оскільки відповідач наполягав на застосуванні позовної давності, суд дійшов висновку, що вона має бути застосована і в задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено, а позовні вимоги позивача мають бути задоволені в межах річного строку до дня звернення з позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 20.08.2009р., при цьому просив суд поновити його порушене право за період 2006 - 2008 рр., а також просив про його захист на майбутнє.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач отримує пенсію за віком та відноситься до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (у редакції від 18.11.2004р.) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Враховуючи зазначене, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на положення ч.3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем права на отримання щомісячної державної соціальної допомоги, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 18.11.2004р.
Доводи апеляційної скарги про те, що порядок обчислення пенсій та підвищень, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», визначається Кабінетом Міністрів України є безпідставними, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.
Суд першої інстанції правомірно не застосував положення ст. 6 Закону №2195-ІV в редакції Закону від 28 грудня 2007 року №107-ІV про виплату до пенсії підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) зміни щодо розміру пенсії дітям війни визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року, поновили свою дію з 22 травня 2008 року.
Не можна взяти до уваги посилання в апеляційній скарзі на інші нормативно-правові акти. Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону №2195-ІV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору.
Проблеми надання бюджетних коштів управлінню Пенсійного фонду для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходить за межі заявлених вимог і судом не розглядалося.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України оскільки, суд не ухвалював рішення про проведення виплат з власних джерел фінансування останнього.
Суд першої інстанції правильно застосував положення ч. 2 ст. 99 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів та положення ч. 1 ст. 100 КАС України в редакції, яка була чинною на час розгляду справи, згідно до якої пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. На застосуванні цієї вимоги закону наполягав відповідач, тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в межах річного строку звернення до суду.
Суд також правильно відмовив в задоволення вимоги про здійснення нарахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної допомоги у розмірах, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в подальшому, оскільки ч.2 ст. 2 КАС України, в порядку якого заявлявся позов та розглядався спір, передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Отже закон визначає, що предметом спору можуть бути існуючі рішення, вчинені дії чи бездіяльність, а не ті, які за певних обставин можуть бути вчинені в майбутньому, відновленню підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушене в майбутньому. Таким чином, якщо право позивача буде порушено в майбутньому, чи з боку відповідача матиме місце бездіяльність і відмова у здійсненні виплат, він матиме право на відповідне звернення до суду за захистом своїх порушених прав.
Судова колегія вважає, що інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, постанову суду першої інстанції вважає законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст. ст. 197, 198, 200, 205 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси залишити без задоволення, а постанову Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 листопада 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Придніпровському районі м. Черкаси про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни - без змін.
Головуючий :
Судді :