ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2006 р. | № 11/400 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | Першого воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості |
на постанову | від 04.07.2006 Донецького апеляційного господарського суду |
та на рішення | від 13.04.2006 |
у справі | №11/400 |
господарського суду | Донецької області |
за позовом | ЗАТ “Горлівськтепломережа” |
до | Першого воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості |
про | стягнення 4272,85 грн. |
за участю представників сторін |
від позивача: | у засідання не прибули |
від відповідача: | Курта В.О., дов. |
ВСТАНОВИВ:
ЗАТ “Горлівськтепломережа” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Першого воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості про стягнення 5099,53 грн. заборгованості за поставлену теплову енергію (з урахуванням уточнення).
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою від 18.01.06 Вищий господарський суд України скасував судові рішення у справі та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами не встановлено фактичні правовідносини, які складись між сторонами у справі, їх права і обов’язки та, відповідно, наявність або відсутність порушення прав позивача у справі, що є суттєвим для вирішення даного спору по суті. Зокрема, суд касаційної інстанцій зазначив, що судами не досліджувались обставини щодо фактичної поставки позивачем відповідачу теплової енергії, оплата якої є предметом позовних вимог, на підставі відповідного зобов’язання, її кількості; права та обов’язки позивача та відповідача за цим зобов’язанням; встановлені строки виконання цього зобов’язання згідно з вимогами ст. 530 ЦК України та його виконання сторонами відповідно до ст. 526 ЦК України в разі настання відповідних строків.
Рішенням від 13.04.06 господарський суд Донецької області (суддя Зубченко І.В.) позовні вимоги задовольнив у повному обсязі.
Постановою від 04.07.06 Донецький апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Діброви Г.І. –головуючого, Дзюби О.М., Москальової І.В.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 19.09.06 Вищий господарський суд України призначив до розгляду клопотання про прийняття до провадження касаційної скарги відповідача, витребувавши докази надходження до Державного бюджету сплачених скаржником сум державного мита.
У судовому засіданні судова колегія дійшла висновку про порушення касаційного провадження у справі.
У касаційній скарзі заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції через невиконання судами вимог ст. 11112 ГПК України. Також відповідач зазначив про відсутність доказів щодо невідповідності температури повітря у приміщеннях відповідача санітарним нормам у відповідний період, а також односторонню зміну умов договору внаслідок здійснення перерахунку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у відповідності до п. 1.1 договору на відпуск теплової енергії №112 від 28.10.99 позивачем у опалювальні періоди 2000-2001 років надавалась відповідачу теплова енергія, що підтверджується актами включення-виключення опалення.
У лютому-березні 2001 року за відсутності на об’єктах відповідача відповідних пристроїв обліку теплової енергії якість теплопостачання у приміщеннях відповідача визначалась згідно з температурою повітря всередині приміщення, яка згідно з Нормами та вказівками по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні, затвердженими Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству, має бути не нижче 18єС.
У зв’язку з невідповідністю у вказаний період температури повітря у приміщеннях відповідача стандартним нормам позивач здійснив перерахунок за фактично поставлену теплову енергію з урахуванням недостатнього опалювання.
Проте оскільки при проведенні перерахунку до інших споживачів (юридичних осіб) був помилково застосований коефіцієнт перерахунку для населення, відповідачу, замість необхідної суми –5099,53 грн., було помилково знято з нарахування подвійну суму в розмірі 10199,10 грн.
Встановивши у наказі №97/1 від 17.03.03 вказану помилку, позивач виставив відповідачу платіжну вимогу-доручення №112 від 29.04.03 на загальну суму 9767,13 грн., яка зокрема включала суму перерахунку вартості теплової енергії за лютий-березень 2001 року в розмірі 5099,53 грн.
Відповідач листом №11/758 від 07.05.03 відмовився оплатити грошову суму в розмірі 5099,53 грн., посилаючись на те, що неповна оплата послуг відбулася не з вини відповідача, а є результатом невірного застосування позивачем коефіцієнтів перерахунку кількості поставленої теплової енергії.
Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач послався на порушення судами ст.ст. 33, 43 ГПК України внаслідок прийняття рішення і постанови за відсутністю документів, які підтверджують факт встановлення температурних режимів у приміщення відповідача нижче санітарної норми.
Суд першої інстанції з цього приводу зазначив, що акти перевірки якості теплопостачання на об’єктах відповідача за лютий-березень 2001 року з вказівкою температури повітря усередині приміщення на даний час знищені згідно з Переліком типових документів з вказівкою строків зберігання документів, затвердженим наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України №41 від 20.07.98.
Проте доводи відповідача щодо відсутності цих документів не прийнято до уваги судом, оскільки позивачем надано обґрунтований розрахунок суми перерахунку в розмірі 10199,10 грн. з зазначенням формул та порядків, визначених відповідними нормами. При цьому раніше ця сума відповідачем не заперечувалась та підстав вважати, що температура приміщення була вище 18єС у суду немає, оскільки інакше вказаний перерахунок не здійснювався би взагалі. До того ж суди встановили, що відповідач у своєму листі №11/758 від 07.05.03 (а.с. 102 т. 1) посилався на обставини невірного застосування коефіцієнтів, не спростовуючи самий факт здійснення перерахунку через недопоставку позивачем теплової енергії.
Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в своєму рішенні зазначив, що позивач надав докази фактичного надання теплової енергії у 2000-2001 роках, помилкового нарахування суми перерахунку за недостатню температуру в приміщеннях, виставлення платіжної вимоги-доручення від 29.04.2003 на сплату відповідачем надмірно нарахованого перерахунку.
Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, судова колегія перевірила застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права до вказаних обставин та погодилась з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про застосування до спірних правовідносин норм Цивільного та Господарського кодексів України, зважаючи на те, що спірні правовідносини продовжують існувати після набрання ними чинності.
Відповідно до ст.ст. 509, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України є примусове виконання обов’язку в натурі.
Господарський кодекс України у ст.ст. 173, 193 також передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону; одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, крім випадків, передбачених законом; а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Зважаючи на встановлення судами при розгляді справи обставин, які свідчать про наявність у відповідача перед позивачем заборгованості за фактично поставлену теплову енергію, яка виникла внаслідок помилки у перерахунку, стягнення цієї суми заборгованості відповідає вимогам вказаних норм та способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим ст. 16 ЦК України.
Доводи відповідача стосовно того, що здійснення перерахунку є односторонньою зміною умов договору з боку позивача, підлягають відхиленню через відсутність зазначення відповідачем, в чому полягає така зміна. Відповідач при розгляді справи не спростував встановлені судами обставини та не довів відсутність у нього заборгованості за поставлену позивачем теплову енергію. Стосовно підстав для здійснення вказаного перерахунку суди при розгляді справи встановили, що такою підставою є виявлення позивачем помилки при нарахуванні сум до оплати. А відсутність вини відповідача у неоплаті отриманої ним теплової енергії, як це доводив відповідач, не звільняє його від передбаченого ст. 526 ЦК України обов’язку щодо виконання зобов’язання –погашення заборгованості, наявність якої встановлено судами.
Виходячи з викладеного, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарсь кий суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 04.07.06 у справі №11/400 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький