ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
Іменем України
6 травня 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого, судді - Смоковича М.І.,
Суддів - Весельської Т.Ф.,
Горбатюка С.А.,
Мироненка О.В.,
Штульмана І.В.,
провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Алчевську Луганської області (далі - УПФ України в місті Алчевську Луганської області) про визнання неправомірною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання її перерахувати,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Алчевського міського суду Луганської області від 6 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 14 червня 2006 року, -
в с т а н о в и л а:
У січні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до УПФ України в місті Алчевську Луганської області з позовом про визнання неправомірною відмови у перерахунку пенсії та зобов'язання її перерахувати.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що в порушення вимог Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” відповідач не перерахував йому пенсію по інвалідності та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Вказував, що такі виплати передбачені статтями 54 та 50 зазначеного Закону та повинні здійснюватися, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, яка відповідно до статті 28 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Вважає, що пенсія по інвалідності повинна виплачуватися йому у розмірі не меншому, ніж 2800 гривень, а додаткова пенсія - у розмірі 262 гривні 50 копійок.
Просив суд зобов'язати відповідача встановити йому пенсійне забезпечення у зазначеному ним розмірі.
Постановою Алчевського міського суду Луганської області від 6 квітня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 14 червня 2006 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування зазначених судових рішень і задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та рішення, що приймалися під час її розгляду, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 25 жовтня 1962 року по 16 грудня 1965 року проходив службу в військових частинах № 41770 та № 11852 і був учасником ядерних випробувань на Семипалатинському полігоні.
У 1994 році його визнано інвалідом другої групи, а висновком експерта від 30 листопада 1994 року і висновком ВКК від 19 лютого 1997 року встановлено зв'язок захворювань із впливом іонізуючого опромінювання.
Частиною 4 статті 14 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закону) встановлено, що громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Позивач належить до першої категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 2 грудня 1992 року № 674.
Відповідно до статей 50, 54 цього Закону та постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року “Про затвердження Порядку нарахування пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи” позивач має право на отримання пенсії по інвалідності у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, а також додаткової пенсії за шкоду, заподіяну його здоров'ю, яка повинна складати 75 % мінімальної пенсії за віком.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при визначенні розміру пенсії позивача, відповідач обгрунтовано керувався положеннями постанов Кабінету Міністрів України, прийнятих на виконання вимог Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки відповідно до заключних положень Закону, роз'яснення порядку застосування цього Закону здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Однак, такий висновок судів не ґрунтується на нормах матеріального права.
Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні наявного у справі спору підлягають застосуванню норми Законів України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також Законів України, якими встановлювався прожитковий мінімум на відповідний рік.
Отже, під час вирішення справи, судам необхідно було керуватися зазначеними законами, які мають вищу юридичну силу, ніж постанови Кабінету Міністрів України.
Оскільки судами під час розгляду справи порушено норми матеріального права, прийняті ними рішення підлягають скасуванню. Однак, в зв'язку з тим, що у справі необхідно встановлювати нові обставини справи та досліджувати нові докази, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга задовольняється частково.
Керуючись статтями 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Алчевського міського суду Луганської області від 6 квітня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 14 червня 2006 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий, суддя М. І. Смокович
Судді Т. Ф. Весельська
С. А. Горбатюк
О. В. Мироненко
І. В. Штульман