ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

01 листопада 2006 р.

№ 30/185-05-6372

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Кривди Д.С.,

суддів:

Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу

ВАТ “Одеська ТЕЦ”

на постанову

від 19.07.2006 Одеського апеляційного господарського суду

у справі

№30/185-05-6372

господарського суду

Одеської області

за позовом

ВАТ “Одеська ТЕЦ”

до	ЗАТ БМУ №12 “Одесбуд”

про	зобов’язання вчинити дії

за зустрічним позовом

ЗАТ БМУ №12 “Одесбуд”

до	ВАТ “Одеська ТЕЦ”

про	встановлення земельного сервітуту

за участю представників сторін

від позивача:

Лисаковський В.І., дов.

від відповідача:

Артемчук П.П - голова правління, Воскобойніков В.О., дов.

ВСТАНОВИВ:

ВАТ “Одеська ТЕЦ” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ЗАТ БМУ №12 “Одесбуд” про повернення відповідачем земельної ділянки, розташованої у м. Одесі, вул. Церковна, 29, звільнення даної земельної ділянки, посилаючись на те, що дана земельна ділянка належить позивачу на праві постійного користування, а відповідач використовує земельну ділянку, розташовану на території Одеської ТЕЦ, не за цільовим призначенням, самовільно.

Відповідач позов не визнав і звернувся із зустрічним позовом про встановлення земельного сервітуту з правом проїзду транспорту та проходу людей по діючий дорозі ВАТ “Одеська ТЕЦ” через головні ворота вздовж головного корпусу 1, шламоуплотнюючої установки 6 - направо через переїзд залізної дороги до будівель, що належать ЗАТ БМУ №12, посилаючись на те, що будівлі та споруди, які знаходяться на території Одеської ТЕЦ збудовані БМУ-12 за власні кошти, знаходяться на балансі підприємства, приватизовані у 1995 році, БМУ-12 є землекористувачем земельної ділянки, на якій знаходяться будівлі та споруди з 1962 року, а позивач чинить перешкоди працівникам БМУ-12 у користуванні належними відповідачу об’єктами нерухомості.

Рішенням від 24.03.06 господарський суд Одеської області (суддя Рога Н.В.) первісний позов задовольнив, зобов’язавши відповідача звільнити спірну земельну ділянку та повернути її позивачу з посиланням на те, що відповідач займає земельну ділянку на території Одеської ТЕЦ самовільно. У задоволенні зустрічного позову про встановлення земельного сервітуту відмовлено.

Постановою від 19.07.06 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Лавренюк О.Т. –головуючого, Савицького Я.Ф., Гладишевої Т.Я.) рішення суду першої інстанції частково скасовано та відмовлено позивачу в задоволенні первісного позову.

Постанова апеляційної інстанції мотивована невідповідністю висновку суду першої інстанції про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки на території Одеської ТЕЦ обставинам справи.

Ухвалою від 19.09.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимог про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована посиланням на відсутність у відповідача правових підстав для користування земельною ділянкою, яка правомірно знаходиться у постійному користуванні позивача, тому, на думку касатора, апеляційною інстанцією не надано правильної юридичної оцінки документам, які доводять обставини у справі, тобто допущено порушення вимог матеріального та процесуального законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є належним землекористувачем земельно ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Церковна, 29.

Одночасно суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач використовує частку земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні позивача на підставі рішення керівництва Одеського Раднаркому від 26.04.1962 на території Одеської ТЕЦ БМУ “Одесаенергострой”, оскільки була виділена в тимчасове користування земельна ділянка площею 5 га під будбазу.

Позивач наведений документ (рішення керівництва Одеського Раднаркому від 26.04.1962) не спростував, але посилаючись на земельне законодавство вважає, що відповідач займає спірну земельну ділянку самовільно без правоустановчих документів.

За висновком судової колегії, касатор не спростував наявність будівельного майданчику на спірній території у період будівництва ТЕЦ, зайняття відповідної земельної ділянки будівельною організацією, яка здійснювала або здійснює будівництво ТЕЦ, що відбувалося, як правило, на підставі договорів підряду на капітальне будівництво згідно з положеннями ст. 353 ЦК УРСР, ст. 875 ЦК України з зобов’язанням замовника надати підрядній організації тимчасове право на будівельну площадку для розміщення ним об’єктів, призначених для будівництва.

Суди першої і апеляційної інстанцій, встановлюючи наявність права користування на спірну земельну ділянку, не врахували недоведеність обставин самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки та обставини, що визнали сторони –будівництво відповідачем об’єкту, замовником якого є позивач, і правовідносини сторін у використанні земельної ділянки згідно з законодавством, що стало підставою для помилкового висновку про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки.

Проте вимоги позивача про звільнення спірної земельної ділянки є правомірними за доведеністю обставин знаходження відповідача на земельній ділянці без підстав, передбачених земельним законодавством, а правовідносини підрядника і замовника щодо будівельного майданчика діють відповідно до укладеного між ними договору і прав підрядника на земельну ділянку не породжують.

Відповідачем до матеріалів справи не надано Державний акт на право власності або постійного користування спірною земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому будівлі та споруди.

Затверджений проект забудови і відповідне рішення про забудову відповідачем спірної земельної ділянки суд апеляційної інстанції не досліджував, а відповідач такі обставини не доводив, тому знаходження майна (нової речі) відповідача на спірній земельній ділянці є правомірним лише за наявності вимог передбачених ст. 331 ЦК України.

Будь-яких актів, які свідчать про створення, будівництво споруд,  прийняття нерухомого майна до експлуатації, коли виникає право власності з моменту його прийняття до експлуатації та з моменту державної реєстрації відповідач не надав, а приватизація майна особою, правонаступником якої є відповідач, матеріалами справи не доведено.

Оскільки матеріалами справи право позивача на користування земельною ділянкою не спростовано, позивач вправі вимагати захисту своїх прав на земельну ділянку відповідно до ст. 152 ЗК України, ст. 16 ЦК України  способом визначеним у позові.

Суд першої інстанції, правильно оцінивши доводи сторін, ухвалив рішення про звільнення відповідачем спірної земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, по суті обмежив право позивача на захист його прав щодо користування спірною земельною ділянкою, чим порушено вимоги ст. 16 ЦК України.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.06 у справі №30/185-05-6372 скасувати, а рішення господарського суду Одеської області від 24.03.06 у цій справі залишити без змін.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                                    А.Уліцький