АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Чернівці «24»липня 2012р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого Струбіцька О. М.
суддів Горецької С.О., Давнього В.П.
за участю прокурора Хоміцької Т.Б.
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 травня 2012 року ,-
В С Т А Н О В И Л А:
Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець АДРЕСА_1 українець, громадянин України, освіта середня, не одружений, непрацюючий, раніше судимий: 18.11.2003 року Ленінським райсудом м. Чернівці за ст. 185 ч.3 КК України до 1 року позбавлення волі на підставі ст. 75 КК України іспитовий строк на 1 рік; 30.06.2004 року Ленінським райсудом м. Чернівці за ст. 186 ч.2, 68, 71 КК України до 2-х років і 6 місяців позбавлення волі; 19.04.2007 року Першотравневим районним судом м. Чернівці за ст. 190 ч.2, 15, ч.3 ст. 186 ч.2, 70,71 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнився з місць позбавлення волі 15.10.2011 року по відбуттю покарання , -
засуджений за ст. 186 ч.2 КК України до 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Строк відбування покарання обраховано з 26 січня 2012 року.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу, залишено обрану -тримання під вартою.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець та мешканець АДРЕСА_2, українець, громадянин України, освіта середня, одружений, на утриманні 4 малолітніх дітей,працюючий робітником ДПСП ТОВ «Трединг Консалтинг Чернівці», раніше не судимий, -
засуджений за ст. 186 ч.2 КК України до 4-х років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_2 звільнено від відбуття призначеного покарання,з випробуванням, якщо він протягом двохрічного
Справа №2490/11-354/2012 р. Головуючий у І інстанції: Богдан С.І. Категорія: ст.186 ч. 2 КК України Доповідач: Струбіцька О.М.
іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки. Зобов'язано на підставі ст. 76 КК України ОСОБА_2 періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, чи роботи, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_2 до вступу вироку в законну силу, залишено обрану підписку про невиїзд.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку підсудні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 січня 2012 року близько 21 години в АДРЕСА_3 вступивши в попередню змову, переслідуючи умисел на заволодіння чужим майном, діючи умисно, підсудний ОСОБА_1 повторно, підійшли до потерпілого ОСОБА_3, який ішов по тротуару і погрожуючи застосуванням фізичного насильства у вигляді нанесення ударів по різних частинах тіла, відкрито заволоділи майном потерпілого, а саме мобільним телефоном «МТС-236»вартістю 200 грн. зі стартовим пакетом вартістю 20 грн. на рахунку якого було 11 грн., всього на суму 231 грн., з викраденим з місця вчинення злочину зникли і розпорядились ним на власний розсуд.
На вказаний вирок засуджений ОСОБА_1 подав апеляцію, та доповнення до неї, в яких просить вирок суду змінити та перекваліфікувати його дії із ст. 186 ч. 2 КК України на ст. 396 ч.1 КК України. Посилається на те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку добутим доказам, деяким доказам не надав оцінку взагалі, а в основу вироку поклав припущення та виніс вирок, який суперечить дійсним обставинам справи. При цьому, вказує, що однобічність та неповнота попереднього та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону полягає в тому, що судом не було доведено та встановлено, що між ним та ОСОБА_2 була попередня змова, як і його умислу на заволодіння чужим майном. Зазначає, що з його боку були відсутні погрози та бажання заволодіти майном потерпілого, а також він не домовлявся з ОСОБА_2 вчиняти будь-який злочин, та посилається на відсутність будь-яких узгоджених дій між ним та ОСОБА_2 та відсутність умислу вчинити злочин. Також засуджений ОСОБА_1 посилається на те, що районним судом не було враховано стан його здоров»я.
Засуджений ОСОБА_2 апеляцію на вирок суду не подавав.
Заслухавши доповідача, засудженого ОСОБА_1 його виступ в дебатах та з останнім словом, який тривав з 11.25 год. до 12.25 год., в ході якого він підтримав доводи поданої апеляційної скарги та просить їх задовольнити, міркування прокурора, яка вважає апеляцію необґрунтованою і просила вирок суду залишити без змін, а апеляцію без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція задоволенню не підлягає.
Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину при обставинах, наведених у вироку, повністю доведена сукупністю зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів, яким дана правильна юридична оцінка.
Доводи апеляції засудженого ОСОБА_1 про відсутність умислу на заволодіння чужим майном та попередньої змови між ним та ОСОБА_2 спростовуються сукупністю доказів, які належно досліджені та оцінені районним судом.
Так, в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_3 (протокол судового засідання а.с.232-239) пояснив, що 25.01.2012 року близько 20 год. він ішов по вул. Київській в м. Чернівці, на зустріч йому ішли двоє незнайомих хлопців, коли вони порівнялися з ним, один з них, а це був ОСОБА_2 вихопив з його рук телефон і сказав, що хоче викликати таксі, другий з них, а це був ОСОБА_1 запитав його чи є у нього гроші на маршрутку. На що потерпілий відповів, що у нього немає взагалі грошей, тоді вони почали йому погрожувати та обшукувати. ОСОБА_1 говорив, що ОСОБА_2 може застосувати до нього фізичну силу і попереджав, щоб він не чинив тому ніякої протидії, поклав при цьому руку йому на плече в області кишені. Після цього, побачивши в руках ОСОБА_2 телефон, розвернувся і пішов в напрямку центру міста, ОСОБА_2 продовжував його обшукувати, зрозумівши, що грошей у нього немає він залишив його і побіг за ОСОБА_1. Потерпілий ОСОБА_3 пішов за ними і говорив, щоб вони віддали телефон, однак вони на нього не звертали уваги. Зрозумівши, що телефон йому не віддадуть потерпілий ОСОБА_3 пішов на зупинку щоб поїхати у райвідділ міліції написати заяву. В цей час проїжджав міліцейський патрульний автомобіль, він їх зупинив і повідомив, що у нього забрали двоє хлопців мобільний телефон. Він сів у патрульний автомобіль і вони поїхали по вул. Київській в напрямку центру міста, їхали за маршруткою і коли вона зупинилася на вул. Українській, звідти вийшли тих двоє, які забрали в нього телефон. Працівники міліції затримали їх обох, при затриманні їх з кишені ОСОБА_1 випав телефон на землю, після цього в присутності понятих у нього було вилучено телефон.
З протоколу явки з повинною від 25.01.2012 року (а.с. 18), вбачається, що ОСОБА_1 заявив, що 25.01.2012 року він разом із своїм знайомим ОСОБА_2, по вул. Київській в м. Чернівці у незнайомого хлопця забрали мобільний телефон.
З протоколу виявлення та вилучення від 25.01.2012 року (а.с.10 ) вбачається що працівниками міліції, з участю понятих ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було проведено огляд ОСОБА_1 в процесі якого у нього було виявлено та вилучено мобільний телефон МТС чорного кольору з СІМ-картою в правій кишені спортивних штанів.
Дані протоколів відтворення обстановки та обставин події від 29.02.2012 року (а.с.27-32), очних ставок (а.с.59-61, 71-73, 74-76), показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_4 чітко вказують на вчинення ОСОБА_1 злочину передбаченого ст. 186 ч.2 КК України .
Досліджені судом першої інстанції докази спростовують доводи апеляції засудженого та приводять колегію суддів до обгрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у відкритому викраденні чужого майна за кваліфікуючими ознаками -поєднаний з погрозою застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров»я потерпілого, вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Доводи ОСОБА_1 про те, що засуджений ОСОБА_2 з мотивів ревнощів до своєї дружини заінтересований у його засудженні, є його особистими судженнями, які не можуть спростувати скоєного ним злочину.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 діяли узгоджено, з спільним умислом, що свідчить про попередню змову між ними на скоєння злочину групою осіб.
Органом досудового слідства вірно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 КК України, тому підстав для перекваліфікації дій на ч.1 ст.396 КК України, як того просить засуджений колегія суддів не вбачає.
Що стосується міри покарання, то вона обрана засудженому ОСОБА_1 у відповідності до вимог ст. 65 КК України.
При цьому судом враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини що пом»якшують та обтяжують покарання, особу засудженого. Те що він посередньо характеризується, стан його здоров»я, з»явився із зізнанням, суд визнав це пом»якшуючими обставинами. Вчинення злочину в стані алкогольного сп»яніння та рецидив злочину суд визнав обтяжуючими обставинами.
Призначення районним судом ОСОБА_1 мінімального покарання передбаченого санкцією ч.2 ст.186 КК України свідчить на врахування усіх можливих обставин, що пом»якшують покарання, в тому числі і тих, які зазначені в апеляції.
Колегія суддів, вважає, що районний суд призначив ОСОБА_1 покарання необхідне та достатнє для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Вирок районного суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги спростовуються правильними висновками суду. Тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного вироку колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 365, 366, 373 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 18 травня 2012 року щодо нього -без змін.
Головуючий О.М. Струбіцька
Судді С.О. Горецька
В.П. Давній
006.08.2012