ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
01 листопада 2006 р. |
№ 37/32-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ПП ОСОБА_1 |
|
на постанову |
від 25.07.2006 Харківського апеляційного господарського суду |
|
та на рішення |
від 05.04.2006 |
|
у справі |
№37/32-06 |
|
господарського суду |
Харківської області |
|
за позовом |
Прокурора Балаклійського району Харківської області в інтересах держави в особі Червонодонецької селищної ради |
|
до |
ПП ОСОБА_1 |
|
третя особа |
ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” в особі газопромислового управління “Шебелинкогазвидобування” |
|
про |
розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернення земельної ділянки |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
Дікова А.Д., дов. |
|
від відповідача: |
ОСОБА_2, дов. |
|
від третьої особи: |
у засідання не прибули |
|
від ГПУ: |
Савицька О.В., посв. |
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Балаклійського району Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Червонодонецької селищної ради до Приватного підприємця ОСОБА_1 за участю в якості третьої особи ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” в особі газопромислового управління “Шебелинкогазвидобування” про розірвання договору оренди земельної ділянки від 29.01.04 та зобов'язання повернути земельну ділянку площею 82 м2, розташовану по АДРЕСА_1, в стані не гіршому, ніж на момент отримання в оренду, а саме: демонтувати встановлені відповідачем споруди -торговий павільйон з літнім майданчиком та цегляною прибудовою.
Позов мотивовано посиланням на обставини використання відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням внаслідок самовільного будівництва стаціонарної цегляної будівлі.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на недоведеність обставин порушення ним умов використання спірної земельної ділянки, оскільки наданими позивачем доказами визначено порушення відповідачем лише державних стандартів, норм і правил під час будівництва торгового павільйону, а не умов договору оренди щодо використання земельної ділянки.
Рішенням від 05.04.06 господарський суд Харківської області (суддя Доленчук Д.О.) позов задовольнив повністю.
Постановою від 25.07.06 Харківський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Філатова Ю.М. -головуючого, Івакіна В.О., Шепітько І.І.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 19.09.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови у справі та відмову в задоволенні позову новим рішенням.
Касаційна скарга мотивована порушенням судами вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України через неврахування фактів, встановлених у постанові господарського суду Харківської області від 26.12.05 у справі №АС-11/514-05; а також ст.ст. 15, 24 Закону України через невстановлення передбачених цими нормами обставин -порушення умов використання земельної ділянки.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішення позивача від 27.11.03 “Про надання в оренду земельної ділянки по АДРЕСА_1” 29.01.04 між позивачем та відповідачем укладено договір оренди строком на 5 років земельної ділянки площею 82 м2 по АДРЕСА_1, який набув чинності після його державної реєстрації 05.04.04.
Звертаючись з позовом, прокурор заявив вимоги про розірвання вказаного договору на тій підставі, що відповідач порушує умови використання орендованої земельної ділянки внаслідок самовільного будівництва стаціонарної цегляної будівлі.
В силу положень ст.ст. 4, 5 ЗК України одним із принципів та завдань земельного законодавства є забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Стаття 13 Закону України “Про оренду землі” визначає договір оренди землі як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 15 цього Закону однією з істотних умов договору оренди землі є умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.
Стаття 32 Закону України “Про оренду землі” передбачає, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи визнали доведеними обставини порушення відповідачем умов використання спірної земельної ділянки, виходячи з наданих сторонами доказів, зокрема, протоколу Держбудконтролю про адміністративне правопорушення від 05.01.05 та припису від 05.01.05, яким відповідача зобов'язано здійснити демонтаж цегляної стіни та сплатити адміністративний штраф.
Звертаючись з касаційною скаргою, відповідач посилався на порушення судами ст.ст. 15, 24 Закону України “Про оренду землі” щодо висновку про порушення ним умов використання спірної земельної ділянки на підставі вказаного припису, оскільки в цьому приписі визначено порушення відповідачем лише державних стандартів, норм і правил під час будівництва торгового павільйону, а не умов договору оренди щодо використання земельної ділянки.
Проте з рішення та постанови у справі вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій визнали вказані протокол і припис доказами фактичних обставин стосовно розміщення відповідачем певного об'єкту на орендованій земельній ділянці. А висновку про порушення відповідачем умов договору оренди щодо цільового використання суди дійшли на підставі аналізу всіх обставин справи в їх сукупності. Судова колегія погоджується з таким висновком судів, зважаючи на наступне.
Згідно з п. 1.1 договору спірна земельна ділянка надана в оренду відповідачу для встановлення торгового павільйону з літнім майданчиком згідно з проектом відведення земельної ділянки.
Відповідно до п. 2 Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 13.10.2000 №227 (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), павільйон віднесено до стаціонарних малих архітектурних форм, тобто невеликих споруд, що виконуються із полегшених конструкцій і встановлюються тимчасово без улаштування фундаментів.
У вищевказаному приписі від 05.01.05 встановлено, що при будівництві та експлуатації спірного об'єкту порушено норми Типових правил розміщення малих архітектурних форм для здійснення підприємницької діяльності, внаслідок виконання цегляних зовнішніх стін навісу, що не відповідає проекту.
Надавши правову оцінку цьому припису, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що внаслідок вказаних порушень спірний об'єкт не може вважатись малою архітектурною формою.
Відповідачем даний висновок суду не спростований та не надано жодних доказів щодо здійснення ним на момент розгляду справи судом першої інстанції певних дій по усуненню вказаних порушень та приведення відповідного об'єкту в стан, що відповідає поняттю малої архітектурної форми.
Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка надана в оренду відповідачу з метою встановлення торгового павільйону, тобто певного виду малої архітектурної форми, а розташований на цій ділянці об'єкт не є малою архітектурною формою, а відтак і павільйоном, слід погодитись з висновком судів про недотримання відповідачем умов використання спірної земельної ділянки, а відтак і умов договору оренди.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції правомірно застосували положення ст. 32 Закону України “Про оренду землі” та розірвали спірний у справі договір, а також виходячи з положень ст. 34 вказаного Закону та п. 5.1 договору зобов'язали відповідача повернути орендовану земельну ділянку в стані, не гіршому, ніж вона була одержана в оренду.
В касаційній скарзі скаржником викладені доводи щодо порушення судами вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України через неврахування фактів, встановлених у постанові господарського суду Харківської області від 26.12.05 у справі №АС-11/514-05 за позовом ПП ОСОБА_1 про скасування рішення Виконавчого комітету Червонодонецької селищної ради. Скаржник зазначає, що предметом розгляду цієї справи був саме договір оренди земельної ділянки від 29.01.04 та причини його розірвання в грудні 2004 року -надання земельної ділянки під будівництво іншій особі.
Проте вказані доводи скаржника підлягають відхиленню, зважаючи на недоведення ним того, що господарським судом Харківської області при розгляді справи №АС-11/514-05 досліджувались обставини щодо наявності або відсутності порушення відповідачем умов використання спірної земельної ділянки внаслідок будівництва на ній певного об'єкту.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови у справі.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарсь кий суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.07.06 у справі №37/32-06 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький