Справа № 2516/616/11 Провадження № 22-ц/2590/2359/2012 Головуючий у I інстанції - Кучерявець О. М.
Категорія - цивільна Доповідач - Страшний М. М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 серпня 2012 року
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого - суддіСтрашного М.М.,
суддів:Горобець Т.В., Хромець Н.С.,
при секретарі:Мартиновій А.В.,
за участю:позивача ОСОБА_5, її представника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Носівського районного суду від 18 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зобов'язання зняти з реєстраційного обліку,
в с т а н о в и в:
У жовтні 2011 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення ОСОБА_7 з житлового будинку по АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалась на те, що вона є власником зазначеного будинку та земельної ділянки, на якій він розташований; відповідач з її дозволу був зареєстрований в будинку та проживав в ньому. Проте на даний час відповідач порушує її право власності на будинок та земельну ділянку, змінив замки у будинку, вимогу звільнити будинок, заявлену нею, в квітні 2011 року не виконує. Позивачка просила також просила зобов'язати відділ реєстраційної, міграційної та паспортної служби Носівського РВ УМВС України в Чернігівській області зняти відповідача з реєстраційного обліку.
Рішенням Носівського районного суду від 18 травня 2012 року позов задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_7 не чинити ОСОБА_5 перешкоди у здійсненні права власності і користуванні житловим будинком в АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування судом закону, який повинен бути застосований. Апелянт зазначає, що вона звернулась до суду за захистом як власник будинку, але суд в оскаржуваному рішенні посилається на ст.ст. 71,72 ЖК України. На думку апелянта, суд повинен був застосувати до спірних правовідносин ст. 168, 169 ЖК України.
В письмових поясненнях ОСОБА_7 просить відхилити апеляційну скаргу та залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним і обгрунтованим.
Заслухавши доповідь судді, пояснення позивачки та її представника, дослідивши перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Розглядаючи справу та ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зміною замків у будинку відповідач дійсно чинить позивачці перешкоди у користуванні нею будинком, належним їй на праві власності. Що стосується усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то суд виходив з того, що позивачка належним чином не зареєструвала своє право власності на земельну ділянку, тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Відмовляючи в задоволенні вимог про виселення відповідача із житлового будинку та зняття його з реєстраційного обліку, суд виходив з того, що по справі не встановлено, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням, займає його самоправно, а також те, що він не проживає в будинку понад строк, встановлений ст. 71 ЖК України.
З такими висновками суду апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 21.09.2010 року є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.6-7).
Судом встановлено, ОСОБА_7 змінив замки на вхідних дверях житлового будинку, чим створив перешкоди позивачці у користуванні нею житловим будинком, про що він сам не заперечував в засіданні суду першої інстанції.
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.09.2010 року ОСОБА_5 є також власником земельної ділянки, загальною площею 0,7692 га, яка розділена на дві земельні ділянки - 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та 0,5195 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.8-9).
Відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття прав власності на жилий будинок, що перебувають у власності іншої особи, припиняється право власності на земельну ділянку, на які розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Таким чином, висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_5 не набула право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, а тому її вимоги про усунення їй перешкод у користуванні земельною ділянкою не підлягають задоволенню, суперечить даній нормі закону.
Враховуючи, що при купівлі житлового будинку до ОСОБА_5 перейшло право власності, в тому числі право користування, спірною земельною ділянкою, позовні вимоги про зобов'язання ОСОБА_7 не чинити перешкоди у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 на якій розташований будинок, підлягають задоволенню.
Апеляційний суд, переглядаючи справу, приходить до висновку, що рішення суду в частині відмови у виселенні ОСОБА_7 із займаного приміщення, в порушення вимог ст. 213 ЦПК України не є законним і обгрунтованим, виходячи з наступного.
Так, в обґрунтування свого висновку суд першої інстанції послався на те, що відсутні докази того, що відповідач систематично руйнує чи псує жиле приміщення, використовує його не за призначенням, займає його самоправно, не сплачує комунальні послуги, проте положення ст. 116 ЖК України не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вона стосується виселення із будинку державного та громадського житлового фонду, а спірний житловий будинок перебуває в приватній власності ОСОБА_5
По справі достовірно встановлено, що відповідач ОСОБА_7 з 25.12.2010 року прописаний та проживає в спірному житловому будинку, який належить позивачці ОСОБА_5, на ім'я якої відкритий особовий рахунок.
З довідки (виписки з будинкової книги) від 18.07.2011 року (а.с.10) вбачається, що родинні відносини між ОСОБА_7 та особою, на ім'я якої відкрито особовий рахунок, тобто ОСОБА_5 відсутні.
Матеріали справи не містять достовірних даних про те, що ОСОБА_7 є членом сім'ї ОСОБА_5
Враховуючи зазначене, апеляційний суд приходить до висновку, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 склались відносини найму останнім житла.
Розірвання договору найму жилого приміщення за вимогою наймодавця та виселення наймача в разі припинення договору найму жилого приміщення регулюються положеннями ст.ст. 168, 169 ЖК України.
Позивачка на протязі майже одного року попереджала відповідача про необхідність звільнення будинку з підстав необхідності проживання в ньому самого власника та членів її сім'ї, проте відповідач житло не звільняє.
Оскільки відповідач підлягає виселенню з будинку, яке належить позивачу на праві приватної власності, то вимоги про усунення перешкод в користуванні житлом та зняття з реєстрації не вимагають окремого рішення, бо охоплюються виселенням.
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За викладених обставин, враховуючи зазначені вище норми закону, апеляційний суд приходить до висновку, що позивачка має право на захист свого права власності від порушень, а саме від перешкод, які створюються ОСОБА_7 у користуванні нею будинком, шляхом виселення останнього із займаного ним житлового будинку по АДРЕСА_1.
Керуючись ст.ст. 391 ЦК України, ст.ст. 168, 169 ЖК України, ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
Рішення Носівського районного суду від 18 травня 2012 року скасувати.
Позов ОСОБА_5 задовольнити.
Зобов'язати ОСОБА_7 не чинити перешкоди ОСОБА_5 у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1
Виселити ОСОБА_7 із житлового будинку в АДРЕСА_1
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:Судді: