копія
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
|
09 квітня 2008 року |
|
м. Київ |
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючого, судді Смоковича М.І.,
суддів Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., Штульмана І.В.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області (далі - УПСЗН Лисичанської міської ради) про стягнення недоплаченої щорічної одноразової допомоги за касаційною скаргою УПСЗН Лисичанської міської ради на постанову Лисичанського міського суду від 26 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 02 серпня 2006 року,
в с т а н о в и л а :
У травні 2006 року ОСОБА_1. пред'явив позов до УПСЗН Лисичанської міської ради про стягнення заборгованості з виплати щорічної разової допомоги.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він є учасником бойових дій і відповідно до статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-Х11 “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі - Закон № 3551), щорічно до 05 травня йому повинна виплачуватися грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, проте у період 2003-2005 років така грошова допомога йому була виплачена не в повному обсязі.
Просив стягнути з відповідача на його користь 1898,75 грн. недоплаченої щорічної грошової допомоги за вказаний період.
Постановою Лисичанського міського суду від 26 червня 2006 року позовну заявуОСОБА_1частково задоволено.
Стягнуто з УПСЗН Лисичанської міської ради на користь ОСОБА_1заборгованість з одноразової допомоги до 05 травня за 2005 рік у розмірі 1410,75 грн. за період 2003-2005 роки. У задоволенні іншої частині вимогОСОБА_1відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 02 серпня 2006 року апеляційну скаргу УПСЗН Лисичанської міської ради відхилено. Постанову Лисичанського міського суду від 26 червня 2006 року залишено без зміни.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, УПСЗН Лисичанської міської ради подало касаційну скаргу, в якій вказало на те, що оскаржувані рішення судами у справі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що ОСОБА_1. є учасником війни.
Відповідно до пункту 5 статті 12 Закону № 3551 учасники бойових мають право на щорічну одноразову допомогу до 05 травня в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Статтею 17-1 Закону № 3551 встановлено, що щорічна виплата разової грошової допомоги до 05 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюється органами праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про стягнення з УПСЗН Лисичанської міської ради на користьОСОБА_1заборгованості з виплати одноразової допомоги за 2005 рік, а суд апеляційної інстанції залишивши це рішення без зміни, правильно виходили з того, що відповідач неправомірно не доплатив ОСОБА_1 у 2005 році допомоги з 1660 грн. (загальної суми, яка підлягала виплаті відповідно до Закону № 3551) - 1410 грн., а щодо стягнення допомоги за інші періоди - відмовив у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку за зверненням до суду. Також, суди правильно послались на положення статті 22 Конституції, яка передбачає заборону звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.
Згідно з частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
ОСОБА_1. пред'явив позов до УПСЗН Лисичанської міської ради про стягнення заборгованості у травні 2006 року і просив стягнути з відповідача суму заборгованості з виплати щорічної разової допомоги за 2003 - 2005 роки.
Суд першої інстанції обговорив питання пропуску останнім строку для звернення до суду і правильно вказав на те, що цей строк ОСОБА_1. пропустив, що є підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.
Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Суди виконали вказані вимоги процесуального законодавства, а отже підстав для скасування оскаржених рішень немає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210, 220, 222, 230, Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради залишити без задоволення, а оскаржувані постанову Лисичанського міського суду від 26 червня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 02 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради про стягнення недоплаченої щорічної одноразової допомоги - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як у випадку та з підстав, передбачених статями 236, 237 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами, протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Судді (підписи)
З оригіналом згідно
Відповідальний секретар С.Л. Семяніста